В США заснували приз імені Волтера Дюранті за брехливу журналістику. Дві консервативні американські медія групи PJMedia i The New Criterion вирішили заснувати щорічну анти-премію за брехливу журналістику. Премія носитиме ім'я Волтера Дюранті, якого засновники "премії" вважають зразком безчесної журналістики за його відбілювання політики Сталіна, і особливо за його брехню щодо Голодомору.

 В США заснували приз імені Волтера Дюранті за брехливу журналістику. Дві консервативні американські медія групи PJMedia i The New Criterion вирішили заснувати щорічну анти-премію за брехливу журналістику. Премія носитиме ім'я Волтера Дюранті, якого засновники "премії" вважають зразком безчесної журналістики за його відбілювання політики Сталіна, і особливо за його брехню щодо Голодомору.

  4 травня 2012 р. у Народному домі м. Чернівці по вул. Ломоносова, 2 відбулось відкриття музейної експозиції Київського «Меморіалу» «Народна війна». Експозицію представили Голова Київського «Меморіалу» Роман Круцик і член Ради товариства Микола Кобелінський, які прибули у Чернівці на запрошення громадських організацій Буковини.

 Київ – Мова зовнішньої реклами – ще одне проблемне місце на мовній карті України. Той, хто звертає увагу на рекламні щити, не міг не помітити, що за останні два роки, від початку «царювання» донецької кліки, кількість такої реклами російською мовою суттєво зросла. І не тому, що змінилося законодавство. Змінилась атмосфера. Реклама, як зазначено у «Вікіпедії», – це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, що розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку.

 Цьому є кілька пояснень: Перше полягає у моїй особистій відразі від цього персонажа – я, і підозрюю, що не тільки я, все ще хочу позбутися совєтського минулого, а тому витісняю саме існування Леніна та політичної конструкції, яку він започаткував з своєї свідомості. Це річ пояснима. Однак не знаю, чи мені та суспільству вдасться їх позбутися. Так зґвалтовані жінки витісняють з своєї свідомості травматичний факт ґвалтування. От вже чверть століття всі ми пробуємо не лише забути, але й відірватись від того часто нав’язаного нам минулого, яке було тісно пов’язане з Лєніним – принаймні на декларативному рівні.

 Більше 200-т жителів м. Білої Церкви були присутні на відкритті музейної експозиції Київського «Меморіалу» «Народна війна». 29 стендів музейної експозиції були представлені 18 квітня 2012 р. у виставковому залі Білоцерківської міської бібліотеки. Приїзд та відкриття експозиції організовано міською Радою за ініціативи Голови Білоцерківського міського відділення Всеукраїнської Організації Ветеранів, депутата міськради Миколи Бондаренка.

 Шановне товариство! Журнал "Музеї України" вдячний за допомогу у розслідуванні діяльності концтаборів НКВС СРСР у Козельщині та Путивлі. Відбувся Європейський суд, де розстріли поляків визнані військовим злочином. Видано спецвипуск нашого журналу, який передамо при нагоді.

 Олег Романчук належить до найкращих українських публіцистів, про що свідчать його численні публікації останнього двадцятиліття. Частина з них увійшла до грубезного майже 900–сторінкового тому «У пошуках універсуму: статті, публіцистика, прогнози і спостереження (1990–2011)».

 У хаті мого батька зібрано чималу бібліотеку щодо українського опору в усіх його проявах. Але коли батько ознайомився з останньою книжкою Романа Миколайовича Круцика «Народна війна», то, вражений прочитаним, сказав: «Цілком можливо, що в Україні подібної книжки ще не було». Два основні моменти.

Перший: у час, коли в Україні культивується думка про безпорадність українців, які покірно давали морити себе голодом, у «Народній війні» Круцика наводяться конкретні дані про масовий збройний опір окупантам. Це була безперервна національно-визвольна Народна війна.

Другий: усі відомості — кількість повстань, імена повстанців та отаманів — взято з архівних документів тієї доби. Самотужки об’їздивши обласні архіви СБУ, Роман Миколайович зібрав безцінний матеріал. Фактично одна людина робить те, на що не спромоглася національна академічна історична наука — пише історію наших визвольних змагань 1917—1932 рр., продовжує поповнювати очолюваний ним «Музей совєтської окупації», організовує пересувні виставки по Україні тощо.

 Петро Петрович Димінський, власник Західної Інформаційної Корпорації, неодноразово заявляв, що під вибори хотів би скупити повністю усі галицькі ЗМІ. Цікаво, для чого "сірому кардиналу Львівщини", або як ще називають медіа-магната Петра Димінського – "галицькому Берлусконі" і "львівському Ахметову", зачистка електорального поля від людей з оточення Ющенка? І саме зараз. І не перших-ліпших (а таких було – нєсть числа в оточенні екс-президента!). Ні, конкретно, з точним прицілом – отих небагатьох, що не мали у біографії штампу перебування у Соціал-Демократичній Партії України (об'єднаній)? Невже стільки коштує сьогодні місце в "ЗАТ із необмеженими можливостями, але без відповідальності", як Димінський колись сам охарактеризував вищий законодавчий орган України? 

3 квітня 2012 р. Київським «Меморіалом» в м. Умані Черкаської області була представлена музейна експозиція «Народна війна». Захід ініційований Ігорем Доманським, колишнім заступником голови Уманської районної державної адміністрації, депутатом 2-х скликань Черкаської обласної Ради. 29 стендів музейної експозиції були представлені у 3-х залах Уманського краєзнавчого музею, директор музею Юрій Торгало.  Відкрив експозицію заступник Уманського міського Голови Петро Паєвський. Також у відкритті взяли участь керівники районного та міського відділів культури і туризму Олександра Шкуренко і Тетяна Гейко.

 Київ – Останній (і перший в незалежній Україні) перепис населення відбувся в 2001 році. За рекомендацією ООН, переписи населення варто проводити як мінімум раз на 10 років. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про проведення у 2011 році Всеукраїнського перепису населення» (№ 581-р від 09.04.2008 року), підписаного Юлією Тимошенко, передбачалося перед всеукраїнським переписом провести пробний перепис у 2009 році. Одначе ні першого, ні другого зроблено не було. Новий Прем’єр-міністр Микола Азаров переніс дату проведення Всеукраїнського перепису населення на 2012-й, а пробного – на 2010 рік (розпорядження КМУ № 1565-р від 28.07.2010 року).

 Звинувачення Німецькій державі підсудним Іваном Дем’янюком (верховенство права чи таки право верховенства?) 
Для тих, хто може не вповні обізнаний у цій справі, УВ спочатку подає короткий опис процесів над Іваном Дем’янюком. 
Майже рік тому, Німецький суд присудив українця Івана Дем’янюка, до п’ять літ ув’язнення, в процесі званим як “судом над останним нацистом”. Звинувачили його в тім, що підчас війни він ніби був сторожом при концтаборі в містечку Собібор. Припускають що в цім таборі смерти загинуло в цей час около 29.000 жидів. В час процесу ні один свідок не розпізнав Івана, і навіть не було ніякого звинувачення за будь який злочин. Присудили його лише за то що він ніби “був там”. Підставою присуду була ідентифікаційна карточка, яку понад тридцять років тому підставили американцям сотрудники КҐБ. А що дивно, німецький закон ще із 60-тих років не дозволяє в Німеччині судити німецьких громадян за воєнні злочини часів Другої Світової Війни! Судити можуть лише унтерменшів!

 Працюючи над документами Армії Української Народної Республіки, часто доводиться звертатись за допомогою до сільських рад різних областей, їздити у краєзнавчі експедиції. Мета таких подорожей - пошук додаткової інформації. Питання прості: «Що відомо про односельця...?», «Що чули про такі події?». Майже в усіх випадках місцеві дослідники та старожили стинають плечима. Та й що може знати старенька бабуся чи дідусь про події 1917-1921 рр.? У кращому разі пригадують лихоліття Другої світової війни. Про боротьбу Армії УНР не розповідали ні в школі, ні в церкві. Батьки боялись говорити на цю тему в присутності малих дітей. Раптом бовтне де не треба? 

 Під час масштабних розслідувань, трапляється чимало містики. Особливо, коли справа стосується факту таємного вбивства великої клькості людей. Доводиться знову повертатися до резонансного дослідження діяльності Козельщинського табору НКВС СРСР для військовополонених. Полтавська область. Вищий рівень секретності. Документи або знищено, або не відкрито. Щось юридично довести майже неможливо. Але, факти продовжують накопичуватися...