1934

Олександр Шумський, у 1924-1927рр. - нарком освіти України. Ще раніше оголошений лідером "національного ухилу" (разом з письменником Миколою Хвильовим і економістом Михайлом Волобуєвим). На початку 1927 року його усунуть з посади і відправлять працювати у Росію. 1933 року він буде заарештований за обвинуваченням, що нібито очолював "УВО". Перебуватиме на Соловках, потім на засланні у Красноярському краю. У 1946 році, коли він повертатиметься в Україну, його вб'ють за особистим розпорядженням Сталіна і Кагановича.

Систему освіти і науки було піддано тотальній "чистці". У 1933 році було прийнято новий "Український правопис" (замість "націоналістичного", затвердженого у 1928р.). Це прийняття супроводжувалось пошуками "націоналістів" в Інституті наукової мови при ВУАН. Протягом 1933 року було усунуто 1649 науковців, або 16,4% всього складу науковців ВУАН 1932 року. Практично не було сфери, якої б не торкнулася "чистка". Вона охопила Всеукраїнську сільськогосподарську академію, Наркомат юстиції, видавництво "Української радянської енциклопедії". Палату мір і вагів, кіностудію (ВУФКУ), музеї багатьох міст, Київське історичне містечко (Лавру), бібліотеки, Геодезичне управління, Державні курси українізації імені К.Маркса, Інститут української культури імені Д.Баталія, Інститут імені Т.Шевченка, Інститут радянського права у Харкові та інші заклади. Відбувся погром мистецьких сил України, зокрема на "театральному фронті". До постановки заборонили 200 "націоналістичних творів" і 20 "націоналістичних перекладів" світової класики. У жовтні 1933 року від керівництва театром "Березіль" усунули видатного театрального режисера Леся Курбаса. У грудні того самого року його заарештують, а згодом він, як чимало інших українських митців, письменників, науковців, політиків, опиниться на Соловках, "українізацію" яких значно пожвавив П.Постишев.

Посиливши політичний терор голодом, сталінське керівництво вирішило згорнути політику "українізації". Низкою спеціальних політичних рішень протягом 1933-1938рр. "українізацію" і "коренізацію" було зведено нанівець. Це була вирішальна фаза упокорення України, ліквідація того "націоналістичного" потенціалу, який ніколи не мусив би після цього відродитись. Виконувати це завдання було доручено Павлу Постишеву. "Другий перший секретар", так його називали в партійно-урядових кулуарах, оскільки він мав великі повноваження від Сталіна, в разі потреби міг радитися з ним безпосередньо, обходячи тодішнього першого секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора.

Разом з П.Постишевим в Україну приїхала велика група партпрацівників і чекістів на чолі з В.Балицьким. Саме їхніми руками здійснювались каральні акції. "Чистили" не лише ворогів, а й "своїх". У січні 1934 року В.Балицький заявив, що ліквідація прориву у сільському господарстві УСРР змусила "очистити радгоспи і колгоспи від чужих і ворожих нам елементів і переглянути керівні районні кадри". За десять місяців 1933р. було "замінено більш міцними працівниками 237 секретарів райпарткомів, 249 голів райвиконкомів, 158 голів районних контрольних комісій". Було сфабриковано справу "Української військової організації" ("УВО"). її з повною підставою можна назвати "гумовою організацією" до якої "додавали" так званих учасників протягом кількох наступних років. Лише у 1933-1934рр. по цій справі було засуджено щонайменше 148 осіб. Паралельно була сфабрикована справа "Польської організації військової" ("ПОВ") яка "провадила активну шпигунську, диверсійну, терористичну та повстанську роботу з метою повалення диктатури пролетаріату на Україні, відторгнення УСРР від Радянського Союзу та захоплення її польським імперіалізмом". У 1934р. по цій справі було обвинувачено понад 100 осіб.

Я есе більше переконуюсь, що нас вирішили повільно, але планово фізично знищити зовсім. Мені дали термін 5 років, але життя скорочують на 20 років.
Лесь Курбас у розмові з Мирославом Ірчаном. Соловий, січень 1935 року.

Не менш драматичною буде доля тих митців і літераторів, які не будуть заарештовані. Наприклад, кінорежисера Олександра Довженка. Все життя він житиме подвійним життям. Зовні буде лояльним до системи, а насправді ненавидітиме її. Лише в останні роки стало відомо про це, коли з'ясувалось, що за О.Довженком ГПУ-НКВД стежили все його життя, коли стали відомі його висловлювання і оцінки, які він давав у неофіційній обстановці.