1939 рік розпочався змовою двох диктаторів та підписанням ними відомого пакту Ріббентропа-Молотова. Ці плакати засвідчують, що саме принесли на західні землі України ті військові частини Червоної армії, які туди вступили, в тому числі більшовицький каральний корпус-НКВД, який створював тут каральні й адміністративні структури. Змова двох диктаторів, не дивлячись на розбіжність ідеологій, дозволила їм на свій розсуд поділити територію тодішньої Європи. Тут наводиться вислів Уінстона Черчілля: "Така протиприродна зміна російської політики являла собою метаморфозу, на яку здатні лише тоталітарні держави". Тут вміщено і фото спільного параду нацистських та радянських військ у Бресті. Згадується також і телеграма, якою Гітлер вітав Сталіна з його 60-літтям. У ній, між іншим, зазначалось, що "радянсько-німецька дружба скріплена кров'ю".
На плакаті № 29 показано ще один символ комуністичного терору: Биківня - селище на північно-східній околиці Києва, обабіч Чернігівського шосе. Тут у 1936-1941 рр. здійснювалось масове поховання страчених органами НКВД у Києві. Перші жертви, яких, як правило, привозили з Лук'янівської в'язниці, були захоронені тут ще наприкінці 20-х років. Офіційно створення спеціальної зони для таємних поховань розпочалося в 1936р. Відтоді саме тут цілком таємно систематично ховали безвинно знищених комуністичним режимом людей. В архівних документах Київських землеупорядних служб зберігається документ про виділення земельної ділянки столичному НКВД для спецпризначення у 19-20 кварталах Дарницького лісництва біля села Биківня.
Уперше про поховання жертв комуністичного терору в Биківні написав П.Кольмус у газеті "Berliner Morgen Zeitung" у вересні 1941 року. Тоді німці провели розкопки, під час яких на глибині півметра були виявлені спотворені людські тіла. Подальші розкопки на площі близько 15 тис. кв. м довели, що тут було поспіхом поховано і тих в'язнів київських в'язниць, яких розстріляли напередодні приходу німців у Київ.
У 1944-1945 роках у Биківні працювала Державна комісія із встановлення фактів кривавих розправ німецько-фашистських загарбників, яка оголосила, що у Биківні поховані жертви нацистів. У 1971 на місці поховань почала працювати друга Державна комісія, яка також завершила свою роботу висновком про те, що у Биківні поховані люди, знищені німцями. І лише у 1987 році, під тиском громадськості і за сприяння Спілки письменників України, правда про биківнянську трагедію поступово почала відкриватись. Було створено третю Державну комісію на чолі з міністром внутрішніх справ УРСР, якій доручили провести обстеження ділянки місцевості, де виявлено останки загиблих. Невдовзі у засобах масової інформації з'явились повідомлення про те, що у Биківні знаходився фашистський концтабір, в якому гинули радянські люди. І у травні 1968 р. у Биківні було відкрито вже
санкціонований владою пам'ятник, на центральному камені якого було викарбовано "Вічна пам'ять. Тут поховано 6329 радянських воїнів, партизанів, підпільників, мирних громадян, закатованих фашистськими окупантами у 1941-1945 рр." І лише після багатьох публікацій, що розкривали правду про Биківню, а особливо після ініціатив створеного істори-ко-просвітницького товариства "Меморіал", влада вже була змушена реагувати. Тоді і розпочала роботу четверта Державна комісія, яка під тиском фактів і свідчень очевидців визнала, що у Биківні поховані жертви комуністичних репресій. 11.07.1989 року в пресі з'явилось повідомлення про завершення роботи комісії, в якому було названо кількість похованих жертв - 6783. На думку дослідників, ці дані вкрай недостовірні, тому що в Биківні поховано не менше 100 тисяч осіб. Після згаданого повідомлення в липні 1989 напис на камені у Биківні було скасовано. Залишилися слова "Вічна пам'ять". 10.05.90 у Биківнянському лісі було встановлено великий дубовий хрест, а у липні 1990 робітники одного з підприємств м.Бровари встановили на узбіччі шосе півторатонну панель із написом "Могили репресованих - 1 км". 30.04.1994 р. відбулося відкриття Биківнянського меморіального комплексу, спорудженого за розпорядженням Президента України.
На плакаті експонується споруда Жовтневого палацу, який до революційних подій 1917 року був Інститутом шляхетних панянок, а в 30-ті роки тут розміщувався НКВД. Не випадкова тут і світлина теперішнього Кабінету Міністрів України. Цю споруду було збудовано для розміщення в ній НКВД. У її дворі було споруджено двоповерховий будинок без вікон. У ньому мали проводитись допити в'язнів.
За наполегливими вимогами та зверненнями Київської міської організації Товариства "Меморіал", громадскості Києва та за сприяння Прем'єр-міністра України В. Ющенка Кабінет Міністрів України 22.05.2001 року видав постанову "Про створення Державного історико-ме-моріального заповідника "Биківнянські могили" з віднесенням його до сфери управління Київської міської державної адміністрації. 24.06.2001 року, у рамках свого візиту в Україну, Биківню відвідав Папа Іван Павло II.
Однак уже протягом 2-х років владні структури міністерств не виконують постанову прийняту урядом В.Ющенка "Про створення Державного історико-ме-моріального заповідника "Биківнянські могили".
Брутальними були дії нової влади у 1939 році на західноукраїнських землях. Населенню цієї території, яке хлібом-сіллю і національними прапорами зустрічало "визволителів", нова влада принесла масовий терор і таємні поховання його жертв по селах, містах і містечках.
На плакаті № ЗО показане одне з багатьох місць масових поховань жертв комуністичних репресій в Галичині - "Дем'янів Лаз". Експонати - залишки одягу і взуття розстріляних, черепи з отворами від куль у потиличній частині черепа красномовно засвідчують, як багаторічна практика більшовиків у великій Україні активно втілювалась на території Західної України. Якщо порівняти розкопки в "Дем'яновому Лазі" (передмістя в Івано-Франківську 1989 р.) з розкопками 1943 р. у Вінниці, то ці розкопки проводилися більш кваліфіковано. їх експонати незаперечно доводять, що робив тодішній більшовицький режим, аби знищити сліди своїх злочинів у "Дем'яновому Лазі". Вони свідчать про відвертий садизм виконавців цих кривавих акцій. На плакаті демонструється шість кульових отворів у потиличній частині черепа жертви, а поруч грудні кістки жертв, пробитих чотирикутними багнетами задля того, аби людина не ожила. Сьогодні з архівних документів стало відомо немало випадків, коли свої злочини НКВД намагалось приховати, або списати на німців. При розкопках у "Дем'яновому Лазі" (1998 рік) Івано-Франківський обком КПУ намагався перекласти ці злочини на німців чи українських "буржуазних націоналістів". Але знайдені при розкопках документи не надали можливості здійснити цю більшовицьку фальсифікацію. Крім того отвори у грудних кістках наглядно доводять, що вони пробиті чотирикутними багнетами, які були на той час тільки на озброєнні Червоної армії. Розкопками "Дем'янового Лазу" юридично доведено злочини тодішньої каральної системи, які полягали навіть у порушені тогочасних нелюдських законів, а саме ст.98 Кримінального Кодексу Української РСР в редакції 1927 р. (перевищення влади, або службових повноважень, тобто вчинення дій, що явно виходять за рамки наданих законом повноважень особам, що їх вчинили). За цією статтею старшим слідчим прокуратури Івано-Франківської області була порушена і розслідувалась кримінальна справа за злочинами у "Дем'яновому лазі". Знайдені документи засвідчують, що жертви були засуджені до 2-х, 5-ти років або просто затримані та вивезені у "Дем'янів Лаз" і без вироку розстріляні. Коли активісти "Меморіалу" почали в листівках оприлюднювати тексти знайдених під час розкопок документів з прізвищами НКВДистів, які підписувались під ними, то Івано-Франківську область залишили десятки родин колишніх працівників НКВД, ховаючись від людського гніву в Російській Федерації. На світлинах цього плакату можна побачити документи виявлені під час розкопок, висновками українських експертів, дізнатись про кількість замордованих, їх вік і стать.
назад
