Після закінчення Другої світової війни число жертв було визначено в 7,5 мільйонів, у 50-тих роках М.Хрущов виправив цю кількість, назвавши 20 мільйонів, а за влади Горбачова вона зросла аж до 27 мільйонів загиблих радянських людей. Ці цифри говорять про те, що влада всіляко прагнула приховати істину, адже всі "перемоги" добувались, насамперед, ціною мільйонів І мільйонів загиблих людей.

Наступні плакати розповідають про події, які можна назвати "війною після війни" в Західній Україні, коли більшовицький режим вів бойові дії проти УПА.

Вперше в експозиції показано наскільки складною була тоді ситуація. Радянська пропаганда переконувала, що у всьому винні "бандерівці, які були насильниками й вбивцями". Але фото однієї із спеціальних груп, які діяли з 1944 року в Україні свідчить, що група НКГБ на чолі з підполковником Заха-ровим, яка була переодягнена під українських повстанців створювалася із добре вишколених чекістів, яких вчили володіти місцевим діалектом й знати традиції галичан. Для цього було організовано декілька спеціальних чекістських підготовчих шкіл. До цих груп вербували також і колишніх повстанців. Ціною власного життя, від них вимагалося чинити свавілля від імені УПА. На червень 1945 року в Західних областях під виглядом бандерівців діяло 156 спецгруп, чисельністю 1783 особи. В подальші роки боротьби з визвольним рухом, кількість спецгруп та їх чисельність значно зросли. Крім того, для боротьби з визвольним рухом у західні області України було направлено 17 дивізій регулярних військ. "За архівними матеріалами™ ...3 часу так званого "звільнення" по червень 1945 р. в західні області України на постійну роботу було направлено 86749 чо-ловік". А з часу звільнення західних областей України по червень 1945 р. було "захоплено 93610 бандитів", тоді як за офіційними джерелами на 1944 р. УПА нараховувала від 45 до 80 тис. чоловік, за німецькими - до 60 тис. чоловік. Враховуючи наведені цифри можна зробити висновок, що радянський режим вів боротьбу проти всього населення західних областей України. Тож необхідно переосмислити кожен із злочинів СССР і зрозуміти, хто ці злочини насправді чинив.

За 1944-54 рр. в Західній Україні було репресовано 500 тисяч осіб, з них 230 тисяч - розстріляно. Повоєнна ситуація характерна тим, що в Україні знову була розгорнута боротьба з українським націоналізмом. Ця кампанія почалася з критики О.Довженка, коли його кіносценарій "Україна в вогні" розглядався спеціально на Політбюро ЦКВКП(б) ще під час війни. Претензія до Довженка була дуже проста. Сталін зауважив, що у нього в сценарії одні українці. На це Довженко відповів, що він і сам українець. Це було розцінено Сталіним, як "український буржуазний націоналізм". Кремлівські правителі були дуже стурбовані впертою І героїчною боротьбою УПА, яка була добре організована та підтримувалась майже всім населенням західних земель і ставала прикладом для усієї України. Стенд № 35 знайомить з організаційною діяльністю українського підпілля. Тут - "Платформа Української Головної Визвольної Ради", президентом якої було обрано Кирила Осьмака, тогочасні агітаційні плакати, періодична преса підпілля. В нижній частині плакату є Звіт одного з відділів УПА та квітень 1949 р. В ньому повстанці описують характеристику терену, на якому веде боротьбу відділ, провокаційні акції та знущання Московської окупаційної влади над мирним населенням.

На плакаті № 36 ще дві постаті - відомі поети Максим Рильський та Володимир Со-сюра. А ось і кампанія проти підпілля безрідних космополітів, де фактично розгорнулася боротьба проти тих, хто працював у царині єврейської історії і культури, або проти єврейських літераторів в Україні. Це підтверджує фото Іллі Співака, дослідника, який помер у тюрмі під час цієї кампанії.

Смерть Сталіна завершує цей страшний період. Безперечно, що були б нові репресії, якби смерть тирана не змінила ситуації. Є в експозиції і фото, яке ніколи офіційно не друкувалося - Сталіну стало зле... Висвітлення цього страшного післявоєнного періоду було б не повним, якщо б не показати ще деякі документи героїчної збройної боротьби Українського руху опору, яка тривала до 1956 р. У верхній частині плакату № 37 вміщено агітаційні листівки українського підпілля. Ці матеріали друкувались у підпільній друкарні, яка розміщувалась у Вінниці. Такі документи засвідчують, як аналітики націоналістичного підпілля розкривали брехливі грабіжницькі плани Москви щодо України. Історія цих листівок дуже цікава. Весною 1991 р. під час земляних робіт біля с.Воронів Рогатинсько-го р-ну на Івано-Франківщині (тут до 1949 р. базувався підпільний штаб генерала Шухе-вича) з під ковша екскаватора викотилась бочка, краї кришки якої були щільно залиті воском. Посудина вщент була наповнена документами, скрученими і загорнутими у тогочасні газети. Документи виявились архівом штабу Шухевича по 1949 рік. Коли ці безцінні матеріали потрапили до рук обласного "Меморіалу", то на приміщення товариства був вчинений нічний напад. Зловмисники перевернули догори дригом усе небагате майно Товариства, порозкидали документи і не знайшовши потрібного розбили молотком єдину на той час найціннішу річ організації - кольоровий телевізор. Пізніше до голови Товариства Р.Круцика все частіше почали навідуватись підозрілі гості, які непомітно зводили тривалі розмови до загадкового архіву. Це були ніби-то гості із різних країн представники української діаспори, то старі члени ОУН або УПА, а іноді навіть пошепки представляли себе членами Центрального Проводу ОУН. Останні вимагали передати їм архів. Але знаючи хитрощі та провокації ще радянських спецслужб, інформація про знаходження архіву так ніким із загадкових гостей не була роздобута. Більше року архів зберігався в підвалі одного селянина на Галичині. І тільки після проголошення незалежності України, невелика частина архіву була легалізована у фондах музею "Визвольних змагань Прикарпатського краю". Решта документів вивчаються фахівцями і з часом ще відкриють світу багато таємниць про злочини комуністичної системи та правду про героїчну боротьбу Українських повстанців. Власне деякі копії того загадкового архіву і представлені тут на кількох стендах.