З приходом гласности почали від­криватися протягом десятиліть наглу­хо запечатані архіви злочинних ЧеКа, ҐПУ, НКВД, МВД та КҐБ, і на світ Бо­жий виходять факти про трагічну до­лю численних українців - від простих трудівників до визначних перед наро­дом і Батьківщиною заслужених діячів. Тих, про яких було лише відомо, що їх заарештовано в роки сталінського те­рору, і вони зникли безвісти в нетрях безмежного державного апарату смер­ти.

Після 52 років тотальної невідомо-сти про те, що сталося з великим под­вижником українського народу, одним з творців і першим Митрополитом Ук­раїнської Автокефальної Православної Церкви Василем Литовським, архіви органів безпеки, нарешті, виявили тра­гічну правду: він загинув смертю муче­ника, засуджений до смертної кари 20 листопада 1937 р. на підставі обвину­вачень в "антисовєтській агітації у ве­ликих масштабах" і розстріляний у за­стінках НКВД між 22-го і 27-го листо­пада 1937 р. Факти і далі залишаються неповними: невідома точна дата його мученицької смерти, невідоме місце розстрілу та поховання. У Прокуратурі УССР, яка повідомила внука та внучку Митрополита Василя про його долю та про його недавню "реабілітацію", у від­повідь на запитання, де його могли по­ховати, заявили, що "цього ніхто не знає". "Розстріляних не ховали в ті ча­си, а були десь за містом, частіше у лі­сах, великі братські могили, куди но­чами на критих вантажних автах про­сто привозили тіла вже розстріляних людей і скидали, а зверху засипали зем­лею..." - пише внучка Митрополита Василя Липківського Ірина Пійяр і про­довжує: "У Києві є декілька місць, де ховали (якщо це можна так назвати) розстріляних. Ведеться розслідування та пошуки цих захоронень, щоб увіко-вічнити пам'ять цих безневинно заги-нулих".

Дуже сумнівно, чи пощастить ко­лись знайти серед тисяч замучених тлінні останки великого сина України, пророка та творця українського націо­нально-церковного відродження. Але

офіційні відомості про його мучени­цьку смерть у застінках НКВД, нареш­ті, покладуть край різним припущен­ням і непідтвердженим "фактам" що­до його долі.

Згідно з найпоширенішою на емі­грації версією, Митрополита Василя за­арештували в лютому-березні 1938 р. і заслали на Соловки, після чого по ньо­му пропав слід. У деяких версіях були інші або додаткові твердження й уточ­нення: Митрополит, мовляв, був у концтаборі в районі Мурманська... йо­го сестра нібито одержала від нього ос­таннього листа на початку 1939 p., а мо­лодша донька Ганна навіть відвідувала його того ж року в концтаборі, де за­стала його в тяжкому стані здоров'я... його ніхто не лікував... "Всього цього не було!" - пише внучка Митрополита Василя. Тай не могло бути, бо він не жив уже в кінці листопада 1937 р.

Обвинувачення проти Митрополи­та Василя Липківського, на підставі яких його засуджено до кари смерти - це виразне свідчення про злочинність сталінської системи судочинства. Йо­го провина - "антисовєтська агітація у великих масштабах". Яку ж настільки загрозливу для влади агітацію міг про­вадити 74-літній старець, повністю від­різаний від світу протягом 10 років пі­сля насильного усунення його з Митро­поличого Престолу, під фактичним до­машнім арештом, у жалюгідних мате-ріяльних умовах, без жодного контак­ту з Церквою й її діячами, що ще зали­шалися на волі, але зазнавали жорсто­ких переслідувань? Він багато писав, але, крім листів до о. Петра Маєвсько-го в Канаду (в яких не було нічого ан-тисовєтського), нічого з цієї його цін­ної творчости не виходило у світ і май­же все загинуло, або далі перебуває під замками КҐБ. Митрополит Василь був страшний безбожній владі, як символ нескорености, як пророк свого народу, як його духовний батько. А це для ста­лінських опричників було рівнозначне "антисовєтській агітації у великих масштабах". -

Вічна пам'ять нашому великому му­ченикові!

("Радіо Свобода")