«Народам Росії наче на роду написано бути піддослідними, щоб результати тих дослідів були використані всім світом, як не треба господарювати».

«У світі немає країни, де б більшовики, бувши при владі, не здійснили б геноцид проти народу. За Леніним це зветься - «русский размах»).

«Газети повні звісток про смерть Леніна... Нема в мене доброго почуття, яким міг би згадати Леніна.

«Вчитель підлоти» - так його називали. Брутальність, ліцемірство, єзуєтизм, нечесність із собою - покриває ті якості розуму й волі, якими він безперечно володів».

Чи можливим би був такий грабіж у суверенній державі? Звичайно, ні. Отже, однією з перших причин грабежу України, що породив голод, була та, що більшовицька влада, як і царат, вважала Україну тільки сировинним придатком Москви. А народ український - другосортним, реакційним ще й з сепаратистським душком.

(В. Вінніченко).(Із сучасних газет).(Із щоденника Чаадаева).

Другою, і не менш важливою, причиною голоду був сам більшовизм, сама сутність марксистсько-ленінської філософії, яка руйнувала народний побут, сім'ю, релігію, національні святині, права й свободи, підвалини приватної власності.

В цьому легко переконатись, коли вдуматись, що могли дати постулати того вчення:

Класова боротьба,

Світова революція,

Знищення приватної власності,

Диктатура пролетаріату,

Перманентність (безперервність) революції,

Відносність моралі...

Багато партій хотіли змін у державі. Але жодна, крім більшовиків, не прагнула збройного перевороту, кривавої революції. Більшовиків не зупиняла кров.

«Революция есть акт, в котором часть населения навязывает свою волю другой части посредством ружей, штыков и пушек, то-есть средств, чрезвычайно авторитарных. И если победившая партия не хочет потерять плоды своих усилий, она должна удерживать свое господство посредством того страха, который внушает реакционерам оружие».

(Карл Маркс і Фрідріх Енгельс).

А розвинув «удержание господства» в бік кривавості В. Ленін: «Удастся решительная победа революции, тогда мы расправимся с царизмом по-якобински, если хотите, по-плебейски».

Де революція - там кров, там грабунок, там зло, там бідність. Пожежа, тим більше, якщо вона «мирова», ніколи не була творчою, а тільки нищила створені цінності. Пророчими виявились слова, сказані 28 жовтня 1917 року Плехановим, Засулич і Дейч в їхньому «Відкритому листі петроградським робітникам» про Жовтневий переворот в столиці:

«...переворот - величайшее историческое бедствие, он вызовет гражданскую войну, которая в конце концов заставит отступить от завоеваний февраля 1917 года».

Ще виразніше про післяреволюційне майбутнє, при умові, якщо більшовики втримають владу, сказав Бакулін:

«Это будет общество ленивых, тупых, голодных и злых». Чи прав був Бакулін, чи помилився, можна судити із нашої дійсності... Поставивши собі за мету ідею побудови комунізму на земній кулі через світову революцію, більшовизм найменше думав про методи її здійснення.

«Для меня, как революционера, пригодно всякое средство, ведущее к цели, как самое насильственное, так и то, которое кажется самим мирным». (Ф. Енгельс).

Те, що ідея всесвітньої революції заллє землю кров'ю, не заперечували ні творці марксистської теорії, ні втілювачі її в життя, їх не цікавила кількість крові, їх цікавило інше - як швидше досягти влади. І ніхто з них не задумувався над філософсько-мудрим поглядом Достоєвського, що «жодна ідея не варта краплини людської крові».

А в тім - може ми й помиляємось. Може саме тому, що задумувались, Ленін і назвав Достоєвського «архіскверним».

Це мовиться для того, щоб усвідомити: основна причина голоду була закладена в аморальності більшовизму, в нехтуванні законів моралі та гуманності, у ворожості до прекрасного, як буржуйської витівки.

Ой, ми й забулися, що наші вожді дуже полюбляли музику, зокрема, «Аппасіонату» Бетховена... Може... може... Чи не про цю ж любов каже нам сам вождь особисто:

«Но часто слушать музыку не могу, действует на нервы, хочется, милые, глупости говорить и думать, и гладить по головкам людей, которые, живя в грязном аду, могут создавать такую красоту. А сегодня гладить по головкам никого нельзя - руку откусят, и надобно бить по головкам, бить безжалостно».

(В. Ленін).

Це про тих, хто «создавал такую красоту».

Так, що ж тоді насправді полюбляли вожді? На це питання знаходимо відповідь у них самих:

«т. Крестинскому.

«Тайно подготовить террор... необходимо и срочно. А во вторник решим: через СНК оформлять или иначе».

(В. Ленін).

«Надо поощрять энергию и массовидность террора».

(В. Ленін).

«Провести беспощадный массовый террор».

(В. Ленін).

«Террор - это способ переубеждения.»

(В. Ленін).

«Принципиально мы никогда не отказывались и не отказываемся от террора».

(В. Ленін).

Дві невеликі довідки.

За замах на Урицького було розстріляно 500 чоловік. За замах на Леніна - розстріляли 600 випадкових, схоплених на вулиці людей.

Перший концтабір на території Росії від початку її історії був заснований в 1918 році за особливим наказом Леніна. До 1923 року концтабори на Соловках уже були забиті людом.

За свідченням газети «Красная Звезда» від 13 листопада 1991 року, нараховується 3724 затаємничені документи, що вийшли з-під пера Леніна. По-суті, це «невідомий Ленін» 5 дуже далекий від того образу, яким його малювали нам слуги системи. Більшість із них рясніють наказами «самого человечного человека» - «знищити», «придушити», «розстріляти», «посадити в клоповник».

Здається, зрозуміло всім: не можна добитись від усіх матерів, щоб вони, згідно вчення Маркса-Енгельса, народивши дітей, перестали турбуватись про них і здали в опіку комуністичним інтернатам.

Не можна досягти такого, щоб люди менше думали про себе і своїх ближніх, ніж про дальніх, бо потяг людини до приватної власності - потяг природний. Бути проти приватної власності - означає бути проти природи. А за марксистами - навпаки:

«Приватна власність в своєму економічному поступі сама штовхає себе на самознищення».

(К. Маркс).

Невеличкий відступ автора.

Може, Маркс справді вірив у це. Але всі його сучасні послідовники, хоч і клянуться у вірності марксизму, чомусь гребуть тільки до себе.

І не треба якихось особливих переконань, щоб збагнути: всі наші біди від зашореності колективізмом. Він привів до апатії, безвідповідальності, безініціативності, споживацтва, до бідності.

Та цієї шкоди не хотіли бачити ідейні, вони ж і економічні вожді. Саме ці ідейні наполеони і наполеончики благословили і послали голодних і отруєних злобою учнів своїх нищити приватну власність на селі, змінивши слово «нищити» на «розкуркулювати». Це була ще одна причина голоду.

Тільки ж знову неспокійна думка ятрить душу: постулати більшовизму застосовувались скрізь, де була їхня влада, а великий голодний мор спопелив лиш Україну? Чому? Та тому, що ніхто і ніколи з нами не рахувався, ми були завойовані, а Москва була завойовником. Ми були рабами, а земля наша колонією. Завойовник виживав нашою працею, нашим потом і, зрештою, нашою смертю. І якщо хтось із завойовників, лукаво посміхаючись у вуса, і говорив, що він за рівність народів, за державність народів - не вірмо йому. Бо тільки в своїй хаті - своя правда, і сила, і воля. Все інше - петля від лукавого.

Постулати більшовизму стали особливо нищівними для України, коли вони повінчались з російським великодержавним шовінізмом. На нашу біду цей шлюб потвор виявився і тривалим у часі, і зовсім не обмеженим у своїй катівській винахідливості. Що, що, а винахідливості неошовінізму було не позичати: тут і виселення - депортації цілих народів, і розбавлення підкорених націй вихідцями з Росії, і духовне покалічення завойованих, і методичне винищення їх інтелектуального потенціалу. Україна пізнала на собі все. А ще пізнала і найбільшу Голгофу - масове винищення голодом.

На думку стратегів із Москви, голод повинен був «переінакшити етнографічний матеріал» на Україні. Цебто на місце винищених українців будуть переселені інші народи. І чим більше буде винищено одних і переселено інших, тим успішнішою можна вважати операцію по асиміляції українців.

На жаль, свій задум партія здійснила сповна. Корінь українського народу був підрубаний. Радянський письменник Андреєв, побачивши всі жахи, що натворив голодомор, сказав: «Спустошення починається за Курськом... Український селянин ніколи більше не повернеться до землі».

Свій шовіністичний оскал більшовизм проявив уже в перші роки, як став при владі. Але проявляв з певною оглядкою, час від часу приклеючи на той оскал демократичну машкару. Згодом машкару було скинуто. Відлік часу обільшовиченого великомосковського шовінізму слід починати з дня, коли Сталін кинув виклик усім тим, хто ще сподівався справедливого вирішення національних питань: «Поигрались в демократию и хватит. Пора кончать».

Після жовтневого перевороту сплив перший десяток літ. Влада партії зміцніла: не стільки економічно, як жандармсько-політично. Розгромлені всі інші партії, вживалась система батога і вівсяного пряника для бездумно слухняних. Ради перестали бути Радами, а перетворились на виконавчі комітети райкомів та обкомів, виборча система була сконструйована так, що небажана партії людина ніколи не могла потрапити в керівництво. А найголовніше - це створений потужний репресивний апарат. Цей апарат забезпечував партії можливість робити будь-які експерименти над власним народом. Він швидко і слухняно реагував на прояви інакомислення, на прояви незгоди. Більше того, він готовий був забігати аж наперед і робити пасинкування в народі, знищуючи одних і залякуючи інших.

Отже, партія вже мала силу, щоб відкинути по-фарисейському запозичений в есерів лозунг «Земля селянам», що увійшов у «перший» декрет радвлади і, не боячись великого опору, приступити до відбирання землі в селян, до знищення приватної власності. До речі, слово «перший» ми взяли в лапки не випадково. То нам так про нього говорили. Насправді ж першим декретом радвлади був декрет про заборону опозиційних газет. Підписав його В. Ленін. Другим - декрет про заборону інших партій, зокрема кадетів (конституційних демократів), яких оголосили «ворогами народу».

Що ж до декрету «Про землю», який поклав початок НЕПу, то він був справді тимчасово позичений в есерів. Чому тимчасово? Та для того, щоб одурити народ. І НЕП для Леніна був не стільки новою економічною політикою, як «двома кроками» назад. За висловом вождя, він був «занузданим капіталізмом», який можна буде будь-коли «прихлопнуть».

Метод втілення своїх ідей у партії був завжди один і той же - розбій і червоний терор. Власне, терор в країні і не припинявся з самого 1917 року, а лише то пригасав, то підсилювався і в кожному випадку ховався під різною машкарою, проходив через багато стадій у своєму вишколі: через «випалювання розпеченим залізом троцькізму», «боротьбу з правими ухилами», «правоопортуністичною практикою», «примеренством у ставленні до правого ухилу», «правоопортуністичними виступами», «перекрученнями класової лінії на селі», «зрощенням партійних та радянських кадрів з куркульськими елементами». Пройшов через «боротьбу з куркулем» і досяг свого епогею в голодоморі України - терорі голодом.

«Величайшая ошибка думать, что НЕП положил конец террору. Мы еще вернемся к террору и к террору экономическому».

(В. Ленін).

І, справді, повернулись.

Враховуючи сталінську українофобію, як і слід було чекати, найстрашніше його полум'я розгорілось знов в Україні. Вина України перед Москвою була та, що вона так і не призвичаїлася носити московські кайдани, а український народ ніколи не лінувався коло своєї землі і завжди мав вдосталь хліба.

В березні-квітні 1930 року в Харкові йшов судовий процес над так званою Спілкою Визволення України. Близько 5 тисяч кращих синів і дочок українського народу були арештовані і засуджені. 45 чоловік видатних діячів України судили в театрі Харківської опери. Гіркий народний гумор охрестив це судилище як «опера СВУ - постановка ГПУ».

1 червня 1930 року Надзвичайною Сесією Верховного Суду УСРР засуджено 29 чоловік як «контреволюційну шкідницьку організацію в Наркомземі» на чолі з кандидатом в члени ЦК партії, директором інституту землеробства М. Резніковим.

На початку 1931 року - нові арешти інтелігенції. Чекісти вигадали Іде одну справу - «Український національний центр», начебто очолюваний М. Грушевським.

Далі пішли дрібніші, зате рясніші процеси: вишукування ворогів серед учительства, музейних працівників, художників, письменників, духовенства... Було репресовано понад 600 українських письменників, живими повернулись із заслання - одиниці. Тоді ж була повністю розгромлена українська церква, а її духовенство спроваджено в концтабори, в тому числі і 30 епіскопів на чолі з митрополитом Липківським. Розгромлено понад 7 тисяч українських парафій.

Москва настіж розчинила двері для розгулу в Україні великоросійського шовінізму. За межами республіки були закриті всі українські школи, йшло інтенсивне переселення в Україну росіян з центральних районів Росії. Під виглядом «зручностей для старшого брата» для переселенців відкривались російські школи, українська книга витіснялась із бібліотек і замінялась російською. Взагалі, створювався престиж всього російського. А коли врахувати, що понад 7 тисяч українських технічних та господарських працівників були замінені на росіян, то цілком стане зрозумілим явище національного переродження краю. Все це в поєднанні із заходами, що підсікали розвиток української культури, породжувало «русскоязычие», яке й дало підставу політичним авантюристам українські землі називати «исконно русскими», а українців «русскоязычным населением». За даними «Довідника Сумської округи», в 1928 році на Лебединщині проживало лише 0.74 відсотка росіян. Тепер їх більше 10 процентів. Українців же зменшилося з 99,04 відсотка в 1928 році до 90 відсотків тепер.

Більшовицький голодомор був найбільшим трампліном для стрибка російського великодержавного шовінізму. Після обезсилення і обездолення України процес русифікації став незворотнім для нашого народу, а для українців Кубані - смертельним. Аналізуючи мотиви і майбутні наслідки голоду в Україні, багато хто ще на початку 1933 року спрогнозував невтішне майбутнє для нашого народу.

«Наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни її ентографічного характеру. В майбутньому, і, либонь дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а то ж і про українську проблему, бо Україна стане де факто з територією з переважно російським населенням».

(Із повідомлення італійського консула в Харкові Сержіо Граденіго в Італійське посольство в Москві).

На щастя, не зважаючи на мільйонні жертви, наш народ ще зберіг в собі потенційні сили до відродження, зберіг у собі живу іскру до волі, яку і проніс через таку велетенську і оскаженілу руїну. Початок руїни українського села слід брати від «історичних рішень» листопадових (1928 р.) Пленумів ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У, які взяли курс на ліквідацію приватної власності, ліквідацію «куркуля як кляси» і створення колгоспів.

Проте вказівка Сталіна про нищення багатих верств населення була дана ще 14 січня 1928 року. Від'їжджаючи в райони Сибіру, він розпорядився розіслати на місця директиву про арешти торговців, куркулів та інших «дезорганізаторів ринку».

Документом же, так би мовити, для практичного користування в наступі на селянство України стала Постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 3 липня 1929 року «Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів», підписана Г. Петровським і М. Василенком. Ось вона:

«Щоб приборкати куркульсько-спекулянтські елементи, що зривають постанову загальних зборів громадян щодо виконання планових завдань держави, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів УСРР постановили:

1. Дозволити сільським Радам за тих випадків, коли загальні збори громадян ухвалять постанову про виконання порядком самозобов'язання всім селом хлібозаготівельного плану і в зв'язку з цим буде розверстано завдання між окремими господарствами, накладати на окремих господарів, що не виконуватимуть таких постанов і ухилятимуться здавати хліб, штрафи адміністративним порядком у межах до п'ятикратного розміру вартості хліба, що його повинно здати, продаючи в разі потреби, майно відповідних господарств з торгів.

2. Коли хліб здавати відмовлятимуться, попереду змовившись, групи господарств, та коли хто ставитиме опір проведенню хлібозаготівельного плану, то проти таких осіб повинно порушувати кримінальні справи за арт. 57 кримінального Кодексу УСРР. Якщо окремі господарства злісно ухилятимуться здавати хліб і після вжиття цих заходів адміністративного впливу за арт. 1 цієї постанови, то проти таких осіб повинно порушувати кримінальні справи за арт. 58 Кримінального кодексу УСРР.

3. Із штрафних грошей, що їх стягують за цією постановою, та з грошей уторгованих за продане з торгів майно, обов'язково повинно відчислятись 25 відсотків, повертаючи їх до відповідних фондів кооперування й колективізації сільської бідноти даної місцевості...».

Цією Постановою на Ради покладалась відповідальність за виконання хлібоздачі, надавались права вільного розподілу плану між господарями. Вона надавала Радам правову базу для розкуркулення будь-кого із селян. Для цього досить було довести селянину непомірний план хлібоздачі. А тоді за невиконання цього плану на господаря накласти штраф «у межах до п'ятикратного розміру вартості хліба».

Звісно, селянинові платити буде нічим. Ось тоді, в погашення боргу, можна буде спродати все його майно. Якщо ж майна не вистачить чи господар заходиться доводити свою правоту і необґрунтованість такого з ним поводження, до таких застосовувати Кримінальний Кодекс, зокрема артикул (статтю) 57 чи 58.

Виступаючи на науковій конференції аграрників-марксистів 27 грудня 1929 року, Сталін деталізував суть липневої постанови і оголосив про перехід до ліквідації куркульства як класу. «Мудрі» думки вождя відразу ж підхопила більшовицька «Правда». Її номер за 11 січня 1930 року вийшов з передовою статтею: «Ліквідація куркуля як класу стає на порядок дня». Що грім серед ясного неба, прозвучали слова передовиці: «Оголосити війну не на життя, а на смерть куркулю і врешті-решт знести його з лиця землі».

Чітко сповідуючи принцип демократичного централізму, місцева преса стала підспівувати центральній, малювати куркулів, як духовних і фізичних виродків суспільства. В газетах тих часів біля слова куркуль завжди ставився епітет: кривоногий, товстопузий, сопливий, зажерливий, скажений.

У них все було погане: очі обов'язково страшні, чорні і заздрісні, руки загребущі, собаки-скажені, дочки-губаті та цибаті. Навіть свині вередливі і крикливі. А сам він не менш як павук, як кабан, як кочерга, як гарба. Від нього смердить гноєм, від його дітей - квашеною куркульською капустою і т. ін.

Наслідуючи пресу, душі «куркульських» дітей розпочала труїти школа. «Ідейно свідомі вчителі» нацьковували учнів на «куркульських» дітей. Доходило до бійок. Винуватцями завжди залишались «класово чудные дети». Їх виганяли із школи, дражнили, примушували доносити на батьків.

На всю ж широчінь клітка з партійними хортами відчинилася лише 4 лютого 1930 року, коли декретом була узаконена резолюція Політбюро від 30 січня 1930 року «Про заходи по викорінюванню куркульських господарств у районах суцільної колективізації».

І знову перший і найсильніший удар був спрямований на український народ - Україну і Кубань.

«Вопрос сейчас стоит так: будет у нас хлеб - будет советская власть, не будет - советская власть погибнет. У кого сейчас хлеб? У реакционного украинского мужичка і реакционного кубанского казачка. Они не дадут нам хлеб добровольно. Его нужно взять».

Так коротко охарактеризував В. Молотов українців і поставив завдання - не церемонитись, а «взять».

Удар був спрямований на корінь нації - селянство. Цим Сталін убивав двох зайців: саме селянин мав хлібець, отож грабунок буде відчутним. По-друге, розором села найдужче підсікалась сила нації, бо за Сталіним «крестьянский вопрос есть основанием, квинтэсенцией национального вопроса... По сути, национальный вопрос есть крестьянским вопросом».

Ідеологічні наставники тут же розшифрували «світлі» думки вождя:

«Специальная задача коллективизации на Украине состоит в том, чтобы уничтожить социальную базу украинского национализма - индивидуальное крестьянское хозяйство».

Руйнуючи село, Сталін цим не тільки приборкував вільнолюбиву Україну, а й руйнував узвичаєні відносини. Бо селянство, за Сталіним, є клас, господарство якого базується на приватній власності і дрібному товарному виробництві... Тому, доки воно залишається селянством, що веде дрібне товарне виробництво, воно виділяє, і не може не виділяти, з поміж себе капіталістів постійно і безперервно».

Село наче аж принишкло перед великою руїною.

(Борис Ткаченко "Під чорним тавром")

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ