Галині Кривець 33-го виповнилося 20 років. Вік, коли хочеться жити, кохати, радіти життю... Але спогади про свою молодість у неї інші - колективізація, голодомор, тяжка праця ...

І все ж вона вижила. На відміну від багатьох її односельців з с. Піски, що на Чернігівщині. Більше своїми спогадами про далекий 33-й вона поділилася з Радіо Свобода.

Галина Кривець (Початок 1930-их років).

(radiosvoboda.ua)

Галина Кривець:

Самий страшний був 33-й рік. Ходили ж оці комсомольці, і все позабирали. У людей практично нічого не лишилося. Навіть одна жінка свої двох дітей з'їла. Вона збожеволіла і її тоді забрали в лікарню в Чернігів.

Багато померло. В кого сила була, то копали ями і закопували. Ніяких цвинтарів не було. Не було кому возити, люди опухши ходили.

Такі страшні люди були: ноги розпухлі, обличчя розпухле, руки.. Ой..! В нас батько такий був: дуже-дуже опухлий. А опухший він і ходити став погано. Тільки чим вижили - рибою. В нас в кінці городу було озеро таке велике. Там стільки було карасів. Вони такі маленькі були, але багато-багато їх. То так варили їх, не чистили нічого. Потім вже трава з'явилася. Там ліс поруч. Ягоди всякі. То люди оце так трошки повиживали.

А ті, хто шукали (їжу), їх уже немає. І хто ходив? Самі бідні лінтяї. Там така Окраса була. У неї були донька і два сина. І оці два сини ходили, Боже мій, так грабували! Вони робити нічого не хотіли. Абсолютно. Там у них якась земля була і город. Город бур'яном заросте, хату гноєм обложать: не мазана ніколи. Вони жили добре. Бо в їх і одяг... Вони ж і одяг весь забирали. І вона ця Окраса-мати вирядиться з донькою. А люди ж пальцями тикають. А їм хоч би що! Вона говорить: "Яка різниця, аби не голодні!".

Ірина Біла

Слухати

Джерело