Харківська область, 17 листопада 2006 (RadioSvoboda.Ua) - «Я скільки буду жити, цього не забуду. Нехай Бог їм прощає», - каже Радіо Свобода Леонід Кальницький про Голодомор 32-33 років, який у його рідному селі Перелісне (нині Корсунівка Валківського району Харківської області) на 400 дворів забрав життя 420 людей. Леонід Кальницький поділився спогадами з Радіо Свобода 14 листопада у рідному селі.

Леонід Кальницький

(© RadioSvoboda.Ua)

«Лазили, і не тільки горищами, коморами, а й під землею»

Спершу, перед цим, збори проводили - хліб здавайте. А який хліб? Коли колгоспи за роботу вже не давали хліба, зарплати хлібом не було. А що вирощували на присадибних ділянках - здавай і це. Люди не здавали, супротив робили - треба було щось їсти...

Коли радянська влада присилає до нас уповноваженого - Заколєснік його прізвище - десь із Москви. Організовують бригади, відбирають актив. Це як комітет незалежних селян - які в колективізацію ходили, грабували, обирали селян...З них сформували бригади, люди не знали, для чого 5-6 бригад. От збори колгоспні, і оголошує обком партії і начальник міліції там був (а ми дітвора бігаємо цілим табуном, цікавимося - а що там?), і от оголошують - буде для вас випробування, будете знати, як поважати радянську владу. Ви тут ховаєте хліб, не здав колгосп плану. Будемо шукати, де ви ховаєте хліб. І от поки не виконаєте план - всі ресурси, що сховали, будуть знайдені.

І на другий день - я з мамою йду на бригаду (я її туди проводжав), біля сільради вистроїлися вже бригади, по 5-6 людей. Цей Заколєснік ходить і отак потрясає наганом. І сказав, щоб кожна бригада зібрала стільки хліба
(скільки точно я не пам'ятаю). А Макар Вівсяник - високий такий - каже : «А як, лазитимемо горищами?» Лазили, і не тільки горищами, коморами, а й під землею. Привозять із кузні шпичаки - такі відточені, проволока, і роздають їх. А ми дивимось - що це таке, на війну чи що? А Макар цей каже: "Не буду я лазити". А він (Заколєснік) пістолетом як бахне поперед його в землю. Макар високий, а підскочив як під оцю стелю, перелякався, замовк, губи затряслися. Пішли вони. І почалося збирання - із хати в хату...

І не тільки хліб забирали, бо в людей 2 чи 3 пуда цього хліба - вимели. Квасолю забрали, кабачки, насіння яке, картоплю, і буряки навіть забрали. На другий день голод почався. У сусідів було12 дітей, так вони на другий день голодні були, прибігали до нас, просили їсти...

«Через що ми не померли - у мене дідусь був дуже мудрим»

А через що ми не померли - таких, що працювали на виробництві - мій батько був бухгалтером на пошті, були ще шевці, таким давали пайок. У мене дідусь був дуже мудрим: приховав - де він ховав? Я знаю, що насипали (зерно) у пляшку таку сулію 3-х літрову, і вночі закопували.

...От якось батько получив пайок. Пам'ятаю, приніс кукурудзяної муки і навіть м'ясо дали - голови з кролів і печінка - десь господа якісь поїли. Але ми і тому раді були...

Вікторія Маренич

Слухати

Джерело