Франціска ТамагашеваРівненщина, 21 листопада 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Багатодітну селянську сім'ю Міцінських, котрі мешкали у селі Дмитрівка поблизу Бердичева (нині селище міського типу Гришківці) врятував від голоду… ліс. Наполовину полька, пані Франціска ж вважає Голодомор геноцидом українського народу. Вона впевнена : якби батько не помер у 37-му від набутих під час лихоліття хвороб - його б також репресували… За те, що поляк, і що родом - з Галичини. Франциска Тамагашева (Міцінська) поділилася своїми спогадами з кореспонденткою Радіо Свобода на Рівненщині.

Tamagasheva_golodomor
Франціска Тамагашева
(© RadioSvoboda.Ua)

"Ні горошини не залишили"

Народилась я у 1923 році від голодної матері, адже голод був і в 22-му році. А в 32-му мені виповнювалось 9 років. Восени 1932 року так звана «червона валка» приїхала до нас, і забрала все збіжжя - як обмолочене, так і не обмолочене. Ні горошини, ні квасолини не залишили. Картоплі не забрали. Відчуваючи страшну годину, лихоліття, мати нас, малечу, заставила в лісі назбирати багато жолудів та насушити картопляного лушпиння. Наступного разу ця «червона валка» заїхала - вже нічого було брати. У нас була глиняна під солом'яною стріхою хата, кінь, віз, і ми не підлягали розкуркуленню. То забрали останній спечений хліб на очах у голодних дітей. Так чому ж тоді у сімох дітей забрали останній хліб?

Жолуді насушили, потім мололи, мати змішувала труху з лушпайок та борошно з жолудів, і пекла пляцки. «Ой, мамо, добре, - просили, - дайте ще…». А звідки та мати могла що дати? Зайшов до нас якось зовсім опухлий хлопчина, років дванадцяти - мати не витримала, й дала йому того пляцка. Він її схопив за руки й став цілувати…

Найважчі часи прийшли у лютому-березні-квітні. Запасів харчів не було ніяких. Легше стало в травні, коли з'явилася зелень - кропива, лобода, коріння, якась ягода…

У школу ми ходили. Раз у день малечу там підкормлювали синюватим супом, без хліба, і ми пленталися до школи, як старці - обідрані, голодні. Пече душу випадок з моїм однокласником, Володею. Один із синків місцевих чиновників , чи то голови колгоспу, чи сільради, витрусив на підлогу крихти із кишень, і сказав до цього хлопчика - «Танцюй!». Той підскочив трішки, ліг на підлогу й злизував ті крихти язиком. А ми, ошелешені діти, самі голодні, не могли тому зарадити, щоб припинити те знущання.

"Через кордон рятувалися, так їх стріляли"

Ранньої весни 1932 року батько чомусь поїхав до Бердичева підводою, і взяв мене, малу, з собою. І при в'їзді в місто, де мур єврейського кладовища, зупинили його енкаведисти, зняли мене з підводи, посадили під тим муром, а батько возив трупи померлих від голоду. Возив під охороною, щоб не втік. Із самого ранку до пізнього вечора, до смерку, я проскиглила голодна під тим муром, не знаючи, що мені робити, аж поки не повернувся й не забрав мене батько. Мабуть, він їздив за харчами якимись. Так ми ні з чим повернулися додому.

Я бачила, як люди вирізали з туші дохлого коня шматки для їжі. Село було окутане мертвою тишею - уявіть собі село без кукурікання, гавкання собак, нявкання кішок - так було. Люди не ходили один до одного, не спілкувалися, у всіх були потухлі погляди… Вони просто засинали - вмирали, падали, і все… Через кордон рятувалися, хто міг - так їх стріляли…

Комуністи кажуть, що не було голодомору. Але чому нас, ще живих свідків, нехай би частіше говорили з нами - як би він мені сказав в очі, що не було Голодомору, якби він мене побачив саму?

"Я багато від Бога не прошу"

Оце 25 листопада буде День скорботи -по загиблих у голодоморі - будуть ставити свічки… Я одну ставлю свічку, але бачу 5 язиків полум'я. відійду, сяду на крісло - п'ять… Це п'ять членів сім'ї відійшло - батько і молодші сестри…

Я багато від Бога не прошу - щоб були доступні ліки за цінами, щоб було досить хліба, щоб було хоч трішки уваги, яка зцілює душу…Ось і все.

Валентина Одарченко

Слухати

Джерело

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ