Луганськ, 24 листопада 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Надія Слюсарева народилася 1919 року у селі Проїждже Старобільського району, що на Луганщині. У війну та в повоєнні роки працювала у колгоспі.

«Що я вам скажу. Мені було тоді 13 років. Що я бачила, я можу сказати. По нашій вулиці була конюшня і там пропадали коні, тобто, вони дохли. І бідні люди бігли із сокирами і рубали їх, щоб хоч би кусочок дістався - своїх діточок прогодувати».

«Мій дедушка і його жінка Мартена померли з голоду, і брат батька теж помер з голоду. Вже не могли ми їх відрятувати».

«Чим же ми тоді жили - то траву рвали, то горошки на вигоні якісь збирали, то макуху якусь десь хто роздобуде. І все це їли».

«Дай Бог ніколи до того не доходе, щоб таке повернулося. Більше вам нічого не скажу. Сил у мене не хватає».

А вже інша мешканка села Проїждже Ганна Гончарова у 1933-му працювала у колгоспі дояркою.

«Мій батько сторожував під коморами, а я тут збувалася. У коморах старші провірчували дірочки і зернятко котилося, а я його збираю. А ті кричать - вилазьте, будемо вас бити. А що нас бити, як ми голодні. Голодні, хоч повбивайте нас. Яму викопали. Привезли дочку і матір, і батька... привезли всіх, посадили у яму. А він каже - я ж їсти хочу, не впускайте мене».

Ярослав Гребенюк

Джерело