Леонід Чупрій доцент, кандидат філософських наук

Духовно-ціннісні засади руйнівної ідеології марксизму-ленінізму як передумови спричинення Голодомору 1932-33 років.

Досліджень, які з'ясували і показали всю глибину і жахливість трагічних подій Голодомору 1933-34 років на сьогоднішній день існує досить багато. Вони чітко засвідчують, що причиною Голодомору стала політика сталінського режиму одночасно щодо українців як нації і щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади для забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення (з огляду на те, що, як тоді вважалося, міський пролетаріат не створює проблем щодо його контролю).

Головним завданням також було знищення волелюбного духу українського селянства, викорінення із свідомості українців навіть самої думки про можливу непокору владі, закріплення на генетичному рівні страху перед владою. Українці завжди були волелюбною нацією, завжди боролися за справедливість і виступали проти своїх гнобителів. І українське селянство, яке пересвідчилося в тому, що радянська влада аж ніяк не хотіла виконувати свої обіцянки щодо надання земель, а навпаки всіх заганяла в колгоспи і насильницько реквізувала все зароблене непосильною працею, почало виступати проти влади.

На території Київщини, Уманщини, Черкащини, Вінниччини, Чернігівщини, Харківщини, Дніпропетровщини, Одещини, Луганщини у 20-х - 30-х роках тривала справжня селянська війна. Її елементами були зв'язки з петлюрівською еміграцією, поставки зброї через кордон (тоді з Галичини), план всеукраїнського повстання проти більшовиків. Документи ГПУ свідчать, що наприкінці 20-х - на початку 30-х стався новий виток повстансько-партизанської боротьби проти більшовицької влади. Є свідчення про створення партизанських селянських загонів у 1931-1932 роках. Тільки за даними ГПУ, від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Україні відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися "як широкі збройні повстання проти радянської влади". Вони об'єднували до двох тисяч людей, і відбувалися під гаслами: "Верніть нам Петлюру!", "Дайте другу державу!", "Хай живе самостійна Україна!", "Геть СРСР!". Натовпи селян зі співом "Ще не вмерла Україна" ліквідовували місцеві органи влади. Але ці виступи були приречені, більшовицька влада нещадно розправилася з усіма повсталими, а пізніше дуже жорстоко помстилася всім українцям, створивши ситуацію штучного голоду.

Але чому більшовицька влади без будь-яких моральних затруднень прирікла на вимирання мільйони невинних людей, зазначаючи про те, яке щасливе комуністичне суспільство всезагальної рівності вона побудує? Чи керувалася ця влада хоч якимося моральними нормами та цінностями, які могли пояснити такі її жахливі дії?. В даній статті автор намагається проаналізувати глибинні світоглядні та ціннісні причини ідеологічних засад більшовицької влади, на які вона спиралася, здійснюючи страшні злочини.


Сама ідеологія марксизму-ленінізму, що беспосередньо витікає з матеріалістичної філософської парадигми, є аморальною і антирелігійною. Сам матеріалізм по своїй суті заперечує існування Бога, душі, так як істинним і достовірним є тільки існування матерії, того, що дано нам у відчуттях. А якщо Бога, який завжди виступає вищим ідеалом і орієнтиром для кожної віруючої людини, немає, то на які цінності може орієнтуватися матеріаліст. З точки зору релігії моральні цінності нам даються Богом і людина перед ним несе відповідальність. З точки зору матеріаліста-марксиста моральні цінності створюються людьми, і ними вони ж можуть порушуватись, тому що люди несуть відповідальність тільки перед самими собою, а так як людина істота недосконала, то цю відповідальність легко порушити. Можна згадати відомий вислів одного з героїв Достоєвського: «Якщо Бога немає, то тоді все дозволено». І тому спочатку французькі матеріалісти (Гельвецій, Гольбах, Дідро), а пізніше німецькі матеріалісти (Маркс, Енгельс) та їхні послідовники Ленін та Сталін перебирають на себе функції Бога і самі визначають основні моральні категорії - що таке добро, а що таке зло. Саме французькі просвітителі та матеріалісти своїми філософськими творами ідейно підготували та теоретично обгрунтували Велику Французьку революцію 1789-1799 років, яка призвела до численних жертв. Життя окремої людини з точки зору матеріалістів не є цінністю і заради побудови ідеального суспільства можна жертвувати одиницями заради блага народу. Для матеріалістів людина це не унікальна і неповторна істота, а це просто суміш кісток та м'яса, чи взагалі бездушна істота подібна до механічних пристроїв, бо душа не існує, так як її не можна матеріально відчути чи пощупати руками. І французькі революціонери, керуючись ідеями своїх учителів про те, що народне щастя набагато важливіше за життя окремо взятої людини, успішно відправляли своїх співвітчизників на ешафот. Редактор революційної газети «Друг народу» Марат на початку 1790 року писав на її сторінках: «Кілька своєчасно відрубаних голів надовго стримають ворогів суспільства», ще через півроку: «Пятсот, шістсот відрубаних голів забезпечили б нам спокій, свободу і щастя», в кінці року: « Можливо доведеться відрубати п'ять-шість тисяч голів, але б коли навіть довелося відрубати й двадцять тисяч, не можна вагатися ані хвилини». Інший лідер якобінців Л.А. Сен-Жюст у середині 1793 року зазначав: «Свобода має перемогти будь-якою ціною. Ви повинні карати не тільки зрадників, але й будь-кого, хто є пасивним у Республіці і хто нічого не робить для неї». Маркс та Енгельс ідейно підготували Жовтневу революцію, лідери якої були гідними продовжувачами своїх французьких попередників, відкидаючи моральні норми та створюючи свою концепцію добра та зла, виправдовуючи страшні злочини ідеєю побудови світлого майбутнього всезагального блага.


Добро, з точку зору більшовиків, це те, що слугує побудові диктатури пролетаріату та формуванню соціалістичного та пізніше комуністичного суспільства, а зло це те, що заважає цьому будівництву. Маркс, а пізніше Ленін зазначали, що не існує загальнолюдської моралі, а є тільки класова мораль. Кожний клас (рабовласників, рабів, феодалів, кріпосних, капіталістів, пролетарів) проводить в життя свою мораль, свої етичні цінності. Мораль пролетаріату - етично те, що відповідає інтересам пролетаріату («наша моральність підлегла цілком інтересам класової боротьби пролетаріату»). З цієї точки зору будь-які жорстокі дії морально виправдані, якщо вони направлені на звільнення пролетаріату від експлуатації і сприяють перемозі пролетарської революції. Тому якщо ніякої релігії та загальнолюдської моралі не існує, то задля здійснення комуністичної революції з подальшою побудовою безкласового суспільства, вільного від експлуатації можна використовувати будь-які засоби, навіть самі злочинні і аморальні. І Ленін, а потім і Сталін в повній мірі впроваджували ці засоби. Наведу на підтвердження деякі цитати Леніна. «Необхідний нещадний масовий терор», - телеграфував Ленін в 1918 р., даючи рекомендації щодо подавлення повстання селян, - «всіх сумнівних осіб закрити в концентраційному таборі за межами міста.». Так і робили. Спочатку концентраційні табори створювалися в зруйнованих церквах і монастирях, потім на Соловецьких островах і, пізніше, на території величезного північного архипелагу ГУЛАГ. Самим «улюбленим» покаранням вождя пролетаріату була смертна страта. Ще в вересні 1917 року в роботі «Грозящая катастрофа и как с ней бороться» Ленин писав: «…без смертной казни по отношению к эксплуататорам (т.е. помещикам и капиталистам) едва ли обойдется какое ни есть революционное правительство(В.И. Ленин, ПСС, т. 34, стр. 174) «Пока мы не применим террора - расстрел на месте - к спекулянтам, ничего не выйдет. Кроме того, с грабителями надо поступать решительно - расстреливать на месте. Пойманных с поличным и вполне изобличенных спекулянтов отряды расстреливают на месте. Той же каре подвергаются и члены отрядов, изобличенных в недобросовестности(В.И. Ленин, ПСС, т. 35, стр. 311-312)». «Каждого члена коллегии НКЮста, каждого деятеля этого ведомства надо бы оценить по послужному списку, после справки: «скольких купцов за злоупотребление НЭПа ты подвел под расстрел»».(В.И. Ленин, ПСС, т. 44, стр. 398). Ленін порадив Сталіну під час громадянської війни пригрозити царицинським телефоністам розстрілом, якщо не поліпшиться якість зв'язку між Москвою і Царіциним. В цілому ряді документів Ленін рекомендував і навіть вимагав використання політики терора і репресій: «…тайно подготовить террор: необходимо и срочно»; «постараться наказать Латвию и Эстляндию военным образом (например, «на плечах» Балаховича перейти где-либо границу хоть на 1 версту и повесить там 100 - 1000 их чиновников и богачей)»; «под видом «зеленых» (мы потом на них и свалим) пройдем на 10 - 20 верст и перевешаем кулаков, попов, помещиков. Премия - 100 000 рублей за повешенного».


Значна частина інтелігенції, яка виступала проти подібних жахливих методів також зазнавала переслідувань. Ленін рекомендував Дзержинському арештувати 30 - 40 професорів, щоб навести порядок. Частина відомих вітчизняних мислителів і науковців були вислані за кордон. Навіть видатний пролетарський письменник Максим Горький в ті роки писав в своєму журналі «Новая жизнь»: «Люди Смольного (маючи на увазі Леніна, Троцкого, Сталіна і інших) затевают невероятный эксперимент над нашой страной и кончится он может только страшной трагедией. Ленин и его приспешники готовы на любое преступление, они уже отравлены гнилым ядом власти». Але його журнал «Новая жизнь» в червні 1918 року був закритий, а сам письменник був морально зломлений і змушений співпрацювати з владою.

Леніна можна також вважати ідейним натхненником використання штучного голоду для упокорення населення. Ще під час «царського» голода 1892 року в Поволжі, коли голодало близько 14 млн. человік, Ленин вважав допомогу голодаючим непотрібною: «Голод служит прогрессу. Разговоры о помощи голодающим есть выражение сладкой, как сахарин, сентиментальности, так характерной для нашей интеллигенции».

19 березня 1922 року в листі членам Політбюро Володимир Ілліч наполягав на необхідності використання масового голоду в країні, щоб обібрати православні храми, розстрілявши при цьому якомога більше «реакційних священнослужителів».

В іншому документі «Посланні В.І. Леніну Ф.Є. Дзержинському від 1 травня 1919 года №13666/2 зазначалося.:«…необходимо как можно быстрее покончить с попами и религией. Попов надлежит арестовывать как контрреволюционеров и саботажников, расстреливать беспощадно и повсеместно. И как можно больше. Церкви подлежат закрытию. Помещения храмов опечатывать и превращать в склады».


Це Ленін давав вказівки безжально розстрілювати і вішати селян, які ховали від більшовицької конфіскації насінневе зерно. На Леніні лежить відповідальність за голод в Поволжі, коли почастішали випадки канібалізму. В подальшому Сталін успішно використовував ті методи для упокорення населення, які пропонував вождь світового пролетаріату.

Але відкидаючи будь-яку мораль і релігію, марксистсько-ленінська ідеологія сама стає новою «сатанинською» релігією, що створює свої догмати, своїх Богів і святих. Якщо порівняти матеріалістичну концепцію марксизму-ленінізму з основними ознаками більшості релігій, то ми можемо віднайти багато спільних рис. Головною ознакою релігії і ідеології є насамперед віра. Віра -це беззастережна переконаність у достовірності певного явища чи певної ідеї, яка не має раціонального пояснення. Віра - це таке відношення до будь-якої ідеї чи комплексу ідей, коли цінність її вбачається в тому, що вона задовольняє наші індивідуальні людські потреби, надає сенс і значення нашому життю. Якщо ж ідеї позбавлені такої цінності, а мають лише інструментальне значення, то вони без жалю відкидаються, як тільки з'ясовується їх невідповідність досвіду. Власне, наука являє собою організацію саме таких ідей. Вона постійно критикує і постійно перевіряє. Віра тут немислима і недоречна. Але навіть в науці частину знань ми сприймаємо на віру, зокрема ті ж самі аксіоми є певними положеннями, що не вимагають відповідних доведень.

Відносно ідей, що стали об'єктом віри спрацьовує інший механізм - не перевірки, а захисту їх від перевірки. Ідею, яка є об'єктом віри, людина не віддасть на поталу першому ліпшому факту, що її заперечує - скоріше за все вона просто заплющить очі на цей факт, скорегує свою поведінку таким чином, щоб подібні факти не потрапляли на очі, а якщо з цього нічого не виходить, то все рівне цю ідею не відкине, а обережно її переінтерпретує. Загибель такої ідеї означає глибоку кризу особистості і обов'язково пошук нової ідеї, достойної віри. Те ж саме відбувається на рівні суспільства, де діють вже не особистісні, а соціальні механізми захисту віри. Мається на увазі чітко фіксовані норми і канони та організація, яка підтримує ці норми і тримається на жорсткій ідеологічній дисципліні; культ, що структурує почуття людей. В цьому випадку втрата віри - це криза суспільства. І саме факт віри, а не зміст цієї віри робить однопорядковими явищами буддизм і християнство, синтоїзм і конфуціанство. Всі вони є об'єктами віри і по відношенню до них діють загальні механізми захисту віри, модифіковані в кожному випадку змістом віри (каноном Священного писання, ідеєю бога, культом особи засновника тощо).


І саме факт віри робить можливим співставлення марксистської ідеології і християнства, ісламу, індуїзму. Марксизм - це наукова теорія, яка за певних історичних обставин стала об'єктом віри. Сила цієї віри така, що за неї люди віддавали своє життя, не менш героїчно, ніж християнські чи інші мученики, і за яку вони могли навіть вбивати. Але віра за яку вбивають вже не є релігійною вірою, це вже догматичний фанатизм. Чи можемо ми стверджувати, що буддист, мусульманин чи християнин може здійснити вбивство іншої живої істоти, якщо це забороняється у їхніх релігіях. Тільки в самих екстремальних ситуаціях в умовах захисту свого життя, життя своєї родини чи, захищаючи свою країну, віруюча людина може вдатися до крайніх заходів, але навіть в цьому випадку не проявляючи ненависті до свого ворога. Але не потрібно плутати ці ситуції з намаганням використати релігію у корисливих цілях, коли релігійними гаслами тільки прикривалися, наприклад під час Хрестових походів, головною метою яких було аж ніяк не визволення Гробу Господнього, а здобуття богатих трофеїв. Всі доведення захисників справедливості цих війн можна спростувати тільки одним питанням:»Чи захотів би сам Ісус Христос, щоб за його гроб пролилося стільки крові».


Догматичний фанатизм передбачає, що істина - лише одна, що творець вчення осягнув її в повному обсязі і тому віра не припускає думки, що можуть мати місце протиріччя, бо ж істина сама собі не протирічить. І будь які інші істини є неправильними, а отже вони так як і їх прихильники повинні переслідуватися чи взагалі знищуватися.

Марксистська ідеологія поступово догматизується, заперечуючи будь-які інші теорії та релігії. Процес догматизації обов'язково має свій організаційний еквівалент, тому що створення догми - то створення суворої ідеологічної дисципліни і відповідно - організації, здатної встановити таку дисципліну. Авторитет засновників - харизматичний авторитет, люди вірять їм беззастережно не тому, що вони посідають якісь місця в соціальних ієрархіях, а, навпаки, тому, що вони поза будь-якими визнаними ієрархіями. Але догматизація вчення передбачає створення жорстко субординованих ієрархій. Звичайно, зміст вчення впливає на характер організації. Природною організаційною формою, якої набув марксизм, вчення про соціальний переустрій, прихід до влади і проведення соціальних перетворень, був міжнародний союз партій - Інтернаціонал. Позаяк марксизм - це і теорія, яка вимагає доведення, і в той же час для величезної маси людей - об'єкт віри, так і марксистські партії - організації політичні й водночас сакральні, мета яких - зміцнення і захист віри (аналог церкви).


Процес догматизації і побудови організації, що забезпечує ідеологічну дисципліну, тобто "рутинізація харизми" - об'єктивний процес, який здійснився скрізь, де розповсюдився марксизм. Процес догматизації передбачав знищення інших ідей і в першу чергу релігійних істин, що могли заперечувати ідеї марксизму.

Християнство і іслам в Росії сприймалися в силу їх офіційного статусу як складова світу експлуататорів, що його треба було зруйнувати. Віру в загробну справедливість і загробне воздаяння втратили, натомість зросла мрія про земний рай, стає реальністю релігійне сприйняття марксизму. І як бувало вже не раз, пристрастна віра сама створює підґрунтя своєї правоти. Перемога революції сприймається як двері до справедливого суспільства, раю на землі, де можна негайно відмінити державу, гроші - звідки й військовий комунізм, справжнє економічне божевілля. І, незважаючи на нього, всупереч реаліям, віра в перемогу революції творить чудеса - дає сили для успішної боротьби з білогвардійцями, інтервентами, бандами, басмачами. Це діяння віри використовують як доказ істинності марксизму, істинності віри в нього. Віднині марксизм - це вже не теорія, якій потрібна верифікація, а абсолютно істинне, всеперемагаюче вчення, сумніватися в якому може лише ворог. Віра реалізує свої пророцтва і грунтується на цій реалізованості.

Масове розповсюдження віри в марксизм здійснюється за допомогою механізму конформізму і терору стосовно "невіруючих".

Головною для марксизму була сліпа віра в світле майбутнє у земному світі, яку легко було поширювати серед простих людей, а сумніви і роздуми інтелігента - те, з чим треба боротися. Суто релігійне сприйняття марксизма народом чудово змальовано в творах А.Платонова. Величезна маса людей, яка сприймала марксизм на віру, виглядала як свідчення його тріумфу, його переможності. Але це сприйняття було вкрай примітивним. Віра може творити дива, але не може протидіяти власній формалізації, вульгаризації, окостенінню. Мільйони щирих, впевнених в своїй правоті марксистів не могли не звести марксизм до простої міфологічної казкової схеми, заради якої варто йти на подвиг і навіть віддати своє життя. Тому вождь пролетаріату Ленін всупереч його волі сприймається як божественна постать (навіть делегація тібетських буддистів в 1922 р. відвідала Москву, щоб повідомити Леніна про те, що він визнаний махатмою, одним з 28 Великих Білих Братів, які мають направляти людство до істини). Як Мойсей вивів свій народ з рабства єгипетського в землю обітовану, де тече молоко і мед, так і Леніна сприймали як провідника до раю на землі, з відповідним поклонінням. Звичайно, цей культ підтримувався офіційно (як в Китаї культ Конфуція) і з роками перетворився на формальне поклоніння. І мумії Леніна величезна країна поклонялася сімдесят років і навіть сьогодні частина росіян ще щиро вірять у світлі ідеї комунізму.


Цілком логічним продовженням вшанування Леніна стало формування і нав'язування народу культу Сталіна, - Мойсея за нових історичних умов. Партія, що керується марксистським вченням, стає подібною до церкви, керованої Святим Духом. Партія сама стає об'єктом віри. І так само, як папа непогрішимий в справах віри і моралі, бо очолює церкву - тіло Христове, так непогрішимим стає керівник партії. Непогрішність і священність Сталіна настільки глибоко була закорінена в свідомості більшості радянських людей (тих кого не розстріляли чи не відправили в гулагівські табори), що смерть тирана для них стала величезною трагедією. І навіть після смерті Сталін забрав з собою життя тисяч людей, які були затоптані на підступах до тіла вождя, щоб віддати йому останню шану. Так поступово стає реальністю здогматизована ідеологія марксизму-ленінізму, у ній, як завжди в подібних випадках, вірність формі поєднується з відходом від духа і суті.


Будь-яка догматична ідеологія має своїм джерелом священне писання. Це насамперед твори Маркса і Енгельса, які сприймаються як сакральні і безпомилкові, непогрішимі й абсолютно істинні. Відбувається те саме, що в середньовіччі з Біблією, коли сакральне джерело становило загрозу для офіційної церкви. Біблію заборонялося навіть в домі тримати - за це можна було потрапити у вогонь інквізиції; її не перекладали живими мовами. Так само марксизм вивчали в системі політпросвіти крізь призму офіційної екзегетики. Фактично Священне писання марксизму перетворюється на символ, що не має реального значення. Складовою частиною цього Писання стають твори Леніна, потім Сталіна, а після XX з'їзду - рішення з'їздів, партконференцій.


Партія перетворюється на містичну організацію, мета якої - безкінечна боротьба з єресями і виконання ритуальних культових функцій, а керівник партії - стає оракулом. На основі принципів соцреалізму створюється канонічний живопис, архітектура, література, музика. Стає можливим таке явище, як лисенківщина, бо ж догматизується і наука, як гуманітарна, так і природнича. Створюється своя агіографія, свої святі і мученики, своя обрядова система, система свят - тобто складається літургічний рік. Все це підтримується грандіозною системою пропаганди.


Проте традиційні релігії створили цивілізації, які трималися віками, а цивілізація на марксистсько-ленінському підґрунті виявилась ефемерною, тому що марксизм як наукова теорія і як віра знаходяться в протиріччі і підривають одне одного. Прихильники марксизму сліпо були переконані у абсолютній істинності своїх ідей і цей фанатизм привів до знищення мільйонів людей, які не підтримували ці істини. А головними цінностями традиційних релігій були любов до Бога, любов до ближнього, доброта, милосердя, терпимість. Саме любов може подолати будь-які протилежності, примирити і об'єднати навіть ворогів, тому що полюбивши ворога ми робимо його другом. Тільки любов і може врятувати нашу сучасну цивілізацію, яка стає занадто матеріалістичною і прагматичною і яка вирішує більшість суперечностей не шляхом знаходження компромісів і примирення, а шляхом конфліктів і сутичок. Втрата любові і інших релігійних цінностей може привести нашу сучасну цивілізацію до занепаду і самознищення.


Повертаючись до теми Голодомору можна відзначити, що останнім часом з'явилися дослідження, в яких зазначається, що нібито радянська влада і особисто Сталін не знали про страшний Голодомор 1932-33 років на Україні та прилеглих регіонах, а тим більше вони не створювали його. Зокрема американський історик Марк Б. Таугер нещодавно презентував у Києві свою нову книгу «Голод, голодомор, геноцид?», в якій він стверджує, що головними причинами Голодомору на Україні 1932-33 років були не дії радянської тоталітарної влади, а кліматичні умови. Наведу деякі його твердження. Зокрема Марк Б. Таугер. зазначає, що Голод в 1931-1933 рр. виник , перш за все внаслідок природних катаклізмів - погодних умов і інших подій. Дослідник пише, що в колишній Російській імперії, включаючи і Україну, випадки масового голоду відбувалися сотні разів, деякі тягнулися протягом років. Так, країна пережила тривалий період повторних випадків голоду протягом двох десятиріч до 1933 року: під час Першої світової і громадянської воєн (1916-1920 рр.) внаслідок розвалу уряду і інтенсивних бойових дій, а також в 1921-1923, 1924-1925, 1927-1929 рр. - внаслідок безлічі природних катаклізмів і неврожаїв. За цей період радянський уряд тричі одержував допомогу з-за кордону, причому високою ціною, і розподіляв цю допомогу серед жертв голоду. Реагуючи на ситуацію, що склалася, радянський уряд вирішив спробувати удосконалити радянське сільське господарство шляхом колективізації.


З цими твердженнямя дослідника важко погодитися, так як царське самодержавство, яке так критикувала радянська влада, набагато ефективніше подолало голод, ніж це нібито намагалася робити радянська влада . Але голод 1932-33 років показав не бездіяльність, а злочинну діяльність радянської влади по створенні штучного Голодомору, хоча Марк Б. Таугер з цим не згодний. Він стверджує, що та політика влади, яку деякі вважають геноцидом, стала відповіддю на події, що відбулися, боротьбою по подоланню комплексного і кризового голоду, що загрожував зірвати забезпечення продовольством мільйонів людей. Керівництво країни вважало, що селяни, ймовірно, зможуть знайти спосіб, як прогодуватися в селі, а ось жителям міст не було на що сподіватися, окрім карткової системи. Єдине, чого не зробив уряд, він не оприлюднив факт голоду за межами Росії і не вдався до імпорту продовольства.


На думку Марка Б. Таугера радянський уряд не визнав факт голоду і не став імпортувати продовольство, так як зважав на негативну міжнародну ситуацію. В Німеччині до влади прийшли нацисти, японці окуповували Маньчжурію, а Радянська Армія страждала від дефіциту продовольства (також в результаті голоду). А так як Німеччина, і Японія в недавніх війнах перемагали Росію, то радянське керівництво боялося вторгнення і не хотіло показатися слабим. Виходячи з логіки автора - нехай мільйони людей помирають з голоду, головне щоб інші країни не дізналися, що радянська влада слабка і при цьому вона продовжує продовольство направляти в зарубіжні країни, а не своїм голодаючим громадянам.


Крім того Марк Б. Таугер зазначає, що радянське керівництво вважало Голодомор штучним. Зокрема він пише, що коли селяни в 1932 році розповіли Косіору про те, що на їх полях поганий врожай і показали йому річний звіт, він спростував ці відомості, назвавши їх «кулацькою арифметикою». І зробив він це тому, що офіційна статистика говорила про більш високий урожай. У Сталіна була схожа точка зору. Радянська влада вважала, що селяни чинять опір, втаюють зерно від заготівок, а на ці дії їх надихають українські націоналісти. Керівництво думало, що українські націоналісти в союзі з іноземними шпигунами готують скидання радянської влади. От чому радянське керівництво ухвалило рішення про арешт цих націоналістів як осіб, що представляли загрозу існуванню радянської влади.


На противагу тверджень дослідника ми можемо зазначити, що розсекречені документи того часу з архівів спецслужб свідчасть про те, що радянська влада досить добре була ознайомлена з маштабами голоду на Україні і в прилеглих районах і не тільки не допомагала, а докладала всіх зусиль, щоб погіршити трагічне становище. А арештовували і знищували тих свідомих українців, які хоч якось допомагали виживати місцевому населенню. Зокрема в Постанові ЦК ВКПБ та Раднаркому від 14 грудня 1932 року «Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та західних районах» зазначалося, що потрібно посилити хлібозаготівлі в цих регіонах, населених здебільшого етнічними українцями, в зв'язку з недовиконанням плану по хлібозаготівлях, хоча влада вже знала про поширення голоду в цих областях. Але щодо деяких російських областей, в яких план хлібозаготівель також був не виконаний( зокрема в Смоленській області він був виконаний на 48%) ніяких спеціальних заходів не здійснювалося. Свідомий характер дій радянської влади проти голодаючих українців підтверджує також Постанова ЦК ВКПБ та Раднаркому від 21 січня 1933 року «Про заборону виїзду сільського населення України й Кубані за межі своїх регіонів», у якій вводилися жорсткі заходи щодо протидії виїзду українців в інші регіони, які намагалися виїхати, щоб якось врятуватися від голоду. Хоча в сусідньому Казахстані голодаючі казахи могли вільно переміщатися по всьому Радянському союзі, шукаючи порятунку.


В іншому дослідженні білоруського науковця Ю.Шевцова: «Новая идеология: голодомор» - також зазначається, що радянська влада не спричиняла Голодомор 1932-33 років. Автор в своїй роботі зазначає, що Великий голод на початку 30-х років був неминучим. Його причина - низький рівень розвитку сільського господарства в СРСР і будь-які серйозні потрясіння, особливо військові конфлікти неминучо викликають голод. Радянському Союзу загрожували в кінці 30-і роки три локальні війни, які мали вірогідність злитися в одну велику - з Польщею, Японією та в Середній Азії. Ці війни неминуче спричинили б за собою повторення голоду, що відбувався за часів громадянської війни.

Дії радянської влади по індустріалізації країни і створенню маштабного товарного механізованого сільськогосподарського виробництва мали на меті покінчити із загрозою великого голоду у принципі і зупинити загрозу воєн з боку сусідів. В ході індустріалізації і колективізації ситуація в селі вийшла з-під контролю керівництва СРСР. Ступінь опору селянства колективізації виявився серйознішим, ніж очікувалося, контроль над місцевими елітами і «класовою війною в селі» - недостатньо ефективним, зовнішня підтримка індустріалізації через те, що в світі розгорталася Велика Депресія була недостатньою. Виник сильний голод. Радянське керівництво реагувало на нього рефлекторно і виходило з ситуації, намагаючись запобігти поширенню голоду з сіл на міста. Це зробило неминучою локалізацію голоду у ряді сільських регіонів, одним з яких була Україна. Альтернативою цьому був би голод в великих містах, як це відбулося під час громадянської війни, нова громадянська війна і інтервенція, які б тільки посилили голод.

Дослідник зазначає, що в ході голоду була вчинено безліч злочинів. Ці злочини повинні бути осуджені. Пам'ять про загиблих повинна бути збережена і увічнена. Але ці злочини ніде не носили характеру геноциду - цілеспрямованого штучного голоду по національній ознаці.


Тобто Ю.Шевцов визнає Голодомор 30-х років, але вважає, що тлумачення його геноцидом окремої нації є штучноствореним міфом українських націоналістів срямованим на поглиблення протистояння з Росією. На його думку, концепція голодомору має на меті морально однозначно засудити СРСР і Росію як його правонаступницю. Крім того Ю.Шевцов взагалі приходить до досить орігінальних висновків, зокрема він зазначає, що в моральному плані голодомор як концепт покликаний затьмарити собою моральне значення перемоги Радянського союзу над нацизмом. Перемога над нацизмом є головним моральним аргументом на користь СРСР. Тим самим концепт голодомору відкриває можливість переглянути однозначну моральну оцінку коллаборантів часів Другої світової війни. Ця лінія була апробована в 90-х роках в колишніх прибалтійських республіках СРСР. Там вона вже привела до реабілітації і героїзації бійців Ваффен СС і до перетворення ревізіонізму в частину державної ідеології як мінімум Латвії і Естонії. Якщо до аналогічної ідеології перейде величезна за європейськими мірками Україна, це означатиме загрозу перегляду всією Європою однозначного морального засудження нацизму. В тіні «голодомору» і аналогічного «геноциду» в інших східно-європейских країнах відбувається вкрай небезпечна і антиєвропейська трансформація східної Європи.

На жаль більшість думок автора є абсолютно безпідставними. Зокрема, яким чином голодомор в концептуальному плані може затьмарити собою моральне значення перемоги Радянського союзу над нацизмом? Всі ми знаємо яку величезну ціну заплатила Україна за перемогу у Другій світовій війні, і не тільки Україна, але й всі інші народи Радянського Союзу. Якщо автор зазначає про однозначно негативну оцінку коллаборантів часів Другої світової війни, під якими розуміє визвольну боротьбу ОУН-УПА, то ця оцінка є неправомірною і не коректною, так як відповідні підрозділи ОУН-УПА боролися за незалежність України, воюючи і проти нацистських окупантів і проти радянської влади. Ті факти, які нібито засвідчують злочини деяких підрозділів ОУН-УПА проти мирного населення є безпідставними. Зокрема деякі дослідники зазначають, що представники Буковинського куреня ОУН брали участь у розстрілах євреїв у Бабиному Ярі в Києві. Це аж ніяк не відповідає дійсності, так як наприкінці 1941 р. Буковинський курінь був розпущений німцями за націоналістичну діяльність, що йшла врозріз із політикою окупаційної німецької влади і частина членів ОУН була репресована, зокрема у 1941-1943 роках у Бабиному Ярі було розстріляно 621 члена ОУН і серед них відому українську поетесу Олену Телігу разом з чоловіком. Знову ж таки, деякі вчені стверджують, що члени 118 карального поліцейського батальйону, у який нібито входили українські націоналісти, знищили Хатинь та інші білоруські села. Але знову ж таки це чергова хибна міфологема, яка не відповідає достовірним історичним фактам. Зокрема коли Голові військового трибуналу Глазкову, що розглядав у 1986 році у Мінську справи зрадників, які здійснили злочини проти білоруського народу під час Другої світової війни, журналісти задали запитання щодо участь у знищенні Хатині українських націоналістів, він чітко відповів, що ні, Хатинь знищували також українці, але поліцаї і зрадники, які зрадою свого власного народу і іншими злочинами хотіли прислужитися нацистам. Але ні Шухевич, ні Бандера, ні інші українські патріоти ніколи не давали клятву на вірність Гітлеру, вони завжди служили тільки українському народові.

Знову ж таки ніхто з представників української влади не стверджує, що голодували тільки українці, голодували й інші народи, але найбільших втрат зазнали саме українці. Відзначимо, що Президент України Віктор Ющенко підкреслював те, що український народ не єдиним постраждав під час голоду 1932-33 років. "Ми не звеличуємо і не зменшуємо свого горя - заявив президент у вересні 2008 року з трибуни 63-й сесії Генеральної асамблеї ООН в Нью-Йорку. - Важливо, що наші дії сталі причиною для пошуку правди в інших країнах колишнього Радянського Союзу. Ми розділяємо біль всіх потерпілих народів: росіян, білорусів і казахів і інших націй. Але терор голодом в Україні мав цілеспрямований характер геноциду і супроводився тотальним знищенням національної еліти, духовенства та цивільного населення».

Помилка? Виділіть мишкою і настисніть Ctrl+Enter

Система Orphus

Розсекречена
site_index_banner
С
  • екскурсії по музейних експозиціях “Меморіалу”;
  • перегляд відеоматеріалів з історії репресій в Україні, історії України, художніх тематичних фільмів тощо;
  • виїздні виставки “Забуттю не підлягає...” (плакатний варіант, за домовленістю);
  • виїздні екскурсії до Биківнянських поховань під Києвом (місце масових розстрілів 1937-1941 років)
  • копіювання електронних відео- і аудіоматеріалів за домовленістю.

Перегляд експозицій, екскурсії та демонстрація фільмів БЕЗКОШТОВНІ