Ініціативна група підготовки Міжнародного суду над злочинами комунізму

Матеріали Круглого столу «Комуністична ідеологія - загроза людству»

22 квітня 2007 року

Постулати марксизму, як рушійна сила злочинів комуністичних режимів у Світі.

Роман Матузко - історик, політолог

Комуністична теорія: ідеологія рабства, підступу, суспільного занепаду та регресу

Для розуміння підступності та тої небезпеки, яку несе людству комуністична ідеологія та встановлена на цій ідеології "диктатура пролетаріату", у своєму вступі наведу приклад з відносно недавньої світової історії. Маю на увазі події в Кампучії.

Внаслідок захоплення у 1975 році влади в Камбоджі комуністичними силами "кмер руж" - "червоними кхмерами" - у цій державі встановилася кривава диктатура. Комуністичний режим змінив ім'я країни. Вона почала називатися "Демократична Кампучія".

Назва "демократична" мала вказувати начебто на народність влади та демократичний лад у цій країні. Насправді за період у 3 роки (1975-1978) режим винищив понад 3 мільйони своїх громадян.

Для відчуття контрасту в оцінці сутності марксистської ідеологічної машини впливу на свідомість, спочатку наведемо публикації совєтської друкованої продукції, які зявилися після повалення режиму Пол Пота-Иенг Сари.

Газета "ИЗВЕСТИЯ" в коментарі, присвяченому подіям в Кампучії, писала:

"На протяжении последних ТРЁХ лет (т.е. с 1975 г. -Авт.) ВСЕ ЧЕСТНЫЕ люди нашей планеты с чувством глубокой горести и законного возмущения воспринимали полные трагизма сообщения о событиях в Кампучии...". ("ИЗВЕСТИЯ", 10 декабря 1978 г.)

Отже, в так званій Демократичній Кампучії такою "демократичною" за назвою обгорткою приховувалася кривава диктатура. І проблема виявляється у тому, що цей кривавий режим тривалий час всебічно підтримував огорнутий у демократичну обгортку комуністичний режим Совєтського Союзу.

Так, коли у 1976 р. внаслідок так званих демократичних кампучійських "виборів" до законодавчого органу на посаду Голови Державного президіуму був призначений Кхиеу Самфан. Прєдсєдатєль Президіуму Верховного Совєту СССР Н.Подгорный у зв'язку з цим призначенням, направив вітальну телеграму Кхиеу Самфану, у якій, зокрема, сказано:

"От имени Президиума Верховного Совета СССР и советского, народа примите поздравления в связи с Вашим ИЗБРАНИЕМ на высокий пост Председателя Государственного президиума Демократической Кампучии. Желаю Вам БОЛЬШИХ УСПЕХОВ на этом ответственном посту".

("ИЗВЕСТИЯ", 17 апреля 1976 г.)

Ще одна телеграма Кхиеу Самфану була направлена від Н.Подгорного на честь, як сказано в телеграмі, "национального праздника Демократической Кампучии - первой годовщины СЛАВНОЙ победы". Далі в телеграмі сказано:

"Выражаю уверенность, что отношения ДРУЖБЫ и СОТРУДНИЧЕСТВА между Союзом Советских Социалистических Республик и Демократической Кампучией будут развиваться на БЛАГО (!) наших народов". ("ИЗВЕСТИЯ", 18 апреля 1976 г.)

Через кілька днів вітальну телеграму прем'єр-міністру Демократичної Кампучії Пол Поту з приводу призначення його на посаду направив Прєдсєдатєль Совєту Міністрів СССР А.Н.Косигін. В телеграмі мовилося:

"Желаю Вам успехов в деятельности, направленной на решение важных задач, которые стоят перед вашей страной". ("ИЗВЕСТИЯ", 21 апреля 1976 г.)

Не залишилася осторонь і газета "Правда". З піднесеним пафосом ідеологічної винятковості комуністичної ідеології, газета повідомляла наступне:

"В Демократической Кампучии завершила работу первая сессия недавно избранного Собрания народных представителей - нового законодательного органа страны.

Она проходила накануне ЗНАМЕНАТЕЛЬНОЙ даты в истории кхмерского народа.

Год назад, 17 апреля, над Пномпенем ПОБЕДНЫМ САЛЮТОМ прогремела канонада последних боёв, которыми силы национального освобождения завершили борьбу за свободу родины, против марионеточного проимпериалистического режима, за ДЕМОКРАТИЧЕСКИЕ перемены, СОЦИАЛЬНЫЙ прогресс. Восстановление экономики стало одной из ОСНОВНЫХ задач РЕВОЛЮЦИОННОЙ ВЛАСТИ.

...Советские люди, поздравляя Демократическую Кампучию с праздником, желают ей успехов на пути строительства НОВОЙ жизни". ("ПРАВДА", 19 квітня 1976 р.)

Така була система впливу пануючої марксистської ідеології на людську свідомість. І це при тому, що вже у цьому ж 1976 році вже весь світ знав про злочини режиму, який встановився у Кампучії:

"Свои взгляды на события в Камбодже Киссинджер изложил наиболее полно летом 1976 года, в интервью редактору влиятельной западногерманской газеты "ЦАЙТ" Тео Зоммеру. Весь мир тогда уже знал о ЖЕСТОКОСТЯХ "красных кхмеров...". ("За рубежом", № 33, 1979 г.)

Як бачимо, влітку 1976 року вже "весь мир знал о жестокостях", які відбувалися в Кампучії з 1975 року, тобто, з моменту захоплення "красними кхмерами" влади.

Але не про жорстокість "червоних кхмерів" повідомлялося в совєтській пресі. Тут все приховувалося. І не тільки приховувалося. Тут марксистська ідеологія ПРОДОВЖУВАЛА всебічно вихваляти цей кривавий режим, виставляти його у якості передового і революційного загону прогресивного людства, направляючої і спрямовуючої сили суспільства.

Через рік, коли весь світ знав про злочини комуністичного режиму полпотовської Кампучії, газета "Правда" 2 жовтня 1977 р. розмістила статтю під промовистою назвою: "17 годовщина образования Коммунистической партии Кампучии". В статті, з притаманним пафосом почуття ідеологічної вищості над навколишнім світом, зокрема повідомлялося:

"...на митинге по случаю 17-й годовщины основания Коммунистической партии Кампучии премьер-министр и секретарь Центрального Комитета партии Пол Пот ПОДЧЕРКНУЛ в своём докладе, что Коммунистическая партия Кампучии решила официально провозгласить о своём существовании всей стране и всему миру в день своей 17-й годовщины.

...В докладе Пол Пота УКАЗЫВАЕТСЯ, что в 1960-1975 годах в Кампучии под руководством коммунистической партии была осуществлена национально-демократическая революция и что СЕЙЧАС осуществляется новый, СОЦИАЛИСТИЧЕСКИЙ этап революции.

Пол Пот ПОДЧЁРКИВАЕТ, что исторический обзор революционной борьбы Кампучии демонстрирует, что Коммунистическая партия Кампучии является МАРКСИСТСКО-ЛЕНИНСКОЙ и РЕВОЛЮЦИОННОЙ партией пролетариата". ("ПРАВДА", 2 октября 1977 г.)

У зв'язку з офіційним проголошенням існування Комуністичної партії Кампучії, ЦК КПСС направив вітання ЦК Компартії Кампучії, у якому говорилося:

"Центральный Комитет Коммунистической партии Советского Союза шлёт Кампучийским коммунистам, братскому народу Кампучии поздравления по случаю открытого объявления о существовании коммунистической партии Кампучии.

Сейчас, когда осуществилась национально-демократическая революция в Кампучии, перед народом открылась перспектива новой жизни.

Желаем вам, дорогие товарищи, успешного строительства социалистической Кампучии, укрепления её экономики, подъёма благосостояния народа, обеспечения мира в Индокитае и Юго-Восточной Азии".

("ИЗВЕСТИЯ", 6 октября 1977 г.)

Таким чином, Центральний комітет КПСС побажав Пол Поту, Ієнг Сарі, Кхієу Самфану и другим "дорогим товарищам" - членам кривавого режиму Демократичної Кампучії, що входили в ЦК Компартії Кампучії, - подальших успіхів у знищенні власного народу.

Отже, совєтскі засоби масової інформації виявили себе захисником кривавих диктаторських комуністичних режимів, представником одного з таких режимів, яким вони самі й були. Чорне мало бути розфарбоване червоним, дику середньовічну інквізицію виставляли як боротьбу марксистсько-ленінської партії за добробут народу, його незалежність і соціалістичні перетворення.

То чи не є це прикладом тої небезпеки, яка висить над людством, коли заради ідеологічних потреб викривлено не тільки реальний стан, але під виглядом "демократії" "викручується свідомість" кожної особи, зміною реальності приховується найбільш антилюдські диктаторсько-деспотичні режими?

То що ж лежить в основі подібного "викручування свідомості"?

І. Марксизм - апологетика рабовласництва.

Нинішнє українське суспільство, яке виховане на совєтській системі пропаганди, достатньо широко проінформоване щодо нацистської ідеології. І тут маємо до усвідомлення, якщо гiтлерiвський нацiонал-соцiалiзм вiдверто ставив собi за мету панування у всьому свiтi "вищої раси", то ідеологія комунiзму була складнiша - його iдеологiя була ретельно витонченою. Згідно марксистскої ідеології свiтом мала керувати окрема категорiя суспiльcтва: iдеологiчно чиста (повноцінна) частина передового класу - "клас свiдомих пролетарiв". Цей "ідеологiчний расизм" у марксистськiй iдеологiї після його виникнення і перших десятиліть після захоплення нею влади у Росії, усвідомити і побачити було неможливо.

Майже вiкове опромінювання навколишнього середовища "Ідеологічною радіацією" з боку кремлівського реактора - його марксистської "пролетарської диктатури", привело до небаченого руйнування свiдомостi мас. Тому сьогоднi нас не може влаштовувати спрощений пiдхiд до наслідків практики влади комуністичної ідеології.

Суспільство має знати глибинні причини тих явищ, жертвою яких стало все суспільство. Тому суспільство має усвідомити ту жахливо злочинну практику, яка важким тягарем впала на плечi народiв CCCP пiсля захоплення влади в Росiї однiєю з найжорстокiших iдеологiчних диктатур, що виникали у свiтi.

Дослiдження данної проблеми започатковано ще у 1980 роцi. У той час свiтова громадськiсть була приголомшена трьома подiями:

- совєтською інтервенцією в Афганiстанi,

- подiями у Польщi та виникненням профспiлки "Солiдарнiсть" на чолi з Лехом Валенсою,

- подiями в Демократичнiй Кампучiї, де комунiстичний режим Пол Пота з 8-ми мiльйонного населення країни знищив понад 3 мiльйони власних громадян.

Коренi названих подiй лежали в одному - злочинна практика влади комунiстичної iдеї. Окрiм того, у 1980 роцi закiнчувався 20-рiчний термiн виконання планiв по створенню матерiальної бази побудови комунiзму...

Подiї викликали постановку питання: що то є комунiзм, чому стало можливим захоплення влади марксистами, що приховано в глибинах листя того дерева, яке живиться корiнням iдеї марксизму?

Рамки доповіді набагато вужчi, але вiдповiдь слід шукати у поставлених питаннях, оскiльки без усвiдомлення i порiвняння теорiї i практики марксизму, важко буде зрозумiти хiд подiй у XX cтолiттi.

Звiльнення постімперської свiдомостi вiд стереотипiв кремлівсько-імперського свiтогляду не є безболiсним процесом. Iсторична практика доводить: не був безболiсним i швидким перехiд до нових виробничих вiдносин пiсля скасування у 1861 роцi крiпацтва в Росiї. Реформування суспiльних вiдносин затяглося на довгi десятиліття.

Ідеологія марксизму фактично відновила систему феодально-рабовласницьких відносин.

Цій новій різновидності рабства Ф.Энгельс надає найбільшу перевагу. В його работі «Принципы коммунизма» ця перевага висловлена відвертим і неоднозначним чином:

«Каждый отдельный раб является собственностью определенного господина, и, уже вследствие заинтересованности последнего (т.е., господина. - Р.М.), существование раба ОБЕСПЕЧЕНО, как бы жалко оно ни было. Отдельный же пролетарий является, так сказать, собственностью всего класса буржуазии. Его труд покупается только тогда, когда кто-нибудь в этом нуждается, и поэтому ЕГО СУЩЕСТВОВАНИЕ НЕ ОБЕСПЕЧЕНО. ...Раб стоит вне конкуренции, пролетариат находится в условиях конкуренции и ощущает на себе все её колебания. Раб считается вещью, а не членом гражданского общества. Пролетарий признается личностью, членом гражданского общества. Следовательно, раб может иметь БОЛЕЕ СНОСНОЕ СУЩЕСТВОВАНИЕ, чем пролетарий...». (т.4.с.98)

Тут прослідковується намагання протягнути у свідомість відчуття (і теоретичне обгрунтування для втаємничених!) переваги рабовласництва і рабовласницького права, виставляючи його супроти права приватнокапіталістичного суспільства, обґрунтовуючи це тим, що «существование раба ОБЕСПЕЧЕНО», що «раб может иметь БОЛЕЕ СНОСНОЕ СУЩЕСТВОВАНИЕ, чем пролетарий...».

Але ж це - апологетика рабовласництва, яка цілком грунтується на теоретичному фундаменті «рівності винагороди», оскільки існування рабів завжди "равно обеспечено"!

Ситуація кріпацького рабства теж має більшу перевагу для марксистской формації, ніж капіталістична. Читаємо у засновників марксизму:

"Существование крепостного ОБЕСПЕЧЕНО, существование пролетария НЕ ОБЕСПЕЧЕНО. Крепостной стоит ВНЕ конкуренции, пролетарий находится в условиях конкуренции". (Ф.Энгельс. Принципы коммунизма. К.Маркс, Ф.Энгельс. Соч.т.4).

Так само "равно обеспечены" без права на додаткову оплату праці й «солдаты труда». Через це рабу абсолютно все одно до проблем национальної приналежності, оскільки в умовах «более сносного существования» воно втрачає будь-який сенс. Рабство, у цьому сенсі інтернаціональне, оскільки "рівне забезпечення" є крок до «злиття націй». Звідси - прагнення до його здійснення.

Відновлення рабства в СССР відмічено українським академіком В.И.Вернадским, який ще у 1941 році помітив деякі факти, які начебто були «резко противоречащие словам и идеям коммунизма». Вернадський писав:

«Невольно мысль направляется к необходимости свободы мысли, как основной составляющей, равноценной основной структуре социального строя, в котором личность не является распорядителем орудий производства. Равенство всех без этого невозможно. Но оно невозможно без свободы мысли.

Наш строй это ЯРКО показывает, когда мильйоны людей превращены - "на время" - в заключенных: своего рода рабство. 16 апреля 1941 г.»

(«Литературная газета», № 11, 16 марта 1988 г.)

16 листопада 1941 року Вернадський написав:

"Государство в государстве: власть - реальная - ГПУ и его долголетних превращений. Это - нарост, гангрена, разъедающая партию, - но без нее НЕ МОЖЕТ ОНА в реальной жизни обойтись.

В результате - мильйоны заключенных-рабов, в том числе... и цвет нации, и цвет партии, которые создали её победу в междуусобной войне".

Тут ми маємо відзначити, чому голод 1919-1922 років здавався природним, як начебто результат громадянської війни (війна бажана: на першому етапі - внутрішня, а у подальшому запланована - МІЖНАРОДНА). Війна ставала ширмою, яка приховала практику ШТУЧНОГО голодомору, як засобу придушення тих, хто відмовився "стройными шагами" йти у комуністичне рабство). Голодомор в Україні 1932-33 років подібної ширми не мав. Тому голод 1933 року, як засіб придушення, прагнули приховати, а тих, хто про нього розповідав, переслідували, як "клеветников".

Формою штучного голоду стала продрозкладка. Повальна продрозкладка, при якій, словами Леніна, - "брали от крестьян все излишки и даже иногда не излишки, а часть необходимого для крестьянина продовольствия". (т.43.стр.219).

Невелике зауваження щодо визначеня про те, що начебто "иногда".

В.Ленин: "Разверстка: у нас такой НАЖИМ был, что револьверы к вискам приставляли. Народ возмущён...". (т.42.стр.384).

Така ось ціна цим "иногда" та тезам про начебто "ошибки".

Найбільший терор голодом більшовиками розгорнуто було в Україні.

Таким чином, Маркс створив теорію, яку слід було УСВІДОМИТИ.

З усіх марксистів тілько Ленін УСВІДОМИВ Маркса.

З більшовицької гвардії тільки Троцький ЗРОЗУМІВ, що марксизм - це рабство. Але, РОЗУМІЮЧИ це, він НЕ ЗРОЗУМІВ, що неможна діяти з фанатичною прямолінійністю.

Н.Бухарін ЗРОЗУМІВ, що комунізм - це рабство. І на можливість встановлення рабства на ідеях комунізма. Але з усієї більшовицької гвардії він НЕ ЗРОЗУМІВ, що про це треба вміти мовчати.

Н.Бухарин писав ще у 1915 році:

"Если бы был уничтожен товарный способ производства... то у нас была бы совершенно особая экономическая форма; это был бы уже не капитализм, так как сохранилось бы (и даже углубилось) господство одного класса над другим. Подобная экономическая структура напоминала бы более всего ЗАМКНУТОЕ РАБОВЛАДЕЛЬЧЕСКОЕ хозяйство, при отсутствии РЫНКА РАБОВ".

Це своє твердження Н.Бухарин повторив у 1928 році:

"Здесь существует ПЛАНОВОЕ хозяйство, организованное распределение не только в отношении связи и взаимоотношений между различными отраслями производства, но и в отношении потребления.

Раб в этом обществе получает свою часть продовольствия, предметов, составляющих продукт общего труда. Он может получить очень мало, но кризисов всё-таки не будет". (Цит.по книге: Стивен КОЭН. Бухарин. Политическая биография 1888-1938.М. "Прогресс". 1988.стр.59)

Ринок рабів став внутрішнім: формально вільні раби (загальне населення) систему судочинства переміщалося до систему ГУЛАГу - системи повноцінного рабства.

Отже, звідси витікає нинішнє завдання: не тільки розкрити злочинну сутність комуністичної ідеології, а сприяти початкам глибокого процесу реформування індустріальних феодально-рабовласницьких вiдносин, встановлених комунiстичним режимом та подолання в Українi наслiдкiв довготривалого панування в нiй "Московсько-Петербургської" i русско-совєтської iмперiї. Звичайно, такий процес не може бути легким.

Особа, яка у повсякденному життi покладається на звичнi гасла і знаходиться пiд впливом засвоєних і звичних марксистських стереотипiв, спроможна тiльки пасивно чекати вiдповiдi на питання: «Неужели не восторжествует историческая правда?».

Але, коли вiдбувається те саме "торжество", коли вiдбувається процес розкриття прихованої "iсторичної правди", то це нове знання "стереотипну" свiдомiсть виводить з рiвноваги.

Нинi значна категорiя людей у державах, що виникли на руїнах русско-совєтської iмперiї, не усвiдомлюють прогресивного значення відновлення державності України, того, що маршування "стройными рядами" назад в минуле "комуністичне майбутнє", у суспiльному розвитковi не є прогресом (тобто, кроком вперед) i, у зв'язку з цим, що сьогоднi найбiльш реально загрозливе - це шлях до iнтелектуальної пустелi. Вона, в свою чергу, веде до занепаду моральностi i, в кiнцевому результатi, неухильно веде й до зниження економічного рiвня розвитку Української держави.

Майстри полiтичної провокацiї вмiло грають на стереотипах свiдомостi совєтських людей, прагнучи посiяти розбрат i ворожнечу мiж регiонами України, роз'єднати батькiв i синiв, намагаючись в умовах соцiально-економiчної кризи саботувати процес економiчного вiдродження України i на цiй основi зламати її державну незалежнiсть.

Тому всi питання, що стосуються проблеми злочинності марксистської ідеології, треба, безумовно, розглядати з позицiї українських нацiональних iнтересiв, оскiльки перебування України в "Союзi", як складової частини надпотужної iмперiї, не захистило, не уберегло її вiд повної окупацiї України гiтлерiвськими вiйськами, не уберегло вiд колосальних людських i матерiальних втрат, якi понесла Україна через відсутність власної незалежної полiтики. Марксистський "Союз" не захистив Україну вiд наслiдкiв московської полiтики щодо боротьби проти так званих "ворогiв народу" та тих колосальних демографічних втрат, які понесла Україна, перебуваючи під владою марксистсько-більшовицької "пролетарської диктатури".

Іншими словами, якби Україна була незалежною державою, то не відбулися такі події, як примусова колективізація, штучний голодомор масові репресії. Навіть для гітлерівської Німеччини відсутнє поняття "масових репресій".

ІІ. Знищення націй.

Маси постімперського простору звикли чути про світове панування Німеччини, про так звану імперіалістичну загрозу Совєтському Союзу, звикли чути тезу щодо імперіалістичного переділу світу. Але більшовицька ідея прагнула реалізувати власні плани щодо світового панування. І ці їх прагнення у 1939 році хитро вплелося у поняття боротьби за переділ світу:

«Борьба за передел мира переплетается с борьбой мировой контрреволюции против крепости социализма и БАЗЫ МИРОВОЙ РЕВОЛЮЦИИ». (БСЭ.т.41.1939.стр.698).

У перші дні після смерті В.Леніна (21 січня 1924 р.) на ІІ Всесоюзному з'їзді Совєтів І.Сталін казав:

"Ленин никогда не смотрел на Республику Советов как на самоцель. Он всегда рассматривал её как необходимое звено для усиления революционного движения в странах Запада и Востока, как необходимое звено для облегчения победы трудящихся всего мира над капиталом». (26 января 1924 г. И.Сталин. Соч. т.6. М. 1954. стр.50-51. Підкреслення моє. Р.М.)

Отже, "Республіка Совєтов" - то "необхідна ланка" для виконання глобальної мети у справі досягнення світового панування ("в странах Запада и Востока"). Це панування неможливе без розв'язання нової світової війни.

Але плани по встановленню комуністичної влади у свiтовому масштабi несло в собi планування значніших втрат вiд тривалого перiоду наступальних воєнних дiй. Подібна перемога, в кiнцевому варiантi, мала викликати терор комунiстичного режиму у значно ширших масштабах (як, приклад - відомі наслідки у полпотівській Демократичнiй Кампучiї). Сама постановка питання про встановлення, чи світове панування комунізму, у світлі його наслідків стає злочином проти людства.

Початок Другої свiтової вiйни не був випадковим i його корiння потрiбно шукати не в 1939 роцi i навiть не в 1933-му, коли в Нiмеччинi прийшов до влади А.Гiтлер. Корiння розташовані набагато глибше. Ще у першому програмовому документi класичного марксизму - "Манiфестi Комунiстичної партiї", за підписом К.Маркса i Ф.Енгельса, прямо говорилось, що комунiсти "вiдкрито заявляють, що їх цiлi можуть бути досягненi тiльки насильственим поваленням ВСЬОГО iснуючого суспiльного ладу", а далi, в цьому ж Манiфестi марксисти вдалися до вiдвертих погроз щодо всього iснуючого людства:

"Нехай пануючi класи тремтять перед Комунiстичною Революцiєю. Пролетарям нiчого втрачати в нiй крiм своїх кайданiв. А здобудуть вони ВЕСЬ СВIТ".

("Манiфест...". Київ. 1981. с.56. Тут i далi, якщо не зазначено окремо, курсив, пiдкреслення рискою та виділення ВИСОКИМ шрифтом мої. - Р.М.)

Так у першому документi класичного комунiзму - "Манiфестi..." - марксисти пiд виглядом класової боротьби ("нехай пануючi класи тремтять") задекларували своє прагнення до свiтового панування. I до цiєї мети - свiтового панування - комунiсти прагнули завжди, постiйно (i вдень, i вночi), готуючи основу до її здiйснення, не забуваючи про неї у всiй своїй повсякденнiй дiяльностi.

Пiсля захоплення марксистами влади в Росiї iдея всесвiтньої комунiстичної iмперiї почала втiлюватися в життя її керiвництвом на чолi з Ленiним.

Згодом у 1919 роцi утворений Совєтською Росiєю (В.Ленiним, як Головою уряду) так званий ІІІ-ій Комунiстичний Інтернацiонал (та усi комунiстичні партiї у його складi, що виникали як отруйнi гриби по всьому свiтi у 1918-19 рр.) ставав єдиною світовою компартією. Його діяльність вiдзеркалювала iнтереси і прагнення комунiстичної Росiї, її мету до здiйснення світового панування. Про мету соцiалiстичної Росiї Ленiн писав:

Поряд iз прагненням до злиття нацiй, бiльшовики наголошували - ми прагнемо НОВИХ i ВЕЛИКИХ iмперiй:

«...мы хотим КРУПНЫХ государств и сближе-ния, даже слияния наций». (т.37.с.315-316) «...целью социализма является не только УНИЧ-	ТОЖЕНИЕ раздробленности человечества на мелкие государства и всякой обособленности наций, не только сближение наций, но и слияние их». (Полн. собр. соч. т.27.с.256.
Тут і далі всі підкреслення, якщо немає окремого зауваження, мої. - Р.М.).

Чи була якась різниця для представників певних націй, під яким гаслом їх збиралися знищит ("уничтожить") - під гаслом "злиття", чи "нижчої раси"?

Чітко видно, що марксисти Росiї прагнули НОВИХ i ВЕЛИКИХ iмперiй i вважали, що всi прихильники комунiзму повиннi ("должны") стояти на великоiмперських позицiях:

«Социал-демократы ВСЕХ стран ДОЛЖНЫ отстаивать не федеративный принцип, не образование МЕЛКИХ государств, как идеал, а всевозможное сближение наций, ВРЕД ВСЯКОГО (!) отделения наций, вред культурно-национальной автономии, пользу демократического централизма, пользу КРУПНЕЙШИХ государств и СОЮЗОВ государств». (В.Ленин. т.27.стр.438)

Отже, марксисти прагнули "крупных государств", бачили "пользу КРУПНЕЙШИХ государств и СОЮЗОВ государств" і тому "целью социализма является... уничтожение РАЗДРОБЛЕННОСТИ человечества на МЕЛКИЕ государства".

Як бачимо, марксисти нiколи не були тими iнтернацiоналiстами, як про них твердив звичний для нас стереотип поняття "iнтернацiоналiст". Вони були антинаціоналістами.

Інтернаціональність - це не міжнародність, а МІЖнаціональність! Суть рабства у тому, що коли особу перетворюють в раба, то національна приналежність дійсно вже не відіграє ніякої ролі. Рабство інтернаціональне. Раб - істота ПОЗАнаціональна, позбавлена всього. Рабу не слід було мати интелект: навіщо?

Свою рабовласницьку антинацiональну iдеологiю марксисти вмiло приховували. В той же час у спілкуванні серед своїх вони були вiдвертiшими. Характерним є лист В.Ленiна до Е.М.Александрової, в якому, зокрема, мовиться:

«...и не говорить им «мы антинационалисты» (к чему зря пугать людей?), а убеждать мягко, что наша программа (признание права национального само-определения) и для них достаточна, ВЫЗЫВАЯ ИХ на определенные КОНТРЗАЯВЛЕНИЯ». (В.Ленин.т.46.стр.288)

Все це чiтко йде в руслi методики марксистського вчення, спрямованого на "викручування свiдомостi". Прикладом цього є викручування свідомості щодо теоретичних понять "соціалізм" та "комунізм". Здавалося б, що тут дивного. Але читаємо передмову Ф.Енгельса до німецького видання "Маніфесту Комуністичної партії":

«Социализм означал в 1847 г. буржуазное движение, комунизм - рабочее движение. Социализм, по крайней мере на континенте, был вполне благопристойным, коммунизм - как раз наоборот. А так как мы уже тогда весьма решительно придерживались того мнения, что «освобождение рабочего класса может быть делом только самого рабочего класса», то для нас не могло быть и минутного сомнения в том, какое из двух названий нам следует выбрать. И впоследствии нам никогда не приходило в голову отказываться от него». (Ф.Энгельс. Лондон. 1 мая 1890 г. Див.: Манифест... М.1977. Стр.18. Підкреслення мої. - Р.М.)

Як бачимо, «социализм означал буржуазное движение» і воно зовсім не марксистське. Відбулася підміна понять, навіть, вірніше - його викрадення марксистами. Боротьба за комунізм (індустріалізоване рабство) підмінили на значно респектабельніше поняття боротьби за "соціалізм".

При відсутності у совєтських громадян глибин історичної памяті, наслідки подібного викручування свідомості були руйнівними. Це використовується і до нині.

Тому не можна нехтувати прикладами методу, яким користувалися марксисти у своїй діяльності:

К.Маркс:

«…нельзя огорашивать крестьянина, провозглашая, например, отмену права наследования или отмену его собственности». (К.Маркс. Конспект книги Бакунина "Государственность и анархия". Соч.т.18. стр.611-612).

Ф.Енгельс:

«Суть дела в том, чтобы вина пала на противника; надо делать так, чтобы в случае разрыва именно его порицали за это». (Ф.Енгельс. Полю Лафаргу. Соч.т.37.стр.198)

І приклад жахливої марксистської практики:

В.Ленин:

«Принять военные меры, т.е. постараться наказать Латвию и Эстляндию военным образом* (например, "на плечах" Балаховича перейти где-либо границу на 1 версту и повесить там 100-1000 их чиновников и богачей». (ЦПА ИМЛ, ф.2, оп.2, д.447).

«Прекрасный план. Доканчивайте его вместе* c Дзержинским. Под видом "зелёных" (мы потом на них и свалим) пройдём на 10-20 вёрст и перевешаем кулаков, попов, помещиков. Премия 100.000 руб. за повешенного». (ЦПА ИМЛ, ф.2, оп.2, д.447. З книги: А.Г.Латышев. Рассекреченный Ленин. М.1996. Изд-во "МАРТ". стр.31. *Курсив Ленина. - прим. Авт.)

Така вона провокаторська сутнiсть марксизму - "нельзя огорашивать", "делать так", "вызывая их" і, особливо, - "на них и свалим".

Приховуючи iстинну суть марксизму, її протиприродну сутнiсть ("нельзя огорашивать... провозглашая", або - "не пугать", бо хто ж, знаючи правду, за ними пiде), марксисти все робили для того, щоб поневолити маси, а вину за свою пiдступну полiтику перекладали на противника: "«мы» были вынуждены...". Наглядним свiдченням тому є вимоги В.Ленiна "покарати Латвію і Естляндію" військовими засобами, тобто, як сказано, "перейти десь кордон" і "повісити 100-1000 їх чиновників і багатіїв":

Так збиралися діяти на міжнародній арені.

Про яке міжнародне право і мирні міжнародні стосунки могла йти мова з такою мораллю? В.Ленін ретельно готував прихід такої моралі:

«…большинство наших крестьян не умеет ни читать, ни писать, наша пропаганда воспринималась ими очень легко». (т.44. стр. 43).

«...мы будем бороться беспощадно. Колеблющихся много. Нас МАЛО. Колеблющиеся разъединены. Мы объединены. ...Колеблющиеся не знают, чего они хотят... А мы знаем, чего мы хотим. И потому мы победим». (т.43.стр.243)

Отже, бачимо підступну політику марксистів - використовувати в інтересах встановлення тоталітарної і деспотичної диктатури інтелектуальну відсталість мас.

У тому ж руслi здiйснювалась i нацiональна полiтика марксистiв. Вона була наступним логiчним антинацiональним кроком у вирiшеннi нацiонального питання:

«Разделение по национальностям школьного дела в пределах одного государства безусловно ВРЕДНО с точки зрения демократии вообще и интересов пролетариата в особенности». (Из резолюции Августовского /летнего/ 1913 года Совещания ЦК РСДРП с партийными работниками. См.: КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. ч.1.М.1953.с.315.

У зв'язку з цим, гасло "самовизначення" у марксистiв мало свiй невловимий для невтаємничених смак:

«...безусловное признание борьбы за свободу самоопределения вовсе не обязывает нас поддерживать ВСЯКОЕ требование национального самоопределения. Социал-демократия, как партия пролетариата, ставит своей положительной и ГЛАВНОЙ ЗАДАЧЕЙ содействие самоопределению не народов и наций, а пролетариата В КАЖДОЙ национальности». (В.И.Ленин.Полн.собр.соч.т.7.с.233)

Iншими словами, ставилась мета штучно розколоти суспiльство з середини у будь-якiй державi ("разделяй и властвуй"), ослабити внутрiшнiй стан "в каждой национальности" - так званим "самоопределением пролетариата" (що то є пролетаріат?, чи маємо ми пiдставу, у такому випадку, впровіджувати поняття "самоопределения крестьянства"?).

Пiсля цього шляхом iнтервенцiї з гаслом "iнтєрнацiональной помощi восставшєму ("самоопределившемуся"?) пролетаріату" захопити відповідні держави. (Згодом такий сценарій відбувся у державах Прибалтики - Естонії, Латвії і Литві. У Фінляндії - не спрацювало).

Марксизм стверджував, що Нацiї виникають в умовах буржуазного ладу, коли здiйснилось порiвняння полiтичних прав селян та пролетарiв. Це у марксистiв означало, що Нацiї виникають тiльки в умовах капiталiстичного ладу, коли в межах певної держави поєднуються i стають спiльними класовi iнтереси цих двох верств суспiльства, коли захист iнтересiв всiх верств населення поєднується в боротьбi проти iноземних загарбникiв, коли одночасно йде захист спiльної культури i набуткiв цивiлiзацiї. I все це, стверджували марксисти, стало характерним тiльки за капiталiстичного виробництва. А до того часу, згiдно з їх твердженням, Нацiї не iснували, а були тiльки народи.

Звiдси випливала наступна марксистська теза: оскiльки капiталiзм має бути знищений, як i все капiталiстичне виробництво, то разом з усiм капiталiзмом мають бути ЗНИЩЕНI Нацiї, як "потворний витвiр" цього капiталiзму.

У зв'язку з марксистським визначенням виникненням націй тільки при капіталізмі, виникає досить таки дивний парадокс. Якщо Нацiї виникають з капiталiзмом (як стверджує марксизм), то капiталiзм в Росiї почав розвиватися тiльки з 1861 року - з часу скасування кріпацтва. З цього випливає певна проблемна теза щодо існування певної нації. Якщо і далі притримуватися ідеології марксизму, то нацiї росiйської до 1861 року не iснувало. Тому її не могло бути навіть через 100 років - до ХХІІ з'їзду КПСС: за короткий час нації не формуються.

Така була основа "iнтернацiональної" полiтики марксизму в теорiї. Тому усвiдомлення злочинностi марксизму можна було пiзнати тiльки пройшовши шлях його практичної реалiзацiї.

ІІІ. Міста: ідеологія знищення міст

Взагалi, процес "знищення" будь-чого є найпривабливiшiм i прiоритетним засобом вирiшення всiх проблем, про якi мовиться у марксистськiй теорiї. Якщо охопити поглядом всю марксистську теорiю, то спрямування на засiб знищення проходить скрiзь неї червоною стрiчкою. Що, наприклад, марксизм вимагає до знищення? Практично все. Так марксизм вимагає здiйснити знищення наступного (цитую мовою видання):

- уничтожение БУРЖУАЗНОЙ частной собственности;

- уничтожение ПРОСТО частной собственности;

- уничтожение КЛАССОВОЙ собственности;

- уничтожение ЗЕМЕЛЬНОЙ собственности;

- уничтожение ЧАСТНОЙ собственности на средства производства;

Окрім знищення приватної власності марксизм висуває наступнi вимоги знищення:

- уничтожение классовых ПРОТИВОПОЛОЖНОСТЕЙ;

- уничтожение классовых РАЗЛИЧИЙ;

- уничтожение КАПИТАЛА;

- уничтожение ОТЧУЖДЕНИЯ;

- уничтожение отчуждения ОБЩЕСТВЕННЫХ ОТНОШЕНИЙ;

- уничтожение эксплуатации;

- уничтожение НАЕМНОГО труда;

- уничтожение РАЗДЕЛЕНИЯ труда;

- уничтожение СТАРОГО разделения труда;

- уничтожение ОТЧУЖДЕНИЯ (!) труда;

- уничтожение ТОВАРНОГО обмена;

- уничтожение товарного ПРОИЗВОДСТВА;

- уничтожение денег;

- уничтожение наций , путем их слияния /i т.д. i т.п. у тому числi -

- уничтожение противоположности между городом и деревней (Тiльки невiдомо в яку

сторону знищення: у бiк мiста, чи у бiк села).

- уничтожения КЛАССОВ (але у будь-який клас входять люди, а не дерева i знищувати почнуть

людей, а не класи);

- уничтожение полиции (то вже вiдверте уничтожение людей);

- уничтожение классового ГОСУДАРСТВА (но государство - это не абстрактное понятие, это

люди, исполняющие государственную власть).

- уничтожение семьи (Манифест КП...);

Чи потрібні якісь коментарі щодо такого переліку необхідності знищення?

Практика знищення протилежності між містом і селом у напрямку знищення міст, найяскравіше виявила себе на демографії міст. Комуністичний експеримент важко відбився на демографічному розвиткові обох російських столиць - Петрограду і Москви. Неприродно змінилась кількість населення Петрограду. Демографічні графіки населення Петрограда чітко вказують на припливи і відливи людності однієї з російських столиць, яке цілком залежало від того напрямку соціальних експериментів, які відбувалися у совєтській імперії. Незважаючи на Першу світову війну воно зростало і у 1917 р. становило 2.500,0 тис. осіб. Результат діяльності совєтського режиму був настільки промовистим, що у 1920 р. його кількість зменшилась до 763,0 тис. осіб (тобто, на 1.737,0 тис. осіб), що у 2,706 рази більше, ніж втрати від фашистської блокади (як подавала "Чрезвычайная Государственная комиссия", у дні блокади Ленінграда померло від голоду 641.803 особи).

Значні втрати у передвоєнний час понесла й Москва, де (як і в Петрограді) за період 1917-1920 рр. ніякої блокади не було. Москва втратила майже половину мешканців (49,1%). Згідно даних 1930 року (наведених у БСЭ), на 1917 р. її населення становило 1.701,3 тис. осіб. До 1920 р. відбулося його зменшення до 1.028,2 тис. осіб (на 673,1 тис.), що на 31,3 тис. перевищує втрати Ленінграду від фашистської блокади.

Яку долю мало чекати великі міста поділився думкою Ленін на зустрічі з англійським письменником Гербертом Уэллсом у жовтні 1920 року. Зустріч відбулася за півроку до введення НЕПу. Г.Уэллс писав:

"Мы начали беседу с обсуждения будущего больших городов при коммунизме. Мне хотелось узнать, как далеко пойдёт, по мнению Ленина, ПРОЦЕСС ОТМИРАНИЯ ГОРОДОВ в России. Разорённый Петроград навеял мысль, которая раньше не приходила мне в голову, что весь внешний облик и планировка города определяется торговлей и что УНИЧТОЖЕНИЕ её (торговли.- Р.М.), прямо или косвенно, делает бессмысленным и бесполезным существование девяти десятых всех зданий обычного города. ,,Города станут значительно меньше'',- подтвердил Ленин. - ,,И они станут иными, да, совершенно иными''. Я сказал, что это означает снос существующих городов и возведение новых и потребует грандиозной работы. Соборы и величественные здания Петрограда превратятся в исторические памятники, как церкви и старинные здания Великого Новгорода и храмы Пестума. Огромная часть современного города исчезнет. Ленин охотно согласился с этим. Я думаю, что ему было приятно беседовать с человеком, понимавшим НЕИЗБЕЖНЫЕ последствия коллективизма, которых не могли полностью осознать даже многие его сторонники". (Г.Уэллс. Россия во мгле. М. 1958. стр.71-72).

Читаючи про долю міст, щодо яких "мечтал "кремлевский мечтатель", невільно згадується, що подібне - ліквідація міс, поряд з відміною грошей і торгівлі, вже десь була. Спробуємо згадати:

"Все неполные четыре года правления зловещей камарильи Пол Пота-Иенг Сари Пномпень медленно угасал. Был искусственно погружен в мрак средневековья, лишен тех жизнетворных источников, которые питают современные города: промышленного производства, культурной и общественной жизни, торговли. ...Торговлю по всей стране ликвидировали в принципе, поскольку деньги прежние власти отменили. В бывшем министерстве финансов хранились мешки с удобрениями. Здание национального банка было взорвано еще в апреле 1975 года. Это была одна из первых акций клики после прихода к власти. ...Всех жителей Пномпеня постигла одна и та же участь, одно и то же горе. Это был один гигантский погром. Исключения не было ни для жилищ бедняков, ни для особняков и вилл состоятельных людей, ни для одного учреждения столицы.

В жизнь претворялся явно подготовленный заранее план массового уничтожения горожан. ... ,,Наличие городов создаёт неравенство между жителями'', - заявил Пол Пот еще в 1975 году". (Андрей Левин. Направление экспансии - Юг. М."Советская Россия".1979.стр.62,64,66).

Для порівняння ще декілька документальних фактів по "городскому" питанню. З лекцій, які були прочитані партійним і управлінським кадрам ВИЩОЇ та СЕРЕДНЬОЇ ланки комуністичної Демократичної Кампучії у листопаді-грудні 1975 року:

"Самое важное для нас - это политика переселения.

Как только мы освободим Пномпень, мы станем в нём хозяевами на все сто процентов. Враги, скрывающиеся среди его населения, будут уничтожены.

Желательно выселить из Пномпеня 95% его населения. Эта часть населения отправится на освобожденную территорию с пустыми руками, их личная собственность будет доведена до минимума. Это население превратится в ПРОИЗВОДИТЕЛЬНУЮ СИЛУ, оно будет поставлено в зависимость от основных слоев народа, революционных сил НАШИХ кооперативов.

Мы сможем уничтожить МЕЛКОБУРЖУАЗНЫЕ и буржуазные слои и прийти к социализму.

Мы переселили жителей Пномпеня с тем, ЧТОБЫ НА МЕСТАХ они могли заниматься производством материальных благ, мы окончательно ликвидировали врагов в лице феодалов и буржуазии и покончили с частной собственностью и материальными ценностями.

Необходимо избавить школьников, студентов преподавателей, всю интеллигенцию ОТ МУСОРА империалистической и колониальной культуры".(Цит. по: "Кампучия: суд народа. М.1980.стр.35-36).

Для повної картини долі міст не достає кілька завершальних штрихів: яка ідеологія щодо міст у класиків марксизму, яке майбутнє чекало міста, закладене у скарбницю марксистської думки, як це майбутнє окреслене у основі основоположників класичної теорії комунізму?

Ф.Энгельс:

"Стремиться решить жилищный вопрос, СОХРАНЯЯ современные крупные города, - БЕССМЫСЛИЦА. Но современные КРУПНЫЕ ГОРОДА БУДУТ УСТРАНЕНЫ только с уничтожением капиталистического способа производства, а как начнется ЭТО уничтожение, - вопрос встанет уже не о том, чтобы предоставить КАЖДОМУ РАБОЧЕМУ (!) домик в неотъемлемую собственность, а о делах совсем ИНОГО РОДА". (Ф.Энгельс. К жилищному вопросу. Октябрь 1872 г. Соч.т.18. стр.239).

Ось так, дорогі друзі, питання не в тому, щоб надати "кожному робітникові" будиночок.

І в книзі "Анти-Дюрінг":

"И Фурье и Оуэн требовали уничтожения противоположности между городом и деревней как первого и основного условия для уничтожения старого разделения труда вообще. Согласно взгляду обоих, население должно распределяться по стране группами в 1600-3000 человек; каждая группа занимает в центре своей территории ГРОМАДНЫЙ ДВОРЕЦ и ведет ОБЩЕЕ домашнее хозяйство.

...Оба названные утописта стоят НЕИЗМЕРИМО ВЫШЕ унаследованного господином Дюрингом способа мышления эксплуататорских, согласно которому противоположность между городом и деревней неустранима по самой природе вещей". (Ф.Энгельс. Анти-Дюринг. Соч.т.20).

В англійському виданні "Маніфесту Комуністичної партії" у 1888 р. мовиться:

"...постепенное устранение различия между городом и деревней ПУТЕМ БОЛЕЕ РАВНОМЕРНОГО РАСПРЕДЕЛЕНИЯ населения по всей стране". (М.ИПЛ.1977.стр.47).

Чи помилковим було здійснене в полпотівській Кампучії?

Доля міст Кампучії вказала - то не є помилкою. Таке майбутнє чекало все людство у випадку встановлення комуністичної ідеології у всьому світі.

Ф.Енгельс писав:

«Социализм есть выражение АБСОЛЮТНОЙ истины, разума и справедливости, и его нужно только открыть, чтобы ПОКОРИТЬ (!) ВЕСЬ МИР». (Соч.т.5.стр.633)

Треба з належною повагою оцінити це твердження марксизму, оскільки на свiтовiй полiтичнiй аренi сформувалась iдея, яка виступила в обличчi носiя "АБСОЛЮТНОЇ ІСТИНИ", яка ставлячи мету встановлення контролю над свiдомiстю неписьменних мас, прагнула "покорить весь мир".

IV. Теорія повноцінних і неповноцінних націй.

Марксизм - ідеологія інтернацизму

Щоб поневолити весь свiт, гiтлерiвський нацизм спирався на ідеологію НАЦIОНАЛЬНОЇ вищостi, РАСОВОЇ винятковості своєї нації. Їм потрiбна була формула "Übermensch-Untermensch", тобто, формула повноцiнних i неповноцiнних народiв.

Щоб поневолити весь свiт комунiзму потрiбна теорiя класової повноцiнностi: почуття IДЕОЛОГIЧНОЇ винятковостi i вищостi, IДЕОЛОГIЧНОЇ повноцiнностi тих, кому було зручно і вигiдно утверджувати себе в якостi носiя "абсолютної істини", почуваючи себе повноцiнним поряд з тим, хто не залучений у клас "свiдомого пролетарського гегемона".

"...ТIЛЬКИ ПРОЛЕТАРIАТ являє собою ДIЙСНО революцiйний клас", - твердить Манiфест.

Це, по сутi, є свого роду Iдеологiчний нацизм, розколюючий суспiльство на частини: на так звану класово повноцiнну масу релiгiйно-фанатичних невiгласiв, впевнених, що вони несуть свiтло "абсолютної iстини", яким протистоїть весь інший світ неповноцiнних для них "классовых врагов народа".

«...за большевиков голосовала НАИБОЛЕЕ сознательная, НАИБОЛЕЕ революционная часть рабочих, солдат и городской бедноты, которая активно поддерживала пролетарскую партию и проводимую ею политику», - так писала iдеологiчна пропагандивна машина СССР, утверджуючи "найбільшу" винятковість і повноцінність "свідомих" носіїв вимог Ідеологічного Нацизму (Див.: За власть Советов на Украине. Из истории борьбы большевистских организаций 1917-1920 годы. Киев. ИПЛ. 1988. стр.127).

«В 1980-1981 годах контрреволюционные силы в Польше попытались использовать недовольство рабочего класса сложившимися в стране социально-экономическим положением, нарушениями принципов социалистической демократии и поднять часть рабочего класса на борьбу против социализма. Некоторая часть наименее сознательных рабочих, действительно поддалась на провокацию. Польская объединённая рабочая партия, верные социализму силы государства, лучшая часть рабочего класса сумели отстоять социализм, разоблачить и разбить силы контрреволюции». (Учение Маркса об исторической миссии рабочего класса в идеологическом противоборстве. М.1985.стр.7)

Отже, на невеликому просторі двох текстів ми бачимо поділ суспільства на "наиболее сознательных", "наименее сознательных" і на "лучших". Не будемо тут торкатися питання, чи може наведене твердження, означати "нарушение принципов социалистической демократии". Звернимо увагу, що теоретичні вимоги поділу на "свідомих", "несвідомих" і "лучших" зберігалося у марксистів до середини 80-х років - до падіння комуністичної імперії.

Звернемо увагу також на тезу "лучшая часть рабочего класса". Тобто, навіть сам так званий ідеологічно чистий марксистський "пролетарський" клас має у своєму складі частину "лучшую" і, як можно здогадатися далі, існує його частина гірша.

То яким чином такий смугастий "клас" здійснювати загальну так звану "робітничу" диктатуру?

У такому ж руслі марксизм здiйснює подiл народiв на повноцiннi i неповноцiнні нацiї, яким присвоєно "класове" означення, як нації "революцiйнi" (повноцiннi) та нацiї "контрреволюцiйнi" (неповноцiннi). У звя'зку з цим вiйна марксистських "повноцiнних" нацiй проти нацiй "неповноцiнних" є справою принципово справедливою. Так, Ф.Енгельс щодо ведення вiйни проти "контрреволюцiйних" (неповноцiнних) нацiй, писав:

«...легко будет научить каждого годного ДЛЯ ВОЙНЫ члена общества, наряду с его другими занятиями, владеть оружием настолько, насколько это необходимо для защиты страны, а НЕ ДЛЯ ПАРАДОВ. И примите при этом во внимание, что член такого общества в случае войны, которая, конечно, может вестись только против антикоммунистических наций (курсив Ф.Энгельса. - Р.М.), должен защищать ДЕЙСТВИТЕЛЬНОЕ отечество, ДЕЙСТВИТЕЛЬНЫЙ очаг, что он, следовательно, будет бороться c ВООДУШЕВЛЕНИЕМ, со стойкостью, с храбростью, перед которыми ДОЛЖНА разлететься, КАК СОЛОМА, механическая выучка современной армии». (Ф.Энгельс. Эльберфельдские речи. (Речь 8 февраля 1845 г. К.М., Ф.Э. Соч. т.2. стр.539)

Так iснуюче ("действительное") "отечество" спрямовувалося на пiдготовку "для войны" кожного пригодного i "повноцiнного" члена суспільства, причому, бойовi дiї проти "контрреволюцiйних" нацiй вести "с воодушевлением". Виходячи з ПРАКТИКИ марксизму можна зробити наступний короткий висновок: оскiльки полiтика НАЦИСТIВ була спрямована на знищення iнших НАЦIЙ, а марксистська теорiя - на злиття нацiй, (що мало на метi такеж ЗНИЩЕННЯ нацiй), оскiльки полiтика НАЦИСТIВ спрямована була на знищення "неповноцiнних" згiдно расової теорiї, а марксистська теорiя - на основi приналежностi до "iдеологiчного расизму", що лежить в основi поняття "контреволюцiйнi нацiї", то марксистську теорiю слiд вважати IНТЕРНАЦИСТСЬКОЮ.

Пiсля приходу до влади ця антинацiональна та iнтернацистська теорiя почала матерiалiзовуватися на практицi.

Увесь світ здригався від злочинів нацизму. Але понад 70 років людство спокійно спостерігало за злочинами интернацизму, практика якого не мала аналогії в людській історії, навіть у порівнянні з гітлерівським нацизмом.

Ось, наприклад, в "Обвинувачувльному висновку" по справі антисовєтського "Право-Троцкистского блока", який винесла Воєнна Колегія Верховного Суду СССР 2-13 березня 1938 р. на процесі по звинуваченню колишніх вождів більшовицького перевороту - Бухарина Н.И., Рикова А.И., Крєстінського Н.Н., Ягоди Г.Г. та інших, зокрема, стверджувалося:

"…они по заданию разведок враждебных Советскому Союзу иностранных государств составили заговорщескую группу под названием «право-троцкистский блок», поставившую своей целью шпионаж в пользу иностранных государств, вредительство, диверсии, террор, подрыв военной мощи СССР, провокацию военного нападения этих государств на СССР, расчленение СССР и отрыв от него Украины, Белоруссии, Средне-Азиатских республик, Грузии, Армении, Азербайджана, Приморья на Дальнем Востоке - в пользу упомянутых иностранных государств…".

Чи можемо ми, наприклад, уявити собі подібний терор і репресії в рядах нацистської партии часів гітлерівської диктатури, які б ґрунтувалися на звинуваченнях ЛІДЕРІВ Німеччини, чи генералітету вермахта у спробах встановити в Німеччині комуністичний режим, уявити собі звинувачення їх у спробах розчленити Німеччину і передати части її території, відповідно - Східної Прусії - Совєтському Союзу, віддати Померанію - Югославії з одночасною передачоюй французам Баварии, почути звинувачення у бажанні ліквідувати Німеччину, як національну державу?

Уявити подібне неможливо, бо це - нісенітниця.

Але така нісенітниця стала реальністю влади комуністичної ідеології.

Отже iнтернацизм проявив себе у образi Iдеологiчного расизму, подiляючи свiдомiсть на "повноцiнну" i "неповноцiнну", подiляючи на частини не тiльки суспiльство, нацiї, а й подiляючи на "наиболее" повноцiннi частини той самий "тiльки пролетарiат" та iншi так званi "революцiйнi класи".

Щоб маси не усвiдомили насилля, не стали на шлях органiзованої боротьби проти насильства, маси потрiбно було упередити. Тому партiйним iдеологам В.Ленiн ставить завдання, що маси "надо организовать не для сопротивления власти, а ДЛЯ ПОДДЕРЖКИ". На його виконання ставилась мета: "надо будет БОЛЬШЕЕ ЧИСЛО рабочих и крестьян СДЕЛАТЬ... преданными". (т.42.стр.142).

Щоб "сделать" маси "преданными" марксисти застосували саме безмежне насильство та найжорстокiшу експлуатацiю поневолених мас, здiйснили небачене у світі і неймовiрне крючкотворство у справi викручування людської свiдомостi.

Зневага до людського життя лежала в основi розробки планiв по встановленню свiтового комунiстичного панування.

«...мы, большевики, ведя русский народ на революцию, прекрасно знали, что эта революция будет мучительной, знали, что мы понесем МИЛЛИОНЫ жертв», - так вiщував "величайший революционер и гуманист", - визнав згодом В.I.Ленiн. (Див.: т. 40.стр.173)

Знали, що будуть мiльйони жертв, але ця зневага до права людини на життя штовхала їх на шлях безмежних злочинiв, давала можливiсть прагнути свiтового панування. Ось чому марксистам легко було говорити своєму "пролетарському гегмону", що їм потрiбно готувати себе до "15, 20, 50 лет гражданской войны для того, чтобы изменить существующие условия и чтобы сделать самих себя способными к господству". (К.М. и Ф.Э. Соч.т.8.стр.582).

На що буде перетворена людина пiсля 50 рокiв подiбної вiйни, який добробут несе, яке свiтле майбутнє "побудує" 50-річна міжнародна громадянська вiйна, марксисти своєму "гегемону" і навіть "лучшій" його частині, не говорять, оскiльки жадоба до безмежного панування, як i окремо взятого темного "гегемона", мала перекрити природне почуття особистого самозбереження. Тому-то тих, хто прагне миру, марксисти занесли не у список "лучших", а у список "гірших" - у розстрiльний список "ворогiв народу", оскiльки вони перекривають їм шлях до безмежної влади, i тому це є опортунiзм.

Ви хочете миру?

Ви прагнете спокою, тиші і добробуту?

Ні, друзі. Так не буде. Якщо ви такого прагнете - ви опортуніст, ви вже від початку знаходитися у розстрільному списку "ворогів народу".

Саме так і писав В.Ленiн:

«...опортунисты всегда готовы мечтать о будущем МИРНОМ социализме, но они как раз тем и отличаются от революционных социал-демократов (тобто, марксистiв-ленiнцiв. - Р.М.), что не хотят думать И ПОМЫШЛЯТЬ об ОЖЕСТОЧЕННОЙ классовой борьбе и КЛАССОВЫХ ВОЙНАХ для осуществления этого прекрасного будущего». (т.30.с.134)

Так що є для марксистiв "прекрасное будущее"?

Чітко видно, що то є "ожесточённая классовая борьба", а також ""класові війни".

Про який добробут може йти мова, коли потрібен не мирний соцiалiзм, а "ожесточенные классовые войны"! Щоб здiйснити це "прекрасное будущее" - розв'язати мiжнародну класову бойню, коли 50 рокiв рiкою буде литися кров трудящих ("iдеологiчно повноцiнного пролетарского гегемона", який знищує "неповноцiннi буржуазнi народи"), марксистам потрiбна диктаторська влада. В цьому напрямку вони дiяли чiтко у вiдповiдностi iз вказiвками своїх теоретикiв. Так Ф.Энгельс писав:

«...как нельзя очевидна необходимость авторитета - и причём авторитета самого властного - на судне в открытом море. Там в момент опасности жизнь всех зависит от НЕМЕДЛЕННОГО и БЕСПРЕКОСЛОВНОГО подчинения ВСЕХ воле одного». (Ф.Энгельс. Об авторитете. Соч.т.18)

В цьому марксистському постулатi йде тонка пiдмiна понять. Авторитет - то не є авторитарнiсть. Авторитет зовсiм не вимагає встановлення тоталiтарної влади вождя ("воля одного").

Розрахунок у тому, щоб захопити капiтанський мiсток, оголосити корабель тонучим, i авторитарна, беззаконна влада диктатури в руках.

А що є диктатура по марксистськи?

Відповідь дає Ленін:

Так теоретиками марксистської ідеології визначена суть диктатури.

І в іншому місці ця її позазаконна суть визначена з ще більшою досконалістю:

"ДИКТАТУРА ЕСТЬ ВЛАСТЬ, опирающаяся непосредственно на насилие, не связанная никакими законами. Революционная диктатура пролетариата есть ВЛАСТЬ, ЗАВОЕВАННАЯ И ПОДДЕРЖИВАЕМАЯ НАСИЛИЕМ пролетариата над буржуазией, ВЛАСТЬ НЕ СВЯЗАННАЯ НИКАКИМИ ЗАКОНАМИ". (В.И.ЛЕНИН. Пролетарская революция и ренегат Каутский. Полн. собр. соч.т.37. Тут и далее курсив ВЫСОКИМ шрифтом мой. Р.М.).

Беззаконну, антигуманну сутнiсть диктатури, влади, яка не пов'язує себе ніякими законами, потрiбно було приховати штучним створенням авторитету певної особи. Так в самому марксизмi лежить основа того "культу особи" вождя, без якого марксисти не уявляють власної влади.

Розвиваючи це положення марксизму Ленiн писав, що необхiдно -

"Подчинение, и притом беспрекословное, во время труда, единоличным распоряжениям советских РУКОВОДИТЕЛЕЙ, ДИКТАТОРОВ, выборных или НАЗНАЧЕННЫХ советскими учреждениями, снабжённых диктаторскими полномочиями...". (В.Ленин. Очередные задачи Советской власти.т.36.стр.280)

Диктаторські повноваження, що спиралась "непосредственно на насилие" вiд iменi трудящих була готова впасти на плечi трудящих мас "в самом строгом смысле слова":

"Наша единственная стратегия теперь - это стать сильнее, а потому умнее, благоразумнее, «оппортунистичнее» и это мы должны СКАЗАТЬ массам. Но ПОСЛЕ того, как МЫ ЗАВОЮЕМ МАССЫ благодаря нашему благоразумию, мы затем применим тактику НАСТУПЛЕНИЯ и именно в самом строгом смысле слова". (В.Ленин. 11 июля 1921 г. т.44. стр.59)

Карально-репресивна система, яка закладалася після захоплення влади більшовиками, нерозривно поєднувалася в триєдину силу - влада ("диктатура пролетаріата"), судочинство ("революційна правосвідомість"), терор (розстріли та концтабори ГУЛАГу).

Більшовицько-совєтська каральна система свої злочини поєднувала з залученням мас до репресій, тим пов'язуючи найширші верстви населення зі своїми злочинами. Переслідувалися особи не за конкретні злочинні справи, а за інше світобачення, за інший спосіб мислення.

В умовах необмеженої та позазаконної диктатури відповідне звинувачення легко забезпечувалося відповідними карально-репресивними структурами.

Стереотип імперської свідомості, твердження наведені вище, нині сприймає як "маленький" наклеп на "великий" Совєтський Союз, як наклеп на "дійсно народну революцію". Характеристику жовтневого перевороту у якості "народної революції" совєтська свідомість звикла сприймати, не маючи права поставити це твердження під сумнів. Тому про методи і завдання, які поставлені були перед совєтською карально-репресивною системою, доцільніше знайомитися з самої совєтської академічної науки, відвертість якої згодом були приховані десятиліттями терору, репресій і зворотнім ідеологічним "викручуванням свідомості".

Отже, завдання, які стояли перед совєтським судочинством:

"...Буржуазная теория права выдвинула идею, что суд является принципиально особым и самостоятельным органом и даже особой "судебной властью". Идея "независимости суда", выдвинутая буржуазией в борьбе с абсолютизмом, с утверждением её власти превратилась в декларативную формулу, прикрывающую фактическую классовость суда, полную его зависимость от классовых интересов буржуазии и его направленность против пролетариата.

Советский суд является открыто классовым органом диктатуры пролетариата, имеющим целью установление революционного порядка и упрочение революционной законности. …Советская система судоустройства основана на отрицании принципиальной самостоятельности судебной власти.

Советский суд - неразрывная часть органов пролетарского государства.

…Советская судебная система строится на началах выборности судей советами только из трудящихся и самого широкого привлечения к участию в рассмотрении дел (тобто, залучення мас до злочинів системи. - Р.М.) рабочих и крестьянских масс в качестве (безправних. - Р.М.) народных заседателей, избираемых в предприятиях, учреждениях, воинских частях, колхозах, сельсоветах и т.д.».

(МСЭ.т.8.М.1931.стр.545-547. Другорядне закреслено мною. - Р.М.)

Не буде зайвим навести тодішнє обгрунтування поняття "контрреволюційні злочини":

«Контрреволюционные преступления, в советском уголовном праве выступления, направленные непосредственно против установленного Октябрьской революцией строя пролетарской диктатуры.

Согласно ст.1-й "Положения о преступлениях государственных", принятого ЦИК СССР 25/ІІ 1927 и включённые в уголовные кодексы союзных республик, контрреволюционным признаётся всякое действие, направленное к свержению, подрыву или ослаблению власти рабоче-крестьянских советов и избранных ими, на основании конституции СССР и союзных республик, Рабоче-крестьянских правительств СССР, союзных и автономных республик, или ослаблению внешней безопасности СССР и основных хозяйственных политических и национальных завоеваний пролетарской революции.

Различаются:

1) контрреволюционные выступления внутриполитического характера (вооружённое восстание против Советской власти, террористические акты, контр-революционная агитация и пропаганда);

2) экономическая контр-революция (контр-революционный подрыв государственной промышленности, транспорта, торговли, денежного обращения или кредитной системы, кооперации, использование государственных учреждений в интересах бывших собственников или капиталистических организаций);

3) контр-революционные преступления внешнеполитического характера (шпионаж, склонение иностранного государства к объявлению войны или к неприязненным действиям по отношению к СССР и всякая помощь государству, воюющему с СССР, оказывание какой бы то ни было помощи активно враждебным по отношению к СССР буржуазным группировкам).

…Контрреволюционные преступления, как требующие со стороны Советской власти решительной борьбы, влекут суровые меры вплоть до расстрела. Приготовление к какому-либо контрреволюционному преступлению и участие в контрреволюционной организации влечёт уголовную ответственность наравне с самым выполнением. Недонесение о контр-революционном преступлении влечёт для недоносителя лишение свободы со строгой изоляцией на срок не ниже 6 месяцев».

(МСЭ.т.4.М.1930.стр.170-171)

Як бачимо, навіть "недоноситель" міг потрапити до ГУЛАГу. Дивним є те, що у 30-х роках навіть пояснювалося, що то є концтабір, хто туди спрямовувався, і яку він відігравав роль:

«Концентрационный лагерь, место изоляции военнопленных, заложников и других лиц социально опасных, не совершивших уголовных деяний, но изоляция которых необходима в целях охранения порядка и как мера социальной защиты». (МСЭ.т.4.М.1930.стр.189)

Отже, у концтаборі чекали своєї долі "заручники" - особи, які "не здійснили кримінальних злочинів" і, що найбільш відверто сказано, ті "изоляция которых необходима".

Порівняємо ще деякі сторінки життя в комуністичному "раю".

Режим Пол Пота - Ієнг Сарі:

"В начале 1977 года они отдали властям "народных коммун'' приказ о ликвидации так называемых реакционеров, включая как лиц оппозиционно НАСТРОЕННЫХ, так и ПОДОЗРЕВАЕМЫХ". (Кампучия: суд народа. стр. 144).

"Полпотія" і "совдепія" на диво виявляють повну єдність підходів і методів.

Зрозумілішим стає обгрунтування терору, його потребу для марксистської влади, як і те, проти кого терор спрямовувся:

«ТЕРРОР (от лат. Tеггог - ужас), метод революционной (или контрреволюционной...) борьбы, заключающийся в расправе с политическими противниками, проявляющими враждебную активность.

Различают Террор массовый, направленный против целых классовых групп... против буржуазных элементов во время послеоктябрьского красного Террора, и Террор индивидуальный, практикующийся против отдельных представителей враждебного лагеря. Маркс и Энгельс, а позже Ленин, не отрицали целесообразности массового Террора как определенной формы революционного насилия, ибо "имеется одно средство сократить, упростить, сконцентрировать родовые муки старого общества - революционный терроризм" (Маркс).

...Для пролетарской революционности является характерным применение массового Террора как одного из средств классовой борьбы. Не уничтожение порочных людей и даже классовых врагов является целью пролетарского Террора, а устранение (и, когда нужно, уничтожение) опасных для защищаемого пролетариатом общественного строя людей. Красный Террор проявлялся с различной силой в разные периоды жизни Советского Союза. В периоды, когда при достигнутом укреплении Советской власти сопротивление классовых врагов пролетариата ослабевало и уменьшалась деятельность контрреволюционных сил (выступавших сплошь и рядом в качестве прямых агентов находящихся за границей империалистских центров), ослабевало и применение красного Террора (например, декрет 17/I-1920 об отмене высшей меры наказания, т.е. расстрела, по отношению к врагам Советской власти). В принципе диктатура пролетариата не отказывается от Террора: когда этого требуют соображения целесообразности в классовой борьбе, пролетарское государство применяет Террор без всяких колебаний». (МСЭ.т.8.М.1931.стр.768-769)

На такій ідеологічній основі закладалася нова "русская комунiстична iмперiя", так на основі марксистської ідеології творилася диктатура "неограниченной, внезаконной, опирающаяся на силу власти".

То чи можуть сьогодні зупинити якісь моральні критерії сучасних носіїв марксистської ідеології?

ВИСНОВОК

Чітко видно, що комуністична теорія то є ідеологія побудови новітнього рабства, що вона є напрямком деградації, суспільного занепаду і регресу. Через необмежене панування та впливу на свідомість особи, комуністична ідеологія перетворила особу, суспільство, народи на об'єкт небаченого у світі сатанинського соціального експерименту. Не забезпечення мас товарами широкого вжитку, чи необхідною кількістю житла, не добробут населення були метою правлячого режиму. Народ був низведений до рівня обезличеної і безформенної маси, яка мала виконувати роль будівничого матеріалу якогось позалюдського суспільного ладу, який мав стати останньою хвилиною в існуванні людства. Розміри народовбиства, яке здійснював комуністичний режим в Кампучії, маючи всебічну підтримку з боку совєтської компартії та практично усіх комуністичних режимів світу - тому неспростовне підтвердження.

Звичайно у невеликій доповіді неможливо всебічно розкрити злочинність ідеології, яку ортодоксально впроваджували у життя її прихильники та ідеєносії марксизму. Але навіть на цих наведених прикладах, які ми маємо у теоретичній спадщині марксизму, ми бачимо ту небезпеку, яку несе людству комуністична ідеологія. У всіх країнах, де вона впроваджувалася у життя, всюди - десь меншому розмірі, десь - у катастрофічних (як, наприклад у полпотівській Кампучії) ця ідеологія виявила свою неприродну ворожість до самого поняття існування людства. Чи не є це основним над завданням сил, які прагнуть до знищення людства, як такого? Певну відповідь на це ми також знаходимо у засновників марксизму:

"Целью общества является низложение всех привилегированных классов, подчинение этих классов диктатуре пролетариев путем поддержания НЕПРЕРЫВНОЙ РЕВОЛЮЦИИ вплоть до осуществления коммунизма, который ДОЛЖЕН явиться ПОСЛЕДНЕЙ ФОРМОЙ устроения ЧЕЛОВЕЧЕСКОГО рода". (К.Маркс, Ф.Энгельс. Соч.т.7.стр.551).

Отже, перспектива така, що комунізм має стати "последней формой устроения человеческого рода"... Метою ставало те, що людство мало зупинитися у своєму прогресивному суспільному поступі, і, в кінцевому результаті, як здається, комунізм має стати тією сходинкою, яка має привести людство до прірви, в якій завершить хід увесь людський рід.

Творячи нову, феодально-рабовласницьку формацію, суспільство без минулого, марксизм знищив пам'ять через ліквідацію десятків мильйонів, одночасно ієзуїтськи запевнюючи свої потенційні жертви - масу пролетарів, напівпролетарів, селянство (найбідніше), як верстви суспільства з недостатнім освітнім рівнем і політичним досвідом, - що будується "світле майбутнє", одночасно запевнюючи їх, що їм є ворожими економічно некорисні "верстви" освіченої інтелігенції, ворожий весь навколишній світ.

На такій ідеологічній основі будувала уся освіта в Совєтському Союзі. І пролетарії, необтяжені знаннями, але з неприхованою заздрістю, яка оперлася на почуття класової винятковості (у фашистській Німеччині - національно-расової), а згодом разом з новітньою "освіченою" пролетарською інтелігенцією, кинулися панувати і потяглися до панування світового - "весь мир насилья мы разрушим", не розуміючи, що ламати і "грабувати награбоване" (экспроприювати) - це не будувати і не накопичувати. З почуттям гордині та власної класової винятковості, винищували й знищували власні вікові традиції, культуру, спадок батьків. Знищили власне минуле.

На можливість таких важких наслідків панування марксизму вказували видатні мислителі. Один з них - Іван Франко писав:

"Життя в Енгельсовій народній державі було би правильне, рівне, як добре заведений годинник. Але є у тім погляді деякі гачки, що будять поважні сумніви. Поперед усього та всеможна сила держави налягла би страшенним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка. - Власна воля і власна думка кожного чоловіка мусіла би щезнути, занидіти (затаїтися), бо ану ж держава признає її шкідливою, не потрібною. Виховання, маючи на меті виховувати не свобідних людей, але лише пожиточних членів держави, зробилось би мертвою духовою муштрою, казенною. Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютнішіх поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою".

Так щодо сутності марксистської ідеології ще у 1903 році попереджав український письменник, вчений, поет і філософ - Іван Франко у філософському дослідженні "Що таке поступ?".

Отже, перед нами стоїть завдання широко довести масам правду про наше минуле, повернути українське суспільство на шлях прогресивного суспільного поступу.

Слава Україні!

Роман Матузко

22 квітня 2007 р.

м.Київ.

Співдоповідь: Микола Сядристий

Репліка ведучого: Якщо ми не встигли за 40 хв. викласти тези, то є в нас і доповідач пан Микола Сядристий він доповнить (нерозбірливо). Він також напам'ять знає Маркса, Леніна, Енгельса. Пане Миколо, скільки Вам часу? Ну давайте 20 хв.

Сядристий: У минулому році по всіх містах України була виставка...

Репліка ведучого: Ви знаєте, я вибачаюсь. Всі знаєте Сядристого? (Всі разом говорять) Всі знаєте! П.Микола Сядристий - всесвітньо відома людина.

Микола Сядристий: У минулому році по всіх містах України була виставка моя пересувна і її відкривав президент Ющенко і його оточення було на виставці. Я говорив, що трагедія наша спільна в тому, що про витоки цієї ідеології суспільство не зна взагалі. Навіть оця виставка не дає витоків. Звідки це виходить? Це все страшно. Показано, як це виконувалося, але звідки? Принципи. Звідки воно витекло? На цій виставці... Я перелопатив десь, якщо взяти рулетки, вже декілька раз це говорив, це 50 метрів книжки, які стояли (нерозбірливо) , я не считаю вторичних книг, які пишуть наші історики продажні, бо радянська влада нікуди не втекла. Вона лише перетрансформувалася, і тільки. В цьому загадка сучасних днів. Я читаю тільки документи. Все, що коли-небудь видавалося в Росії, в Радянському Союзі, Гітлер, Маркс, Геббельс, Лоссаль, Вейслін, Сталін, Ленін - я все це поперечитував багато разів. І якщо ви прийдете до мене, передивитеся, то на кожній сторінці єсть відповідні помітки. Я все це знаю напам"ять доктринальна думка в цілому. Що таке марксизм? Це ідеологія уголовних князів або ж кримінальних, або ж натовпу, який хоче хлєба, зрєліщ і секса, коли наступають тяжкі моменти під час тих чи інших подій у суспільстві. І тоді стадо втрачає моральні такі принципи, відходить і воно хоче Гітлера, чи Мао-Дзедуна, чи Пол Пота. І в цьому суть марксизму. Не Сталін, Гітлер і не Ленін породжував оцю систему, а їх породжує голодний натовп, який не хоче нічого думати. Вийдіть на Хрещатик, ви їх побачите. Просто побачите. Вже жеватєльний апарат є, але думки ніякої нема. І цих людей використовують. Які в бідності не мають змоги вчитися, думати і так далі. В цьому суть, корінь цього зла. Маркс взагалі - це провокатор. Він був виріс на стикє панславянізма і пангерманізма, коли Германія, Німеччина, створювалась вона і в 19-ому столітті Германії ще не було, а були міста окремі. Він був, так сказать... Єсть в нього така брошура "По і Рейн". Вони спочатку видали з Енгельсом її анонімно, а потім уже підписали. Це програма була для Гітлера. "Все страны до Днестра и Дуная должны быть германизированы или завоеваны при помощи школ или осторожного перевоспитания. Само Провидение сделало так, чтобы под скрипку Германии (неразборчиво) все остальные народы. Все страны, где есть германоязычное население, должны быть завоеваны, а именно, Голландия, Бельгия, Судеты» - це програма, все, що робив Гітлер, все викладено в програмі Маркса. До речі, Маркса ніхто не читає. В Радянському Союзі, можливо, його читав тільки Сталін, більше ніхто. Його читають тільки вириваючи якісь думки. І, створюючи оте суспільство загального такого кібуцу, всесвітнього, Енгельс говорив:"Побежденный безжалостно уничтожается". А Маркс говорив:"Есть только одно стредство ускорить кровожадный огонь и гибели старого общества - это революционный тероризм." До речі, "Капітал", про який весь час пишуть, він зараз, знову у Москві його видали, написав ще (нерозбірливо) рукописі у відповідь Енгельс пише Марксу: "Было бы хорошо издать книгу, неважно как она будет написана, важно, чтобы она была потолще и чтобы немецкий филистер видел наши фамилии в базарном каталоге". І він, відсилаючи (Маркс Енгельсу) рукописи, які були основою майбутнього "Капіталу", написав: "(німецька)- Гавно готовое". І Енгельс йому відповідає: "Гавно очень тяжело читать: нет логической связи. Особенно их нарушают таблицы, которые ты вставил, очевидно принимая большие дозы мышьяка против пахового карбункулеза.» Ну, Маркс страждав карбункульозом. А Маркс йому відповіда: «Ты сам говорил - главное - мистифицировать идею".

І він, Маркс і Енгельс не мали ніякого відношення до Інтернаціоналу. Все це видумки, це брехня в радянській ідеології, на яку працювали величезна кількість технікумів, школ, інститутів. Були академіки у нас і т.д. і т.п. Він не мав ніякого відношення. Він у одному листі пише Енгельсу в Манчестер: " Сегодня в Хрустальном дворе английские чартисты, французские социалисты создали Интернационал, где я пристутствовал в виде безмолвной фигуры" Але він туди заліз і почав там диктувати права. І вони його знищили - при допомозі зв"язків перемістили Інтернаціонал в Америку. І з радістю Енгельс йому пише: "Сегодня мы встретимся, посмеемся над гибелью Интернационала и над высокой политикой»

Це були такі ігроки. Енгельс любив жінок і бардєлі. І він в одному з листів писав Марксу:"Все документы обо мне находяться в доме терпимості, в главном, в Париже, адрес которого мне дал глава полиции Парижа. Скажу тебе откровенно, если бы у меня было 5 тысяч ренты, я бы всю жизнь занимался только французскими проститутками пока бы не умер, иногда рассуждая о чем-то высоком". Я ці листи подавав на виставці (нерозбірливо), например, "О коммунизме"...

Тобто, це були гравці, які дуже тішилися тим, що про них писали... Маркс закладував комуністів. Ще в 60-му році канцлер Рау приїхав до Хрущова і передав йому листи, вірніше договір між Марксом і поліцією, де Маркс зобов"язувався писати на комуністів, ну комуністичні (?) організації. І щоб йому платили 25 фунтів стерлінгів за донос. І в листах, в зібранні творів 10-ти томному, теж він пише: "Как ты думаешь, кто бы мог переписывать мои доносы, ибо могут узнать мой стиль и мой почерк". І він в кінці кінців найшов Дронка. У Маркса було взагалі партія така, як він називає своїх комуністів. Це було 14 педерастов, гоміки, значить, п"яниці. Ну, такий сброд був у нєго. І Маркс був зв"язан навіть із кримінальним світом. От у нього був такий Авербег. Ну, багато. Такий проходімєц був. І він ніколи ніде не написав, як будувати комунізм. Він написав тільки...одна єсть у нього така одна, невеличка, десь у 20 строчек, що таке комунізм: "При коммунизме каждый будет заниматься, чем он хочет. Утром я буду рыбачить. После обеда я буду пастухом, а вечером буду заниматься критикой. В обществе все будет контроливаться. (Він пише) И в то же время каждый будет свободен". Початок думки Маркса зуперечать кінцю. У нього всі думки - початок суперечить кінцю. Бо він взагалі розпадом мислення, шизоїдним він був. І всі його... така начальная форма шизофренії, яку він компенсував на світовій оцій грі, оцими доносами, склоками. І він охотився за Гарібальді, за національним героєм Італії - Мадзіні, який боровся за незалежність Італії, за Лайошом Кошутом. Він завжди посилав якихось донощиків... Він був феноменальний кілер політичного ґатунку. І він ніде нічого не залишив, як будувати оцей соціалізм. Він украв у... під час Французької революції, значить,... наслєднік Фур"є, Віктор Конфедеран написав "Маніфест 2000-ої партії". Маркс і Енгельс взяли перекрали його. І в цьому маніфесті Віктор Конфедеран кваліфікував селян як ворогів марксизму. Чому? Бо вони були приватники, виступали за французького короля. В зв'язку з цим комуністи зробили пересувні гільйотини, їх вирубували по селах. І Маркс вніс, що всі селяни, вони є приватники, тому є вороги всесвітнього кібуцу. І Ленін теж взяв на вооруженіє цю думку. Він писав, що "крестьяне по своїй природе тяготеют к свободной торговле, (40-й том), является величайшим злом. И здесь несовпадение интересов пролетариата и крестьянства. И здесь наступает трудный период войны с крестьянством, войну с крестьянством по затрате сил и времени... Война у нас будет болем тяжелая, чем с Деникиным, Колчаком и даже чем с белогвардейским генералами. И мы будем бороться с крестьянством всеми имеющимися у нас средствами, в том числе, и тихой сапой."

Ленін абсолютно не має уявлення ніякого, як побудувати оцей соціалізм. "При социализме все будут управлять по-очереди, и быстро привыкнут к тому, чтобы вообще никто не управлял. Мы не знаем, как строить социализм, (Ленін каже) но мы знаем направление к нему, и говорить конкретно было бы ошибочно. В этом обаятельность нашей теории». Це він пише. Вони не знали, як.

Весною 21 року проти більшовиків повстали ті ж матроси, які в п'яному вигляді захопили Зимній, стративши одну-дві людини. Ніякого великого протистояння там не було. І люди йшли на роботу і навіть не знали, що владу захопили приїжджі євреї з Швейцарії Ленін привіз 30 чоловік плюс 2 агенти. 2 чоловіка. Мартов і його друг привіз 600 чол., а Троїцький привіз 235. От 1000 чоловік в ослаблій Росії захопили владу.

Але у 21 році весною було повстання в Кронштадті, де були в основному українці. Це Петриченко і махновці, які пересунулися після розпаду махновських повстань. І Ленін зрозумів, що влада не кріпка, вона розпадеться. Він приймає НЕП. НЕП у нас радянські ідеологи продажні, історики.. Історію пишуть не історики, а переможці. І тому НЕП вважається, що це ввів риночку економіку. Насправді ж це був виступ, відступ назад, щоб підготовитися і все-таки перезахватити і зламати селянство. Ленін каже: "Крестьянство зажиточное - это вампиры, это кулаки, кровопийцы. Смерть им!» А Зиновьев доповнюе: «Вот единственно правильная постановка ленинского вопроса по отношению к крестьянству». І в 40-ому томі, 256 стор., і 44 том, 43 стор., Ленін говорить: "На Украине все были против нас.»

В принципі 80% населення - це були селяни. І то вони були ворогами цієї системи. Вони були приватники. І пізніше Радянський Союз, як презерватив, лопне за одну ніч, і умре, бо у цій системі, її структурі не було приватної власності. Ніхто не став нічого захищати. Люди дивились на ГКЧП і всі стояли, як, як інколи, буває, гепард хватає буйвола серед саван, і вони всі стоять дивляться, як він його з"їдає. Але ніхто нічого не зробив, хоча за неділлю люди наші була така енергія руху протів німців, що в Берліні втратили за неділлю там 120 тис. людей, ніхто не міг зупинити. Люди йшли на смерть, а тут нічого ніхто не зробив.

Це і була загибель цієї, як сказати?, комунальної ідеї, яка народилася у Маркса. У Маркса і Енгельса - два ігроки. В цьому вся суть взагалі. І ніколи Енгельс за все своє життя не написав жодної брошури, статі про культуру. Вона йому не потрібна була. Значить Енгельс пише Марксу, що вся інтелігенція це "мусор образованный". І Ленін ще в 13-ому році при обговоренні програми говорив: «Интеллигенцию надо держать в ежовых рукавицах». Пройдуть роки і стане Єжов Ніколай Іванович. Ленін говорить постоянно: " У советской власти нет на службе преданной интеллигенции. И даже та, которая перешла на нашу сторону, все время ждет нашого падения. Но мы их будем излавливать и расстреливать. Но, чтобы их излавливать и расстреливать, надо быть искусным и терпеливым».

І весною 21 року Ленін принімає рішення відступу, генерального відступу - "мы слишком далеко зашли, чтобы удержаться у власти. Величайшей ошибкой думать, что мы идем к демократии. Мы еще придем к террору, террору экономическому. Усилить карательные органы всячески нашими людьми, дабы не проспать второй Кронштадт." І у нього... Оболєнеський запитує: "Владимир Ильич, а сколько лет мы будем отступать?» Он говорит: «Пока не наберем силы. И тогда прыгнем еще дальше, чем нам надо». «Ну а сколько все-таки?» Он говорит: «10 - 15 лет». Якщо ми додамо 12 років, це усереднено, до 21-ого додамо - получимо 33 рік. І в 33 році, у лютому, у «Правді» було два величезних розвороти, за підписом Ворошилова. Ворошилов - не ідеолог, це було підготовлено (нерозбірливо) Сталіна. Де було написано: «Сталін правільно опреділив строк Лєнінського стратегіческого удара»! І голос зв"язан прямо з небом. Про це ніхто ніде не писав! От скажіть, чому? Бо всі наші історики: Кульчицький, Солдатенко, Шаповал - у нас є 5 колона. Вони займаються спотворенням історії. Вони закомкали дві комісії, вивезли сюди Мейса. Тут його прикончили. На 353 стор. у книзі, яка присвячена Мейсу, він там стоїть дуже щасливий. Ці американці, це у них психологія дітей. Він, наївний, думав, що це друзі, а це один стукач стоїть і другий - КГБ і ЦК. І на вистаці, там вивішені секретні листи, які позабирав у Канаді, де пише Кульчицький і Курас, покійний. Про покійних - або добре, або нічого. Але це проблема велика, і я не можу про це тут промовчати. Вони в цих листах пишуть у комісію. Сандор, який приїхав, тут брехав - за нос водив цілий зал на круглому столі. Вони пишуть: " Що до суті трагічних подій на Україні в 32-33 роках, то їх не можна уявляти, як умисні дії Радянської влади проти селянства. Не витримує критики теза про те, що голод був умисною акцією проти селянства» Це брехня. Це стратегічна лінія Леніна! Ле-ні-на! Леніна!

Це величезна проблема, і я хочу сказати - Гітлер вважав, що... Маркса взагалі ніхто не читає. Якби його читали євреї, (бо він був євреєм, перехрещеним), то вони б його спалили за день, (нерозбірливо) зібрали. Він пише: «Что является основой еврейской религии? Конечно же корыстолюбие и эгоизм. А в чем заключается освобождение евреев?» Маркс запитує. І відповідає (єврей):»Освобождение евреев заключается в освобождении всего человечества от евреев» І Гітлер, начитавшись Маркса, пише, говорить Гітлер, каже: « Я не борюсь с марксизмом. Я лишь выполняю его заветы. Что я заметил? Из социал-демократов никогда не получались хорошие эсэсовцы, а из коммунистов получаются отличные! В связи с этим я дал указание - бесприкословно принять в нашу партию всех бывших коммунистов. А также назначаю главным прокурором рейха бывшего коммуниста Рональда Рейцера, а главным идеологом Германии я назначаю бывшего коммуниста Альфреда Розенберга.» Альфред Розенберг, до речі, був (нерозбірливо) вторим після міністра зарубіжних справ Німеччини. Жив і бував у Києві. Знав українську мову прекрасно. Дружив з Блоком, Ходасєвичем, Мережковським, Зінаїдою Гіппіус. Все це була така міжнародна банда. Серед них багато було євреїв, які випали з єврейської общини. Які різали євреїв з такою же люттю, як і німці. Але так як їх багато, то створилося таке враження, що був єврейський заговор. Це помилка. Це помилкове таке. І Мусоліні починав як марксист. Його подругою, редактором була соціалістка із Чернігова Анжеліка Балабан. Вона написала прекрасні спогади про них.

Геббельс (на виставці я повісив, фотографія там була) Геббельс сидить, а рядом, на Ундер-ден-Лінден, за столом, величезна така демонстрація, а рядом - стоїть Вальтер Ульбріхт, виступа і кричить: "Долой социалистов!" Він повторяє Леніна. Бо Ленін похєріл соціалістов (він говорить) похєріл соціалістов і навіть поміняв назву своєї партії. А Роза Люксембург написала проти Леніна брошуру. І Левія (?), представник Веймарської республіки надрукував цю на російській мові, і Ленін каже: "Это сука и дура." Вона була жінка самотня. У неї був тільки пес, а подруга була - це жінка Каутського, дружина. Більш нікого у неї не було. І вона в цей дружила с Карлом Радеком (?). Він її здав в (нерозбірливо), і її убили. Можна сказать - Ленін угрохал Розу Люксембург разом з Вільгельмом Карлом Лібнехтом, батько якого дружив з Марксом, не знаючи, що Маркс його в листах Енгельсу каже: "Этот осёл, который обладает одним только качеством: собрать вокруг себя таких же ослов как и сам". Всі, хто дружив з Марксом і Енгельсом, не знали, що вони про них думають. І тільки в листах, коли ви читаєте, ви бачите, які це страшні люди. Навіть на етично-моральному рівні: Енгельс жив з двома жінками-ірландками (нерозбірливо) і він пише Марксу: "Дорогий Маркс, сьогодні умерла моя любимая девочка Мери Грос. Скажу тебе откровенно - вместе с ней я похоронило статки своей молодости". А він пише, Маркс йому, : "Очень жаль. Хорошая была женщина» Ось він пише (нерозбірливо). Они были трансвеститами. А в кінці Маркс пише: «Очень жаль, что на месте твоей Мери не оказалась моя старуха, которая страдает многими недугами, и к тому же она прожила достаточно долго жить на свете.» То есть, лучше б умерла його мати, чим любовниця Енгельса. В другому листі Маркс пише: «У меня прекрасная новость. Обладатель несокрушимого здоровья дядя моей жены (неразборчиво) он заболел. Надеюсь, что, когда он умрет, я получу часть наследства». Енгельс відповідає: «Поздравляю вас с прекрасной новостью. Надеюсь, что долго ждать катастрофы не придется.» Всі, хто умирав у Маркса, він встрічав з радістю: умерла тьотка - він радий. Він пише - получает ответ (неразборчиво). Это были дегенераты. Этих дегенератов можна побачити по нашому телебаченню. Включайте увечері телебачення і побачите їх. Тут нічого не міняється. І в світі є дві катастрофи - це геологічні, коли виникають мародьори. Мародьорів розстрілюють в усіх країнах світу. Бєз суда і слєдствія. І конокрадов. Це й на Україні щось було. І, коли відбуваються великі зміни суспільні. Вони теж можуть, і голод, і війна теж пора злочинників, мародерів. Така велика кількість, що для того, щоб спастись, лицемірити, вони поступають у партію. І начинають між собою дратись, поки не залишиться дві партії. У Леніна були меншовики, його друзья, він їх нищив безпощадно. Тобто, друзєй Мартова, з якими він спав і їв, був у ссилкє, тобто, влада гасить у людині всі почуття: моралі, сексу, продовження роду, любов к женщинам, на хрєна вона йому, Леніну, эта женщина нужна, сифілітику. Этот запытуе, Чуев, :»Скажите, Вячеслав Михайлович, а Ленин болел сифилисом?» От він пише, він зараз живий, Чуєв, він каже: "Да, у него был (неразборчиво) сифилис". А сосед по даче Молотова , Шота Иванович, говорит: "Хорошо, хоч не триппер." Ну, ясно, чому, триппер страшней, чем сифилис.

Знаєте, це люди хворі. Але люди по своїй природі - ви всі. Ви народилися вроді би для щастя, думаєте, що життя -це пісня, це велика командіровка, де ми звітуємся тільки перед Богом, який у нас внутрі у видє такої інтимної совісті, коли ми робимо щось таке, ну, не досить приємного для людей, ми розуміємо, що поступаємо невірно... І ми звітуємося тільки перед Богом. І ми весь час думаємо, що світ кращий, ніж на самом дєлє. Але світ завжди був трагедією, яку найкраще описав Шекспір. Король Лір кричить: "Прервалась связь времен!" Все, хто брав Берлін, роються по мусорнікам. Прервалась связь времен? Или нет? А все Гамлеты запитують себе наївно: "Быть или не быть?" И за них решают где комсомол, где Гамсахурдиа, где лчп, (неразборчиво) я не говорю, вони перебиті. І залишилися тільки ті, які у нас залишились не націонал-демократи, і Дзюба не націонал-демократ, це націонал-комуняка. Якби я був Сусловим, то я б дав йому Ленінську премію, бо він занімався брехнею. Він геніально писав про русифікацію, але він написав брехню, і це стала брехня любов"ю кохаймо з першого погляду. Ми не розуміли вірно. Ми не радикально розуміли трагедію нашого суспільства. Він пише, от недавно видав книжку "Западня". І дочка Ліни Костенко - великої поетеси, великої, але дочка, яка їсть там макарони, вірніше, спагеті, вітає, пише: "Як жалко, що українське суспільство не замітило книги Дзюби "Западня". Що він в цій книзі пише? А він пише й те, проти чого виступав й Стус. "У нас є двє говорлівиє старушкі "- Стус писав перед смертю в щоденнику. Я не хочу називати, кого- перша. А він каже - і Дзюба, який пише у дусі 60-тих років: "Иван, твое время прошло". Но время не прошло. Він нападає на Табачніка, але це він його родив, він, і ті, хто його підтримував - націонал-комуняки. А націонал-демократи - ті всі загинули, їх всіх перебили у відповідності з 58-ою статею Леніна, по якій знищенню підлягали 23 страти. 22 - своя інтелігенція. То єсть, нас немає абсолютно розуміння, в руках кого ми зна-хо-ди-мо-ся. І Дзюба пише у "Западні"(ось книжечка вийшла): " Я глубоко убежден, что Ленину было присуще чувство социальной и национальной справедливости, о чем мы, к сожалению, забыли» Так він пише.

Він не хитрить, він так писав тоді. Це я не нападаю на його. І це було б навіть не добре говорить десь по радіо, телебаченню, але в узькому кругу я говорю, в чому наша помилка. У нас перше кохання було спотворене. І в людини... долю жінки, кажуть, визначає перший любовнік. Так у нас любовнік перший - націонал-комуняки. І ми то розхльобуєм зараз. Ми не відійшли, як прибалти, від цієї ідеології радикально. Це не значить, що з топором... Але, коли там комуністи і Мороз, це тоже комуняка. 15 років назад я виступав з ним по телебаченню в день народження Леніна. І, коли він каже, що це була геніальна людина, яка хотіла ощасливити людей і Україну зокрема, я почав говорити, що тут по вказівці Леніна знищили було за неділю тільки 5 тис.чоловік і повному зібранні творів Леніна він поздоровляє тих убивць за освобождєніе Києва, от хохлов освобождєніє! І Мороз начав хилитися і впав зі стулки - втратив свідомість. Жінка Лапікура почала його розтирати затилок. Я вивів його на вулицю і кажу: "Враховуючи тупість нашого народу, прости Господі, у нас кожен другий хоче буть рабом, бо вони ще задурачені тією ідеологією напротязі багатьох років. Кожен другий хоче буть рабом. "Маси люблять ідолов і рабство", - сказав Волкогонов, вже відчуваючи, що скоре вмре він оставить чудо жизні, риючись в масі документів, перерив тисячі документов в (нерозбірливо) " Я пришел к одной печальной вещи - массы любят рабство и идолов" . І тому головна проблема - це вести просвітницьку роботу. Щоб люди знали, хто їх водить за ніс, де вони народилися, що вони повинні створювати свою державу, що між державами існує протистояння в світі. Кожна держава воює як на сцені як (нерозбірливо). І взагалі соціопсихіка людей і держав одинакова. Лев ніколи не біжить в стадо, бо його пролетарська маса. Він хватає Стусів по краю - найбільш сильних особів, які своєвольнічають. І він їх гоне і з'їдає. І маса повинна іти плотно під сильною рукою. Люди ждуть сильної руки. Ждуть Сталіна чи Пол Пота. Пол Пот - це теж був марксист. Хотів за неділю зробити кібуц.

Богдан Горинь - НРУ

Репліка: Богдан Горинь, депутат ВР попередніх скликань.

Богдан Горинь: Ви знаєте, я часто думаю, в чому наша найбільша біда, що до нинішнього дня у Верховній Раді України ми маємо ще комуністів? Ми не вчимося в інших. В цілому світі відомо про Бабин Яр. І всі знають, що там захоронені євреї. В цілому світі. Але це вдолблюється день в день, рік в рік. В цілому світі відомо, що загинуло 6 мільйонів євреїв. Скільки їх загинуло - хто їх підрахував? Хто знає, більше чи менше, але це вдовблюється день в день. А скільки загинуло українців в тюрмах, концтаборах, від Голодомору? Ми це говоримо у такому вузькому колі і, якщо ви запитаєте про широкий загал, ми не донесли тих думок. Ми навіть не донесли думок наших світочів таких, як Іван Франко, що ще в 903 році... 903 рік - це книжечка "Що таке поступ". Їй ціни нема! Ми спокликаємося Бог зна на кого замість того, щоб побачити, а що ми думали про комунізм, який до нас буде приходити і чим закінчиться це все. І тому відкриваємо (книжку) і виявляється, що ще далеко до революції 917 року - в 903 році - Франко знав, що таке комуністична ідеологія і до чого вона приведе. Послухайте дуже коротенький всього уривочок. Франко писав, що та держава, яку хочуть створити Маркс і Енгельс, вона поперед усього, та все можна сила держави налягла би страшенним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка: власна воля і власна думка кожного чоловіка мусіла би щезнути, занидіти, бо, ану ж, держава признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховання не свобідних людей, але лише пожиточних членів держави, зробилося б мертвою духовною муштрою, казенщиною. Люди - зверніть увагу - люди виростали би і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема і мови. Народна держава стала би величезною народною тюрмою. Ось, що нам готувалося. Але якщо би в той час, перед 17 роком і пізніше постійно говорили, що ця держава стане величезною народною тюрмою, можливо люди над чимось задумалися б.

Але справа не тільки в тому...

Конкретно, я пропоную які пропозиції. Ми мусимо такі цитати, ми мусимо такі блискучі доповіді як Романа Мотузко і Сядристого, подумати, щоб слухали їх не якихось 100-200-300 людей. Ми мусимо їх донести до широкого загалу, до свідомості, бо свідомість перетворює світ. А якщо донести до загалу, то треба думати навіть не про тисячні тиражі, бо це невеличкі речі, зробити це мільйоним тиражем і поширювати як тільки можна, бо одні цифри могли би змінювати свідомість.

Є книжка, видана шведським політиком. Це П'єр Альмарк. У книжці "Відкрита рана" стверджує, що (вдумайтеся у ці цифри, якщо би ми їх щоденно бачили по телебаченню) у 23 країнах комуністичної орієнтації у мирний час було фізично знищено 110 мільйонів 286 тисяч осіб! Це ж цифра яка! Якщо би вона була у свідомості людей, вона би діяла. Серед режимів, які найбільше відзначилися по числу репресій, Альмарк на перше місце ставить СССР: протягом 17 - 87 років в радянській імперії було замордовано 62 мільйони людей. Далі йдуть комуністичний Китай - 35 мільйонів, Камбоджа - 2,2 мільйони (називались 3 мільйони, це близько), Північний В"єтнам - 1,6 мільйонів, Югославія - 1 млн, Ефіопія - 725 тисяч, Румунія - 435 тис., Мозамбік - 198 тис і так дальше.

Отже, оце повинно оволодіти свідомістю якнайширших кругів наших людей, нашого народу, бо від цього залежить подальший.... Та чи інша людина вкине бюлетень за Симоненка і його партію, чи не вкине. І, якщо перед свідомістю будуть оті цифри, оці цитати, оці доповіді, які ми чули, це вже ми могли би звільнитися, просто звільнитися легким способом від комуністичної участі у нашому парламенті. А не буде їх в парламенті, вони зійдуть як сніг весною.

Я думаю, що в даному випадку ми мусимо подумати над тим, щоби за всяку ціну наша діяльність виходила на широке поле. Я підтримую той позов, який дав Лук"яненко. На тому позові отакі конкретні...

6 Політв'язні

1. Ну, що я хочу сказати. Справді в вас може скластися враження, що ми не донесли тієї правди, тієї аргументації до широких мас. Справді широкі маси не знають отого, що сьогодні говорив Микола Сядристий, що говорив Роман Матузко, що Ви зараз цитували Франка. Ми навіть, тут мені Роман Матузко підказує - торік відзначалося 150 років з дня народження Івана Франка, а ми не поширили оті думки з "Поступу" франкового на всю нашу українську суспільність і тому пожинаємо ці гіркі плоди, які надзвичайно є справді гіркими для нашого сьогоднішнього світу, для нашого становища. Тут по черзі. Три хвилини, Антон. Прошу

2. Я одной. Доброго дня. Я уповноважений від товариства політв'язнів, репресованих зробити вам таке повідомлення. Я згоден з тим, що тут було сказано паном Горинем - доносити, доносити, доносити... Але 16 років ми доносимо, а комуністична партія України на сьогоднішній день не тільки збереглася, а й увійшла в законодавчі і виконавчі структури держави! Доносимо! На погляд товариства політв'язнів і репресованих України пора вже ставити питання, як кажуть, руба. Уже треба не тільки доносити, в правовому плані вимагати заборони, підкреслюю - в правовому плані, заборони комуністичної партії України.

З цього приводу в товаристві оброблені матеріали: програми, статути комуністичної партії, Конституція України і таке інше. І зроблене отаке звернення до міністерства юстиції. В 91 році була спроба заборонити компартію. В 91-му, зараз маємо 2007 рік - вона існує і пахне! Хоча, в цій партії колосальні розбіжності проти діючої Конституції України. В цьому зверненні це все подається для міністерства юстиції. Чому ми звертаємося з зверненням? Тому щоби нам на суді, а можливо до сього суду, і я згоден з паном Макаром, що треба переходити в практичну площину в постановці цього питання. Тому, перший етап - це звернення до міністерства юстиції, аби ми за собою зберігаємо право подавати і добиватись і ми доб'ємося того, що ця партія буде за-бо-ро-не-на! На першому етапі ми пишемо всіх, хто захоче, може в мене получити це. Підійде і я дам.

Роман Куцик - народний депутат 2 та 3 скликань

Голова Київського міського меморіалу.

Шановні учасники Круглого столу, в минулому році я був у Вільнюсі на такій конференції Нюрнберг-2, де були представники пострадянських держав: Польща, Чехія, Угорщина, Прибалтійські всі держави. Правда, та їхня конференція проходила під егідою влади. Був там присутній Прем'єр-міністр, були там присутні депутати їхнього сейму.

І говорилось на ній про те, що, от ми такі держави як Прибалтійські, Польща, Німеччина, Чехія, ми готові уже на державному рівні виступити до Нюрнбергу-2. Ми чекаємо на Україну, яка одна з найбільших держав Європи, яка була під комуністичним ігор. І є в тому якась рація. Ми не зробимо Нюрнбергу-2 такою от нашою конференцією. (нерозбірливо) має бути зроблено державними представниками, принаймі, на рівні міністерства юстиції. Мають зібратися 5-6 держав, написати положення про Нюрнберг-2 і почати такий процес. Чи готова до цього Україна? Звичайно, що ще не готова. Ми маємо таку владу, яка ніколи не направить своє міністерство юстиції на те, щоби скласти отаке положення про Нюрнберг-2.

Що ж потрібно робити? Очевидно, що основна наша є помилка, що ми дуже мало працюємо з людьми. Ну я знаю ситуацію наших партій, громадських організацій. Якщо є ще десь в столиці їхні офіси, є керівництво тих громадських організацій, партій, то не в усіх областях, вибачте, не у всіх районах, а до села ніхто і дійшов. А, повірте, основна робота з людьми, бо тільки люди знизу можуть підтиснути ту владу і добитися того, чого ми хочемо. Я наведу вам приклад. Ми з 2001-го року тут, в "Меморіалі", систематично приймаємо студентів, школярів. Середня так цифра, в рік проходить організованих груп більше 10-ти тисяч. І от ті найближчі школи, які тут розташовані в Голосієвському районі, прийшли десь 4 десятикласники і сказали: "Ми хочемо вчити історію, ми хочемо створити осередок "Меморіалу". " Зараз їх є більше 15-ти, вони роблять свої акції, написали свою програму. Тобто, є якась радість, що хтось замінить нас. Бо були б тут в залі в основному старші люди. Пройде ще якихось років 10-15, і не буде кому навіть про це говорити. І тому основне - йти до людей і говорити, особливо та молодь, яка сьогодні десь рветься в політику, але по суті вона не підкована історично і ідеологічно. ЇЇ треба готувати. Не підготуєм людей, не вийдем на широку громадскість - повірте, нам не вдасться зробити Нюрнбергу-2.

Я розумію, що... і часом прикро трошки, я не хочу звинувачувати громадські організації і партії... Сьогодні я бачив тут багато представників від різних партій, громадських організацій... У нас тут збирається багато організацій... Чому, наприклад, не йти в школи? І якась партія, чи громадська організація не взяти на себе обов'язки, щоб привести сюди якусь лишню групу. Хай прийде з екскурсією, хай подивиться, і щось лишиться в голові тих людей. Хотя, повірте, що і ми не в такому стані, і не знаю, чи цього року нам вдасться вижити. Ви знаєте, що Черновицький дав таку вказівку, щоб припинити фінансування будь-яких музеїв, навіть оцих садиб Рильського, Тичини і т.д., каже, хай собі заробляють... І вони зникнуть скоро. Коли в оренду нам поставили сьогодні до 4800 в місяць, коли в минулий рік і цього року, цих 4 міс., ми шукаємо спонсорів на оренду, бо щомісяця 2000 заплатити, а зарплату двом екскурсоводам я плачу зі своєї пенсії... Така ситуація, в такі умови нас ставлять. І тому тільки єдине, якщо ми політично переможемо в державі, поставимо таку владу, як треба - яка могла б ініціювати в майбутньому Нюрнберг-2. Сьогодні потрібні оті речі: оці суди, більше гласності, щоби не було отак, що ми проведемо оцей Круглий стіл, а ні в одній пресі не буде написано.

Тепер я хотів би отак трошечки інформацію дати вам про інститут національної пам"яті, оскільки я є виконуючим обов'язки голови інституту, і найближчі такі наші заходи, в яких приймуть участь і всі громадські організації і партії.

Щодо інституту - на нього покладають дуже великі надії. Ми сьогодні обложені червоними прапорцями, знаєте, як є полювання на вовків. В минулому році (нерозбірливо) був створений інститут, наскільки призначено керівництво інституту - Юхновського і нас, двох заступників. І до грудня місяця ми ходили по кабінетах, боролися, поки нам 7 грудня не відкрили рахунок. Відкрили спеціально так пізно і кинули тих 900 тис., щоб ми не могли їх використати. Але вдалося прокрутитися і ми використали ті гроші. Закупили меблі, закупили оргтехніку. (нерозбірливо) київська служба безпеки, теж було не так просто: 9 кабінетів, завезли ми то все. Знайшли спонсорів, зробили ремонт, бо держава не дала ні копійки на цей ремонт. Завезли туди техніку і меблі. По сьогодні 2 кабінети пусті, забиті. Є 7 кабінетів, і як починати роботу? На цей рік нам в бюджеті виділили на утримання апарату тільки на 25 чоловік, хотя за постановою кабінету міністрів гранична чисельність апарату з регіональними утвореннями мала бути 105 чоловік. Ми маємо тільки 25. Зараз більше не можемо мати. Та й то 2 тижні назад ми провели конкурс і цих молодих людей, істориків, прийняли.

Що ж відбувається? Відбувається то, що в нас в державі є такі дві структури як інститут пам"яті. Є така державна міжвідомча комісія "По вшануванню жертв війни і політичних репресій", яка існує з 96-го року і на яку щорічно ідуть шалені гроші. Що ж така комісія робить? Чи чули ви щось, що така комісія побудувала якийсь пам'ятник, чи по Голодомору? Ви щось чули таке? Немає такого. Та комісія має 4 міждержавні договори і, якщо читав хтось мою статтю в "Зеркалі тижні" - "Бізнес на кістках", то ви можете уявити, що та комісія робе. Позаминулого року рахункова палата зробила їм перевірку. Вони використали по програмі "Увічнення пам"яті" 7,5 млн. без підтверджуючих документів, за свою діяльність потратили 9 млн. на створення банку даних, бо сьогодні любий німець, поляк, чи чех залізе в інтернет і знайде свого діда, чи прадіда навіть з 1-ої світової війни - населений пункт, ряд, місце, де могила знаходиться. В нас немає нічого! І та комісія існує. На сьогодні її очолює Табачник. Є там такий відповідальний секретар Козакевич. І якщо в першому читанні бюджету на цей рік, ця комісія мала 1млн.700 тис в системі інституту, бо ми законом про геноцид визначені як центральний орган збереження пам"яті, то в другому, остаточному читанні, їх виділяють окремо, ховають окремим рахунком і збільшують їм фінансування до 6 млн. Оце вже заплановано відмити такі кошти. І тому, де я не намагався... і навіть у нас недавно був Президент, і говорю, що не може існувати в державі дві структури в одному і тому ж напрямку. Одна відмиває для керівництва гроші, другу притискують. Нас давно уже як інститут ліквідували. Що таке сьогодні Табачнику зробити постанову про ліквідацію інституту? Чи відмінити постанову, якою нас створювали? Це елементарно. Але законом про геноцид в 5 статі записано, що ми є центральним органом виконавчої влади збереження національної пам"яті. А закон не так просто відмінити. Ось сьогодні така ситуація навколо інституту. Першим нашим продуктом це був закон про Голодомор 32-33 року. Важко було. Це були сотні зустрічей з депутатами, фракціями, партіями. Але, слава Богу, прийняли хоть цей закон. Зараз ми розробили концепцію, проект закону про визвольний рух, де взяли збройний визвольний рух, ми взяли з 17 по 56 рік. Розіслали ту концепцію по міністерствах, всюди. Ну, знаєте, ніхто вже не дивиться на історичне підгрунття, як прийняти цей закон і цю концепцію, але відповідають міністерство економіки, міністерство фінансів, що добрий ваш закон, добра ваша концепція, але в нас нема грошей. Гроші є аби вкрасти, а на таку благодійну справу - немає.

Зараз, щоб ви мали таке поняття, що таке є інститут. Ми намагаємося щось робити. Але маючи в Києві трошки зв"язки, я довідаюся, що та Гінзбург, яка сьогодні сидить на архівах, видала розпорядження, що будь-яка довідка з архівів тільки за її підписом. І ви знаєте про те, що Табачник дав вказівку, це після прийняття закону про Голодомор, дав вказівку Держкомархіву робити збірку документів по голоду в СССР. Це вже в піку тому закону. І вона вже їздила в Москву на нараду, як робити оцей збірник в піку нашому закону про визнання Голодомору геноцидом. Не так все просто приходиться бороти. І знову маю деякі натягнуті відносини, ну не натягнуті, але завжди сперечаємося з Юхновським. Він каже: "Ой, Ромку, треба бути тихо". А я кажу: "А я не годен бути тихо." І мене уже неодноразово Табачник попереджував... Але треба боротися, бо, ви розумієте, щоб інститут як галочка, і проїдати ті мізерні копійки, щоб існувалось, так не може бути. І тому я для того використав трибуну, щоби ви знали, яка ситуація сьогодні з інститутом.

І останнє таке болюче питання для нас всіх киян. Питання Биківні. Ви знаєте, що ще в 2001 році ми були ініціаторами, я доповідав на засіданні кабміну, було прийнята постанова про створення державного заповідника. Досі ні одна влада не цікавилася заповідником. Прийняли ми постанову і всі були задоволені, що нарешті Биківня буде заповідником, буде нормально все. І зразу тут появився інтерес в того самого ж Козакевича, в тої є міжвідомчої комісії. І туди вони полізли з незаконними розкопками. Артур пам"ятає - ми їздили. І тоді з міліцією ми їх викурили. Але торік вони знов полізли, коли появився указ президента про надання статусу національного. І управління охорони культурної спадщини склало акт - припис - негайно зупинити. Але маючи Табачника, прокуратора, все було прикрито, а потім ще під кінець прикрився, вибачте, спілкою політв'язнів, і пішов зробив перезахоронення. І навіть ніхто не поцікавився, чи в тих ящиках були кістки, що їх закриті докопали до тих могил, чи вони лишилися в мусорних мішках так, як вони скидали в мусорні мішки, коли відкрили тих 15 ям. І, сьогодні, коли от іде, 20-го ми знов будемо відзначати день пам"яті биківнянських поховань. Уже знову є заявки, що зараз збираються Табачник, Козакевич знову збираються розкопувати ту могилу. Я, маючи трошки вхід, пішов в кабінет міністрів, міністерство фінансів, перевіряти, в чому справа: 2001 рік вийшла постанова, є підперта указом президента про надання статусу національного заповідника. Що ж робиться? Почав шукати в коштах, бо було доручення Мінкультури, державної київської адміністрації. Знаходжу: нема нічого по Биківні. Хотя торік, весною, почались розмови про Бабин Яр, уже 1млн200 Бабин яр закладують. І не знаю.

Я говорив президенту, які будуть теми, ми 20-го травня підем в Биківню, що сказати людям? Чому так вперто не виконується все, що стосується української справи? Повірте, мене це болить, бо я, як біла ворона, бігаю по тих кабінетах, воюю за ту Биківню. Хоть би хоч трошки партії підтримали, громадські організації! Оце ж наша святиня! То є те місце найбільше в Україні! То давайте спільно відвоюємо його! Поставимо, щоб не було, що в Бабиному яру кістки кращі, ніж у Биківні. Уже як народ не знає різницю між живими, то вже між трупами роблять! Як так можна, що без дозволу приїжджає сусідня держава, поляки, нікого не питаючись, з тим Козакевичем риються! Скажіть мені, як можна в черепі, чи в кістці розрізнити поляка, росіянина, єврея...? Знаєте, як сміються з нас? Сміються! Ті, що приїжджають сюди незаконно, з нас сміються. А ми себе не можемо захистити.

Я думаю, що можна десь сперечатися і вести дебати політичні по партіях, але ці питання, питання оцієї моральності, ми маємо всі кинутися і не допустити, щоби такий сміх був в Україні.

Я дякую. Вибачте, що трошки сумбурно.

Роман Куцик НКВД

Я вважаю, що в цих пунктах вимог, які ми ставимо, має бути обов'язково записаний пункт ліквідації 6 і 17 статей "Закону про соціальний статус та гарантії ветеранів 2-ої світової війни та їх соціальні гарантії". Знаєте, я вже збився з сил - кілька років підряд звертаюсь до депутатів, до всіх... Ось в чому справа. В 96 році Мороз під 9 травня викидає на Верховну Раду з порушенням регламенту "Закон про соціальний статус та гарантії ветеранів 2-ої світової війни та їх соціальні гарантії". І в тому законі 6-ою статею вводиться така категорія населення в Україні як винищувальні батальйони. І 17-ою статею продовжується їм термін війни до 54-го року. І сьогодні, власне, це є той електорат, який має високі пенсії, соціальні пільги різні. І така статистика: всього в Україні живих ветеранів 2-ої світової війни, які на фронтах воювали, є 620 тисяч. А ветеранська організація Гєрасімова нараховує 3,5 мілліони. Представляєте собі? Оце є та армія оце є та армія електорат Мороза, Симоненка, яка забезпечила себе пенсіями, грошами, яка бореться проти української держави.

Я був у Конституційному Суді, зустрічався з кількома суддями Конституційного Суду і їм розказую про цей такий ганебний закон, який є в нашому законодавстві вільної України. А каже, як подав хтось у Конституційний Суд, то ми тут же відмінили. Бо весь світ знає, коли закінчилася війна, є якісь світові норми, тут як це так до осені 54 року, колишнім смершивцям, нквдистам продовжити термін війни. І мало того, в законодавстві ні Росії, ні Білорусії, ні Казахстану, колишніх республік нема такої категорії. І вони всі правдами й неправдами - на Україну, бо тут є пенсія, соціальні гарантії і так дальше. Це дуже важливо є. Я вже взяв переслав оцей закон, вказав статті, обґрунтування написав, переслав світовому конгресу, Лозинському, щоб вони попробували це питання зачепити бодай через світову пресу, через інші держави. Ну це є сміх - термін війни до 54 року. І оця армія, вона сьогодні є основними політиками, які ведуть оту ідеологію.

Ви бачили, коли була висунута Президентом оця теза, щодо примирення. І ви бачили, хто виступав проти примирення - люди, які пороху не бачили. Мені доводилося зустрічатися дійсно з ветеранами війни і я їх питав: "Скажіть, а у 50-му році вам давали якісь пільги, пенсію?" "Ні". "А в 60-му?" "Ні". "А в 70-му?" "Ні". Як тільки почали туди влазити оті колишні працівники спецслужб, отоді почали вони добиватися тих пільг.

В Польщі, в Прибалтійських державах, в Німеччині, в Чехії в першу чергу, що вони зробили: вони ліквідували будь-які пільги для колишніх спецслужб. У нас сьогодні оці колишні спецслужби, оцей основний кістяк 5-ої колони, який гальмує Україну. І тому такий пункт про негайну ліквідацію положень "Закону про... ", особливо тих двох статей, що я сказав, ліквідувати. Це треба вимагати. Навіть підти на мітинги, де йдуть політичні ігри, ці баталії. Написати подання та підти попідписувати там, на Майдані, у них та дати від депутатів конституційне по (ви?) дання. Ну можна найти шляхи, як, але не можна це замовчувати. Треба якось штовхати цю ідею...

Володимир Куєвда

Ведучий: Шановне товариство! Прийшов наш доповідач. Пан Володимир Куєвда, кандидат психологічних наук, зав лабораторії історії психології інституту психології ім. Костюка нашої Академії наук. Педагогічної ? Я знаю так.

Тема його виступу: "Комунізм як форма (нерозбірливо) нації. Національний потенціал українців під прицілом інформаційно-психологічної війни".

Куєвда. Шановне товариство! Я маю до вас два прохання і два питання перед тим, як приступити до викладу. Перше прохання, якщо можна, наберіться терпцю і уникніть емоційних вигуків, які збивають з пантелику. А то я, як Омелько почну знову спочатку і то безкінечно буде. Добре? Це перше. І друге - два питання. Перше. Десь, той був невеличкий відтиночок часу, коли журналістика, правда, вдихнула свободи (нерозбірливо) сьогоднішнього часу і совєцького часу. Це був відтинок десь там 89-91 років. 92-го їх прикрутили, і вже тепер про те не йдеться взагалі, як ви розумієте. Так от того часу Павло Чемерис опублікував, по-моєму в "Літєратурной газєтє", якщо не помиляюся, розлогу статтю про партійнне коріння ідеології і ідеологів 2-ої Світової війни, яку він починає від 18-го року, а не з приходу до влади Гітлера, тим паче не з 39-го року. З 18-го року, коли, в наслідок лавини так званих соціалістичних, так званих революцій, не вдалося захопити в Німеччині владу політичну, але вдалося дорватися до капіталу. І станом на 32-ий рік, є статистика, 90% капіталу німецького було не в руках німців. От тому з'явилася потреба того, що ми маємо. Це дуже важливо. Так от. Стаття ця, по цій проблемі, її супроводжував колаж. Такий розлогий стіл, урядовий, міністерський широкий. В кінці одного столу отак рукою згрібає, стоїть Сталін. З другого боку - Гітлер. Всі роди військ: піхота, танки, кіннота (ще була), артилерія, авіація і далі, далі, далі.... З другого - Гітлер точно такий самий рух робить. Один на одного, стєнка на стєнку - народи, навіть не народи, а блоки народів. Зверху портрет Троїцького і його фраза: " Чим більше вони одне одного знищать, тим сильнішими будемо ми". Це перше питання, у вигляді знаку питання. І друге питання. Сьогоднішні політичні реалії. Це правда є поділ України на "помаранчевих" і синьо-білих"? А, може, це щось таке віртуальне? Для забавлянки на шаховій грі? А насправді одна сила панує тут? Питання не риторичне. І не просте для відповіді.

Репліка. То чи це не є проектом?

Куєвда. Звичайно. Звичайно. Оскільки у мене, пам'ятаєте, інформаційно - український потенціал під прицілом інфомаційно-психологічної війни. Так вот, виходячи з цього, це два питання для роздумів... Я не чекаю від вас відповіді. Виходячи з цього я би хотів, щоб ви набрались терпцю і дослухали до кінця мене. Завдання дуже не просте, бо мені видається, показувати там на винуватого - кого судити, не судити - то вже наслідки, то вже, скажем так, вершини, то навіть несерйозно, несолідно, якщо хочете. Не знімаючи мого прагнення судити. Але треба розібратися спочатку з тим, що є. Це й правда, що комуністична ідеологія сидить у шкарлупі комуністичної партії? Ну, треба бути дуже наївним, щоб так вважати. Що таке есдеки? Скажіть, будь ласка. Це не РСДРП? А чому ми не ставимо питання про ті злочини, які натворили і сьогодні творять вони? Діма Табачнік, перепрошую, він нібито позапартійний, але...

Репліка. Він же член партії регіонів.

Куєвда. А-а-а, регіонів, але й есдеком був, так?

Репліка. Він був у Трудовій Україні...

Куєвда. Та де він не був! Він скрізь був! То окреме питання. А тепер у мене просте питання. А знаєте, за чиєю квотою Діма Табачнік потрапив на посаду, ну, "духовного імператора України"? Адже віце-прем'єр з гуманітарних питань - це духовний Маланчук, Імельман (?), це Каганович і т.д. Ви знаєте за чиєю квотою? "Нашої України"! То про що ми зараз чубимося?

А тому я почну спочатку. По-перше, до ідеї і ідеології.

Репліка. В'ячеслав Кириленко відмовився йти у уряд Януковича. Це була квота "Нашої України". Через те було віддано...

Куєвда: Думаю, що так. Я ж не знаю, яка там кухня була...

Репліка. Це принципове питання!

Куєвда. Звичайно, звичайно принципове питання ... Я цілий текст доповіді приготував вам, але все не буду. Дещо зачитаю вам.

Оскільки ми оперуємо постійно ідеологією, то я хочу нагадати собі і вам, що воно є похідне від ідеї. Ідея цитую за нормативними джерелами, енциклопедичними, науковими. Ідея - першопочаток, тобто, від творення світу починається все. А коли так, тоді розповідність, релігія - це те, що об'єднавче. Якщо хочете, то саме на тій об'єднавчій ідеї, думки, чи тезі об'єднується народ в народ. Потім там уже всякі комбінації націй такі, як подивитись, скільки маєм типів видів націй, то уже страшно стає. І одна досконалість іншої: уже і державна нація, вже і політична нація... Ну, не буду зараз туди ходити, бо то довго буде. Так от, далі зачитаю. Першопочаток, основа, первообраз, духовний образ світу, тобто, сукупна картина, система світовідчуття. Як психолог, доводжу вам до відома тезу психологічну, яка є аксіомою, що нічого такого тут не буває в голові, поки не пройде через систему відчуттів: слух, зір, нюх, запах. А тільки воно стає стереотипне, то воно стає рідним: такий запах я люблю і смак, а такого я терпіти не можу, наприклад. Оце те, що нас єднає. Оце - терпимо, ми затишно відчуваємося, а це - нетерпимо. Світовідчуття, світорозуміння звідсіля. Що визначають життєві настановлення, стратегії і директиви мої особистностні, спосіб життя і буття людини. Це найконцентрованіший вияв ментальності, що забезпечує найвищий стан гармонізації людини у довкіллі, а тому є найбільшою життєвою цінністю. Вони, оці всі, сукупність характеристик, у свою чергу формуються на ґрунті історичної пам'яті та етнічного самоусвідомлення. Все. Я більше мордувати вас читанням не буду.

Так от, звідсіля, людина, як, скажем так, суб'єкт, пущений на цю Землю найвищою метою своєю має, як би там не було, це - самореалізацію: мені дано від Бога щось - я прагну само реалізуватися, втілити те, що бачу, розумію як цінне. При цьому і охороняти те цінне. Теж аксіоматичним є те, що найцінніше - це є спосіб задоволення життєвих потреб. Це те, чого ми зараз не маємо. Нас так розхристали, що не знаємо, в який спосіб і що задовольняти, які потреби. Уже мішок грошовий став цінністю, найвищою, хоча насправді ж - не так. Згадаймо акти наші, документи ще лише 16-17 століття і ми побачимо, що там честь і гідність є вище за життя. Про гроші взагалі не йдеться. Акти, документи, читайте Яковенка зрештою - "Паралельні світи", досить розлого про те йдеться. Так от (нерозбірливо) оце є отой оптимальний спосіб задоволення життєвих потреб, який вимагає найменших зусиль, і таким чином вивільняє людину до свободного творення. Це теж аксиматично. Так от, оцей оптимальний спосіб життєвих потреб формується в результаті неперервного наслідування досвіду - від батьків дітям, від дітям батьків і так далі, далі, далі. Те, що зветься традицією або спадкоємністю. На цьому живе весь Схід.

Коли переривається оце процес передавання оптимального досвіду, так умовно кажучи, коли треба випекти хлібину, треба покласти, скажемо, там 7 джоулів роботи, умовно кажучи. То, якщо звичним способом, його автоматично доведено, то я трачу 3, а якщо незвичним, то я буду бігати на Одесу через Москву , то я буду тратити 25, буду тратити, тобто, неефективно буду працювати. Може мені цікаво попробувати гратися китайською паличкою, щоб їсти, я пробував (дитина вчить китайську мову). Але мені не смакує воно. Рівно китайцям перейти на ложку, хоча вони поступово й переходять. Тобто, те, що звично, те є доцільно, ну, оптимально, скажемо так. Отака сукупність доцільностей вона забезпечує доцільний спосіб життя або доцільну систему задоволення життєвих потреб. У цьому складає скажем, сутність оцієї узвичаєної форми діяльності нашої, якщо хочете, оця форма діяльності є найціннішою для людини. Бо втрата вміння орати вчасно, правильно орати (нерозбірливо) брати менший врожай є небезпечна. Рівно як і в будь-якій галузі - це небезпечно. З цього погляду потреба консервування оцього досвіду і трансляції, передавання, є надціннiстю. Коли втрачається передавання від батьків до дітей це - страшно. І це прошу (нерозбірливо) як перший пункт моїх тез. Бо комуністична ідеологія найперше, що зробила, вдарила по ментальності і знецінила, відчужила від нас найсвятіше, все те, що нас єднає. І принцип відчуження, роз'єднанням divide at impera, ви пам'ятаєте із латини, розділяй і володарюй, він тут, але він латентно, він прямо не сидить.

Друге. І це не спонтанні мої якісь там думки, а виношені. Кожна з них тягне не менше, ніж на статтю, так умовно кажучи. Друге - це форма консервації, тобто, власне сама ідеологія як політичне поняття. На мій погляд, існує одна політична ідеологія, яка працює на людину - це консервативна. Я не маю на увазі консервативну партію України. То окрема розмова, то... я не про те. Я нічого не маю до них і т.д. Сама ідея консервації для того, щоби черпати із цього законсервованого, накопиченого оцього джерела підживлятися уже перевіреним головне і доцільним. Бо батьки не передають дітям гіршого. Всі інші ідеології, ну, принаймі тягнуть, якщо не на скептис та іронію, то більше, ніж на те. Не можу цитувати того, що я не маю джерела прямого, але я стрічав не один раз цитати Франка, в якій він каже, що яку б я ідеологію не взяв - чи то соціалістичну, соціал-демократичну, ліберальну і т.д., за кожною із них виглядає хитрий писок одної особи. А оскільки я не маю цитати, навіть франкознавців допитуюся, кажуть - ми знаємо це, але, де воно лежить, невідомо. Нам буде зрозуміліше, де воно дівається, якщо ми усвідомимо, що головою архівного управління, призначеного Дімою Табачніком - Гінзбург, конотопську відьму. Все. Перепрошую, відьми я не казав такого слова, просто - конотопську людину. Розумієте. Ви знаєте ті жахи, які на творено Дімою Табачніком у львівському архіві. Пам'ятаєте, які справи були? І т.д. Тобто, де діваються твори і Франка в тому числі, існує щось святе в цьому контексті.

Так от, з звідсіля питання: методи, ці методики, якою воюють, тобто, забирають у нас оце найцінніше, що є. До речі така цікава японська приповідка. Розглядаючи традицію як механізм соціально-психологічної спадковості, як дихання - от діти вдихають від своїх батьків, а потім видихають до своїх дітей і т.д., зберігається найцінніше. Японці кажуть так: "Неможливо зберегти життя, припинивши дихання", - тобто, поламавши традиції. І в комуністичній ідеології це було поставлено на кон - удар по ментальності, на консервованому досліді, а, звідсіля і традиціях. Ви пам'ятаєте ще недавні гасла, старше покоління точно пам'ятає, коли нам розлого вдовбували в голови ідею, як щось диво якесь ідеологічне і духовне - совєцкіє традиції праздники и обряди. Вони були консервативні, реакційні і були правильні, то єсть, посовєцькі. Це ж воно, тобто, кореневі речі. До речі, ці ж кореневі речі сьогодні, не вчора, сьогодні в ефірі на кожному кроці звучать і довбають нас. Бо як Вірка смердючка, вибачайте, тут те ж саме. Тільки треба вміти читати, розчитувати. Міхал Міхалович - то подібне до того, бо я не хочу бути в такому образі українця. А молодь взагалі не хоче. То є спосіб окарікатурівання, гротеску. Я не хочу бути таким українцем! То примітив, перепрошую. Але це не просто, це не хаос, а це елемент, це інструмент, елемент програми.

Комуністична власна ідеологія неозначена комуністична ми мали б не зважати на слова, як називається. Це розумієте, шо навіть справжній майстер війни він ховає: сьогодні так називає, завтра - по-інакшому, вчора під одним псевдо, сьогодні - під іншим. Ви не задумувалися ніколи, чому, ну, хто там, більшовики, скажем так, сиділи в підпіллі, називалися іншими словами, а вийшли із підпілля - все одно залишилися такими Свердлов - не Свердлов, Троїцький - не Троїцький?

В.Куєвда: чому? Я популяризую. Так от, ця ідея - комуністична ідея є вже у Платона. У Маркса вона розвинулася вже значно ширше. І формалізувавшись в різні різновиди вона сьогодні живе у нас і не тільки у нас, бо в тому ряду, який називав Іван Франко соціал-демократичну ідею є й лібералізм. Я запитаю у вас, чи зібрався б Майдан той, в тому масштабі і тій потузі, якби було проголошено об'єднавчу ідею, як ліберальну?

Я нагадаю, що лібералізм - оманлива в перекладі свобода, а насправді, що в основі лібералізму стоїть - етичне виправдання безмежного збагачення. Тобто пограбування. Тому і стане до найбагатших українці всього три українці. То на кого працює Україна? Бо не йдеться про збагачення й заробляння грошей. Це ж очевидно й зрозуміло кожному.

Так от вона була сформульована в різні етапи, в тому числі й у Маркса у такому вигляді. Але у Маркса ми не помітили такої дуже цікавої деталі. Вона є актуальною і сьогодні. Вона подається нам, як чарівна паличка, якою можна вивести з кризи весь наш лад і люд. Це ідея громадянського суспільства. Хто з вас сумнівається, що то є прекрасна ідея? Як свого часу в комунізмі не сумнівалися. Я спеціально пішов на Всесвітній форум українців у секцію громадянського суспільства. І послухав, що говорять. Одна доктор доповіла й схему розробила методики впровадження громадянського суспільства на два квадратних метри. Я просив пояснити, що то було? На що мені ніхто не відповів. А, якщо я теж мав доповідь, я зробив екскурс в історію питання де згадав про громадянське суспільство у праці Гегеля де він так обережно, навіть трохи іронічно оперує ним. А друге знаєте у кого? У К.Маркса. К.Маркса у першому томі до єврейського питання. Де він зокрема каже: громадянське суспільство є найвищою точкою розвитку єврейства. Читайте статтю. Перший том К.Маркса. Який взяв спеціально в бібліотеці й опрацьовую.

Що спільного між громадянським суспільством й комуністичною ідеологією чи комуністичною системою? А те й те нехтує, або нищить національне. Етнічне. Саме той досвід оптимальний, який тримається в етнокультурі, народній культурі в широкому значенні цього слова. Аграрна культура то є просто культура, а не мистецтво танцювання, або щось там подібне. Так от спільне - раз.

Друге. Громадянське суспільство виводиться у фітішизований титул нової ідеології, яка не терпить в собі якихось конкурентів.

Хто зараз може поставити під сумнів? Ні не можемо. Боже збав, хоча загально визнано. Хоча до пуття ніхто не може сформулювати. Але, нагадую, головне, що робить ця ідея це нищить традиційні зв'язки, традиційний потенціал, а контакт підриває й нищить те, що є сьогодні в Україні.

Те, що робиться ця війна, яку я означив, інформаційно-психологічною війною. Методи й інструменти відстежуються давно, принаймні в козацьку добу Богдана Хмельницького. Виходячи з того, хто був у нього розвідником головним генеральним, яке в нього прізвище справжнє. Цікаво дуже заглянути у штаб і в ідеологію Бандерівського руху. Руху Бандери безпосередньо й оточення. Й подивитись на справжні причини, які сталися з Бандерою й бандерівським рухом. Це цікаво.

Так от, поступово вдосконалюючись вийшла сьогодні на стільки потужній рівень, що практично теоретики з питань війни взагалі не визнають інших способів війни, як інформаційно-психологічної. Бо вбивати танками й так далі - це… , але, навіть, якщо і вбиваємо, як у Іраку, чи в Палестині, чи в Афгані, чи в Чечні, то всі ми кажемо «одобрямс». Це ж харашо. Те, що ворога знайшли, чи не знайшли - Світ мовчить. Рівно, як Світ промовчав у період голодомору.

До 32 року СССР ніхто не визнавав, як державу, бо це була територія на якій панувала банда. Так формулювалося воно.

Пройшли перший етап нищення України - СССР визнали, як державу. У 1933 році СССР прийняли до ліги націй.

Чому Світ промовчав. Не було відомо Світові? Господь з Вами! Повний Світ агентів. Перебіжчиків було достатньо.

А ви знаєте, що було з колегою журналістом, який дав дві статті у «Н'ю-Йорк таймс»? Він 40 років ховався в Австралії (В.Сергійчук - з Англії тікав) від переслідування, але його й там добивали. А тому, хто написав, що війни не було, голоду не було того висунули на ,,, премію й Ленінську премію. Так от. Організатори голодомору де?

Ми сьогодні знаємо стереотип, хто організував голодомор - Сталін. Ну більшовики у кращому разі. А чому Світ промовчав? Чому винагородили цю бандитську імперію, чи концтабір що нагородили, узаконили, паспортизували її - конституювали. За які такі заслуги? Чому раптом? До того не було й після того не було. Таким чином, поступово вдосконалюючи ці методи завоювання території, народів, країн, держав, інформаційно-психологічна війна, як головний спосіб завоювання. У Другій Світовій вона дуже потужно працювала. Надзвичайно потужно. Ну чому люди, будучи під кабалою, під імперією, яка позабирала все - батьків позабирала і дітей, раптом пішли лягати під танки? Це ж була не геббельсівська ідеологія, а куди більш досконала.

Що це? Результат війни? Обробки належної свідомості, спантеличення свідомості, якщо не зміни стану свідомості, коли доходять аж до зомбування.

Ось дивіться на ці пролетарські образи й запевнення того передового авангарду більшовицького. Подивіться, що робиться? Трудовий потяг. І правда - цей потяг був. Було піднесення. Хотіли робити.

Так от поступово вдосконалюючися ця війна скажімо так дійшла в сучасному вигляді до дуже досконалої системи, яка ґрунтується на науковій теорії.

Ви знаєте, що є дуже багато праць, навіть уже 4 - 5 томник вже вийшов про психологічну війну, але я вас запевняю, що ви не знайдете того там. Ще спробую вам повідомити, бо я спираюсь на джерела, бо від себе я нічого не кажу, по перше - яка мета і ціль війни? Несподівано. Коли я прочитав я ходив й не міг зрозуміти. Тобто, я зрозумів, але ось дивлюсь і я його не бачу. Так ось, кінцева мета - зміщення моральних орієнтирів.

Що таке мораль? А це система поглядів, бачень й розумінь, яка передбачає охорону, святість отому досвіду. Позитивного, оптимального досвіду - як нам краще організувати життя? Чи тому, що називається етносистемою, етнокультурою - народом просто.

Ось перший удар на руйнування моралі, на знищення моралі, а коли так, то окремі представники всередині народу відчужуються один одного. За різними принципами. Хто за грошима, хто за ідеями. Як у Яновського. Пригадуєте? Чотири шаблі. Так чотири брати. Один був у Петлюри. Один був у денікінців. Один у червоних, четвертий у Махна. Геніальний роман, який примушували 16 разів переробляти Яновського. А чому? Він принципову річ показав. До чого та громадянська війна призвела. Хоча то була війна не громадянська, а на завоювання. І вони робили те, що роблять і сьогодні. Перед вами стоїть людина, яка в третьому турі помаранчевих подій у групі, як керівник групи спостерігачів ходив у страшний, вовчарський район, де з 8 відсотків у другому турі ми добилися 18 у третьому за Ющенка. І мені обіцяли прямо там на дільниці пулю в лоб. Я вніс до президента звернення. Все по нулях, звичайно. Я до того, що я тої ще орієнтації. Я не якоїсь там орієнтації. Я намагаюсь зоорієнтувати вас на без емоційне, безпристрасне розуміння. Аналіз з того, що відбувається. Так ось, кінцева мета - знищення моральних орієнтацій. Знищення поведінкових принципів типів і стереотипів, цінностей. Звичних цінностей. Умовно кажучи, нагота завжди була сороміцькою і її приховували завжди. Це колосальний досвід.

Сьогодні, коли ми все вихлюпнули на екран, то дитина питає - чому не можна? Можна. Екран - це ж авторитетно. Ви спробуйте виступити з протилежною ідеєю. Просто, навіть з критичним аналізом. Може навіть на радіо. Боже збав.

Так от. Ця теорія війни інформаційно-психологічної має свої принципи ведення війни й свої етапи ведення війни, цілі й підцілі, по яких потрібно прицільно бити.

Перше. Ця війна має латентний характер. Прихований. Якщо це колись виявиться з чим вони воюють, то це не годиться. Таких просто знімають з дистанції.

Друге. Принцип невідворотності.

Якщо ти почав - назад ходу немає.

Третє і це дуже важливо - де результати війни мають сприйматися тими, на кого націлена зброя війни, як благо, як добро.

Ви ж подивіться. Ми ж весь час купаємося в благах. Машини купляємо. Рівень купівельної спроможності підвищується. А найвища цінність що? Зникла.

Четверте. Підміна понять. Нам кажуть - нам потрібно підвищити економіку й так далі й далі, але ж нам відомо, що в піраміді влади на вершині стоїть ідеологія. Який би валовий продукт не був високий, динаміка й темпи його, то в залежності від того, яка ідеологія - результат продукту буде сформований на одні цілі, або на другі, або на кишеню. А нам про ідеологію не говорять. Ми безидеологічні. Виховну систему фактично зруйнували. Немає такої. Хоча святе місце святим не буває і вона є. Але латентна. Прихована. Цензура працює на всю котушку. Звідси мета - зробити кращою людину сприяти людині вихованням, освіченості й так далі, ми підмінили просто гаманцем примітивним і що? І воно працює. Спрацьовує. І це теж елемент комуністичної ідеології.

Ви ж пам'ятаєте, був такий однокамерник із Солженіциним - Рубін. Він посидівши там, зайнявся історією і видав дуже цікаву книжку - «Ідеологія і культура стародавнього Китаю». Він побачив, скільки в комуністичній ідеології взято з конфуціанства. П'ять. Мінімум п'яти для максимуму. Чому в уніформах ходив Мао Дзе-Дун, Сталін? А щоби не подавати дражливого прикладу до мо-ди. Якогось там естетичного. Бо то відволікає від виробітку хліба. Музика має бути маршова, ритмічна, щоби допомагала виробітку хліба.

Одяг і житло мають бути такими, щоби влітку не спеклась, а взимку не замерзла й вийшла здоровою й виробляла хліб.

Продовжувати не потрібно, але той самий жупел і сьогодні у нас у масовій свідомості суспільній є. Так? Хліб. Хліб. Хліб і більш нічого.

Так от такі й ще кілька принципів.

Етапи ведення війни.

Якби я вам переказав усі. Спробую. Їх не багато там. Три-чотири.

Перший етап - це реклама реформ.

Другий етап - визнання помилок реформ.

Третє - очікування етапу оновлюваних реформ. Все розписано. Чітко.

Якщо прочитати, то сценарій, як на долоні. А в цей час захоплюється капітал. Головне це капітал. В чиїх руках капітал сьогодні в Україні?

І на решті.

Зміцнення моральних орієнтирів і цінностей - така глобальна, а деталізація її - в чому вона проявляється це зміщення?

Перше - це різке, методи і завдання, які ставляться і в результат об'єднується. Це так званий процес ре соціалізації. Або реетнізації. Соціалізація, або етнізація - це набуття немовлям того багатющого досвіду, оптимального досвіду для задоволення життєвих потреб.

Ресоціалізація, або реетнізація це навпаки - роззброєння. Викидання з цього досвіду. І от воно досягається таким шляхом.

Перше - різке протиставлення інтересів держави й прав людини. Задумайтеся, чому нам підкинуте як найвище ідеал - права людини, а права нації, народу, держави - нема.

Друге - нігілізм у ставленні до закону.

Хто вірить у закон? Ніхто. Он символ - Конституційний суд.

Третє. Зневажливе ставлення до праці. Запитайте зараз у молоді - що вона зараз хоче? Працювати? Та презирливе ставлення до патріотизму. А тепер послухайте, історики! Забуття минулого, як вияв політ коректності!

Вдумайтеся лише над однією тезою. Забуття. Рєбята - зачєм шевєлить? Анахронізми. Кому ето нужно? Що ви ворушите?. Нема комуністів вже. Там якась групка зібралася під прапором Симоненка. Нема. Що ви робите? «Дєлом заніматся надо». Тобто - шахрайство.

Далі. Зміщення естетичних уявлень.

Ви подивіться на образ естетичний, традиційний, який формувався споконвічно. Дуже виважений він. До речі, комуністи наші 20х - 30-х років Скрипник й Шумський зокрема, вони казали - ми за модернізацію, але ця модернізація має відбуватися на ґрунті традиційного шляхом вдосконалення традиційного.

А що у нас залишилося від традиційного?

Далі. Романтизація кримінального способу життя.

Звикання до непристойності та вульгарності. Це норма. Ну матом попьорлі. Ну по морді дали. Ну міністра десь там шуганули. Шо там ще?

Ну сказали на синочок і кинь у морду тому журналісту. Воно чимось відрізняється? Ні.

Синочок студент заробляє стільки, що може 600 квадратних метрів квартиру мати в центрі міста.

І останнє.

Природність неуцтва. І це останнє, що усвідомлювати важко. Бо звичка до неуцтва це найстрашніше, що може бути. Ми прекрасно знаємо, що інтелектуальний потенціал, разом з духовним потенціалом це є те, що його нічим не можна розбити. Пізнавальний інтерес - це прояв людини на відміну від не кожної тварини, бо у пса він високо розвинений. То звикання до неуцтва воно не просто культивується, воно впроваджується через систему освіти й інші органи держави, як норма, як пристижна річ.

Зачєм ето тєбє надо? Вот кнопку нажал - получіл.

Комп'ютер розрахований на дебіла. Майстер комп'ютерний мені пояснює - Навіщо тобі знати що воно виходить - ти кнопку нажал - полу чіл. А чому ? - Тобі не має значення. Діти не читають. Діти не хочуть знати. Діти перейняті одним. Позич гумку. Дай 15 копійок.

Але головне - це діти не читають. Це перша ознака того, що зупиняється найголовніше - розвиток й вдосконалення того, що ми досягли.

Нагадую, - ми Держава, чи народ, хто-б там що про нас не казав. Я знаю ціну, як етнопсихолог, бо то є мій фах основний ціну і позитивам і негативам достатньо. Я знаю, що казав Франко про український народ, про русинів. Як від бичував його. Я знаю, як Маланюк ще казав, чи Драгоманов казав. І сучасні, ближчі нам. І Шевченко. Справедливо - абсолютно. Але, немає жодного народу ідеального.

Хтось робить таку статистику, що Україна була вдвічі довше під окупацією німецькою, ніж французи. Але, на одного мешканця України по відношенню до окупантів було колабораціоністів у тричі менше ніж у французів. Ми ж цього не знаємо.

(Репліка ведучого): слово колаборант - французьке. (Всі сміються).

В мене не повертається язик сказати зрадники. Кому вони зраджували? То складне питання дуже.

Але при цьому ця земля народила сина, українця, який перший із синів запустив у космос людину. Ця земля. Не китайці ні німці, ні євреї, ні фіни. Ця земля. Тут у нас на теремках з'явився перший у Світі двотомник енциклопедії з кібернетики. На цій землі й звичайно українською мовою. Це я відповідав Верховному суду на те, чи спроможна українська мова в технологічній термінології.

На цій землі, а ми цього не знаємо було винайдено зварку електричну. Не Патон. Ні. У Фастові. Бенардос з Бенардосівки Херсонської області. Він останні роки життя жив у Фастові. Пам'ятник стоїть у Фастові.

Ви уявляєте собі, що би було з народом Данії, чи фінів, якби це їхній син це зробив? Та весь би Світ нагадував би. Це марки, книжки. І це закидали би через посольства. Ми про це не знаємо.

Можна знати масу цікавих й унікальних речей, але то не потрібно.

Нажаль і наукові інститути втягнуті в цю систему війни, руйнування і зокрема історичної пам'яті.

Особливо, що мене непокоїть, це те, що науковці серйозно взялися за те, що називається етногенезою. І це мене дуже насторожує. Притому, з'являються лідери, які претендують на абсолютну істину. Нажаль археологи це роблять. І ставлять відмітку походження українців з 5 століття. Але хочу нагадати вам одну річ, що існують унікальні академічні фахові видання, праці науковців, зокрема Ярослава Пастернака, учня Нідерли самого - всесвітньо відомого, який з палеоліту веде українство, а це 40 тисяч років. Вадим Щербаківський, наприклад. Та маса. Але з'явилась книжка Костянтина Тищенка, яка називається: «Мовні контакти - свідки походження українців», де він оперує мовними масивами, давністю в 5 тисяч років. На ґрунті топонімічних запозичень. І в кінці підсумовує - «А хто ж позичав оці всі. Ми кажемо що у нас нічого українського немає. Та ні є, каже Тищенко достатньо! Тищенко не каже українці. Це ті ж самі люди, які жили на цій землі під різними назвами й називалися русами, малоросами, українцями, скоро будемо офіційно називатися хохлами. То це вони формували цей словник української мови. Тому генетична нитка має рахувати принаймні 5 тисяч років. Я вже не кажу про мізинську культури. У мене є унікальний того мізина орнамент, який абсолютно суголосний з сучасною українською вишивкою. Це деякі міркування вам до роздумів. Я думаю, що звідси потрібно це питання розкривати. Про сутність оту глибинну. Вона захована під різними личинами, марками й так далі. І головне запам'ятайте, що все це благородно, що Вам підсовується. А потім, ганятися за Симоненком то є все одно, кіт біжить за цією консервною банкою.

Дякую вам.

(оплески доповідачу).

Ведучий - прошу зачитати висновок.

Ігор Лісодід - представник Оргкомітету

Шановні друзі, я хотів би доповнити по суті.

Перша цитата з програми компартії:

"Керівництвом Компартії України була недооцінена руйнівна сила націоналізму - ідеології найреакційніших антисоціалістичних кіл. Частина комуністів, заявляючи на словах про прихильність до інтернаціоналізму, піддалась настроям націонал-комунізму, проти якого вів непримиренну боротьбу ще Ленін." - свідчить про непримиренність компартії з національним буттям більшості народів. Їм потрібна монолітна імперія, а тому комуністи будуть руйнувати національне, окрім того, що може стати основою, або грунтом подальшого поширення. Й тому ми постаємо перед вибором - погодитися з комуністами й дозволити відправити український самобутній етнос у небуття чи керуватися Божими ідеями творення Світу з його різномаїттям та саморегуляцією всіх процесів.

В моєму комп'ютері є матеріали сатаністів, які я отримав з інтернету. Головна ідея, на якій ґрунтується вся їхня подальша діяльність - вони постали проти Бога. Підставою для цього була незгода з Богом й Божими законами. Намагання Господа утримати Світ у руслі законів, які діють і сьогодні сатаністи назвали тиранією Бога.

Хто ж керується подібними вченнями й хто протистоїть Світу Божому?

Давайте згадаємо про те, як нищили релігію, як йшли проти Бога саме комуністи. Що вони робили? Комуністи нищили все те, що було створено за Божими законами.

Пан Куєвда казав, про традиційність. Так от, цю традиційність, те, що Господь увів у рамки нормального плину життя, вони вирішили поруйнувати, створити якусь іншу людину, нав'язати інші закони.. Селянина вирішили відірвати від землі. Селянин повинен був займатися тим, що для нього є неприроднім. І це не лише стосується селян. Це стосується всього й всіх сфер нашого життя. Саме через намагання змінити Божий світ руйнувалися церкви, нищилася духовна основа людського життя. Замість традиційної родини створювалися комуни, концтабори. В намаганні знищити окремі нації й етноси нищилися носії культури тих націй й сама їх культура, створювався «єдіний народ».

Замість вчення Бога подавалося вчення К.Маркса, Ф.Енгельса, В.Леніна. На цих вченнях й ідеях створювалася нова релігія, яка називалася марксизм - ленінізм. Але, замість любові до всього живого нав'язувалися ідеї нищення цього живого. Так В.Ленін у статті в газеті здається у 1921 році писав, що для втілення ідей побудови комуністичного раю потрібно 10 відсотків людей, а інших можна знищити!

Якщо згадати доповідь на Круглому столі пана Миколи Сядристого в якій він розкриває моральний образ ідеологів марксизму й їх духовний стан, то можна зрозуміти, чому ці ідеологи опинилися по інший бік від Божого, чому їх ідеї співзвучні з ідеями сатаністів!

Я можу подати ці матеріали, щоб ви їх почитали. Уявіть собі наскільки серйозне те, що приховано в комуністичних ідеях, який в них негативний, руйнівний потенціал.

І ще, чому ми ведемо розмову про ідеологію?

Я вам відповідаю. Справа в тому, що комуністи назву поміняють, але сутність залишиться. Вони будуть називатися соціалістами, будуть називатися вітренківцями іще кимось, але будуть робити ту ж саму справу і будуть потенційно небезпечними. Тому треба зробити так, як зробили з націонал-соціалістами, як їх ще називають, нацистами. Притягнути до відповідальності за злочини проти людства, а ідеологію потрібно засудити, як корінь зла й заборонити.

Щиро дякую.

Ведучий: пропоную оргкомітет познайомити присутніх на Круглому столі з проектом висновків Круглого столу й проектом Ухвали.

Ігор Лісодід

Я готовий зачитати проекти цих документів.

Шановні друзі, вам були роздані проекти ухвали нашого Круглого столу, якщо ви прочитали і у вас є доповнення, ви могли би їх подати письмово.

Але те, що зараз готове, я міг би вам зачитати:

Ухвала Круглого столу.

За підсумками обговорення теми учасниками був зроблений висновок:

1.Злочини, скоєні в Україні комуністичною владою в 20-му столітті, були наслідком використання комуністичної ідеології - основоположники Маркс, Енгельс, Ленін.

2. В комуністичних країнах було створено державну злочинну систему. Підкреслюю - систему, системний характер цього, а не просто поодинокі випадки і посилання на якусь одну людину, яка буцімто була божевільною і могла це зробити. Ми чули сьогодні, як нам намагалися підкинути такі ідеї, але вони уже пішли, правда. А розгляд системи, розгляд злочинів, які мали системний характер: масові депортації, масові розстріли, голодомори, концтабори.

Репліка - а чим це можна довести? Немає чим.

Кажете немає чим? Є! Хто робив усі ці злочини? Комуністи! Є ім'я. комуністична партія. (шум) Я просто говорю, що ви йдете не тим шляхом. Виконавці злочинів втілювали в життя задуми ідеологів через створення державного репресивно-карального механізму, який здійснював на державному рівні, підкреслюю, і від імені держави масові вбивства, розстріли, голодомори, тортури, терористичні акції різного ґатунку, винищення непосильною працею в концтаборах, під час розслідування в більшості вигаданих подій та під час переслідування жертв комуністичних режимів. Депортації народів заради виконання ідеологічних постулатів Маркса, Енгельса, Леніна. Поневолення народів, створення комуністичних імперій як наслідок втілення ідей Маркса, Енгельса, Леніна. До цього додамо ведення завойовницьких війн, терористично-диверсійних актів за межами держави.

Нагадую вам іще один момент. Для того, щоби Гітлер пройшов у Францію, компартія СРСР зробили все за допомогою своєї 5-ої колони у Франції, щоб французи паралізували систему їхньої національної безпеки. Тому німці дуже вільно пройшли туди.

Згадаймо Іспанію тисячу чотириста якійсь рік, коли до Іспанії прийшли завойовники, ворота їх міст виявилися відкритими п'ятою колоною. Тих хто це зробив потім вигнали за межі Іспанії. А це була ціла етнічна меншина.

Винуватих у злочинах комунізму потрібно судити (притягнути до кримінальної відповідальності) у відповідності до міжнародного права, як і винуватців злочинів німецького націонал-соціалізму, через майже повну аналогію скоєних злочинів та завдань, які мали два людиноненависницьких режими.

5.Людиноненависцькі ідеології, які спричинили до страшних злочинів у всьому світі такі, як комунізм та німецький націонал-соціалізм, мають бути заборонені і не лише в Україні, але й в усьому Світі. Для цього повинні відбутися громадські офіційні судові слухання, на яких злочини цих двох ідеологій повинні бути засуджені, а громадськість повинна вимагати від влади, я підкреслюю - від влади, в кожній країні заборони комуністичної ідеології, притягнення до відповідальності їх носіїв. На жаль поки руху такого немає. Вже почався рух, і я переконаний, що ми зможемо це довести до завершення. Я хотів би, щоб у вас така ж впевненість була.

6. Комуністична партія України в своїх програмних документах, в Статуті та в програмі обґрунтовує свою подальшу діяльність виключно ідеями Маркса, Енгельса, Леніна, а це є свідченням не лише не бажанням комуністів покаятися за вчинені злочини, а свідченням готовності піти ленінським курсом. А цей курс пролягатиме по трупах мільйонів українців та людей всього світу. Тому, пропонуємо звернутися до Президента України з проханням використати всі наявні засоби для захисту незалежності України української нації від потенційно можливих комуністичних злочинів, аналогом яких є злочини комунізму 20-го століття.

І тут доповнення, які нам додали.

Пропозиція пана Романа Круцика доповнити Ухвалу пунктом:

Подати до Конституційного Суду звернення щодо конституційності закону "Про соціальний захист ветеранів спецслужб..." так, спецслужб щодо 6 статті закону про винищувальні батальйонів, та 17-ої про подовження війни до 1954 року.

Звичайно, шановні друзі, якщо ви не проти треба було б це доповнити і це дуже суттєво. І ту інформацію, яку сьогодні оприлюднив пан Роман, ми так само з усіма матеріалами будемо доносити до людей через засоби масової інформації.

Наступне. Доповнення пана Макара: Звернутися до суду з позовом до Мінюсту про запровадження заборони компартії. Запропонувати присутнім вченим підготувати матеріали, які вказують на факти... (нерозбірливо)

Репліка. Єдине, щоб я би додав, о там у тексті додати, назвати поіменно злочинців. Не тільки визначити, а й назвати поіменно. Це раз.

Репліка. Я розібрав. Осудити дії кабінету міністрів і президента щодо невизнання УПА воюючою стороною. Це він пропонує. Засудити бездіяльність "Меморіалу". Це ми зібралися з вами (всі одноразово говорять)

Комітет врахує . (всі говорять.)

Репліка. Одне слово буквально. І пропоную поряд з засудженням комуністичної ідеології, написати - як і фашизму. Чому? Тому що сіонізм, який сьогодні у нас працює активно, він також являється нацизмом і фашизмом

Репліка. У своєму виступі те, що я казав, написати після самого закінчення пункту 5-го звернутися до генеральної асамблеї ООН, щоб вона засудила марксистсько-ленінську ідеологію та практику як форму шовінізму, апартеїду і геноциду, як ідеологію всесвітнього голокосту проти роду людського.

(Всі говорять)

Голосують за ухвалу.

Ухвала приймається переважною більшістю голосів.

Репліка: та не з ідеологією потрібно боротися, а з виконавцями злочинів.

Лісодід: прошу пане головуючий хвилину на доповнення.

Я особисто знайомий з людиною, яка подала до суду на Міністерство юстиції з намаганням зняти з реєстрації компартію. Але при тому у розмові зі мною ця людина запевняла мене, що ідеї у комуністів гарні, але практика погана.

Десятки країн, заражених вірусом комунізму, декілька десятків років мали однакові злочини через що постраждали десятки й сотні мільйонів людей. Всі виконавці злочинів керувалися одними ідеями.

Ведучий. На цьому Круглий стіл завершується. Дякую за увагу.

Ухвала

учасників Круглого столу

«КОМУНІСТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ - ЗАГРОЗА ЛЮДСТВУ»

За підсумками обговорення теми, учасниками Круглого столу були зроблені висновки:

1. Злочини, скоєні у країнах з комуністичною владою у 20 столітті, були наслідком використання комуністичної ідеології (основоположники цієї ідеології - К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін).

2. Для реалізації ідей основоположників комунізму її носіям довелося створити репресивно-каральні системи. Тому скоєні злочини мали системний характер, що робить необхідним у першу чергу саме надання правової оцінки системним злочинам (голодоморам, депортаціям, масовим розстрілам, використанням рабовласництва від імені держави, концтаборам тощо), при цьому збір і узагальнення окремих матеріалів злочинів, підбір звинувачень на окремих осіб каральної системи перестає бути єдино відповідними потребі засудженню комунізму.

3. Носії комуністичної ідеології заради виконання ідеологічних постулатів Маркса, Енгельса, Леніна на державному рівні й від імені держави здійснювали:

- масові вбивства шляхом розстрілів, голодоморів, тортур, терористичних акцій, винищення непосильною працею у концтаборах, а також у період ведення слідства за звичай сфабрикованих справ, під час переслідування інакодумців;

- депортації народів;

- поневолення народів, створення комуністичних імперій;

- підготовку та ведення завойовницьких війн, виконання терористично-диверсійних акцій за межами держави та ін.

4. Виконавців (винуватців) злочинів комунізму потрібно судити (притягнути до кримінальної відповідальності у відповідності до міжнародного права) з тих же позицій, що і винуватців злочинів німецького націонал-соціалізму оскільки між обома системами простежується переважна аналогія у власне скоєних злочинах а також завданнях, що їх мали обидва людиноненависницькі режими.

5. Людиноненависницькі ідеології, зокрема комунізм і націонал-соціалізм Великонімеччини, мають бути заборонені не лише в Україні, але й в усьому Світі. Це має відбутися за результатами національних (міжнародних) громадських та офіційних судових слухань. При цьому злочини проти людства, заподіяні комунізмом і націонал-соціалізмом, мають розглядатися з єдиних позицій. Зрозуміло, що кінцевим наслідком таких слухань стане заборона комуністичної ідеології в окремих державах з наступним притягненням до відповідальності її носіїв.

6. У сьогоднішній час Комуністична партія України не лише не визнала злочинів комуністичної партії СССР за час його існування, а й у своїх програмних документах (Статуті, Програмі) обґрунтовує свою подальшу діяльність виключно ідеями К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна. Це створює загрозу для поновлення комуністичної практики - новітнього винищення мільйонів українців.

7. Ініціювати до Конституційного Суду України подання щодо конституційності Закону України про особливості соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни щодо ст..6 цього Закону про термін «винищувальні батальйони» та ст..17 цього ж Закону про подовження ВВВ до 1954 року з вимогою скасувати цю статтю.

8. Звернутися до Президента України з проханням використати всі наявні засоби для захисту незалежності України та української нації від потенційно можливих комуністичних злочинів, аналогом яких є злочини комунізму 20 століття.

22 квітня 2007 року м. Київ.

додаток

Круглий стіл

На тему: «Комуністична ідеологія - загроза людству»

22 квітня 2007 року м.Київ

В и с н о в к и

За підсумками обговорення теми, учасниками Круглого столу були зроблені висновки:

9. Злочини, скоєні у країнах з комуністичною владою у 20 столітті були наслідком використання комуністичної ідеології (основоположники - К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін) провідниками цієї ідеології, таких, як ВКПБ, КПСС, з їх керівним складом, який є виконавцем комуністичних злочинів.

10. В комуністичних країнах, в тому числі й Україні було створено державну злочинну систему, тому злочини, які коїлися мали системний характер й потребують відповідного розгляду та сприйняття - під керівництвом ВКП(б), КПСС було створено державний репресивно-каральний механізм, який дозволяв здійснювати від імені держави:

- масові вбивства через розстріли, голодомори, тортури, терористичні акції різного ґатунку, винищення непосильною працею у концтаборах, під час розслідування в більшості вигаданих подій та під час переслідування жертв комуністичних режимів;

- депортації народів та їх поневолення, створення комуністичних імперій, як наслідок втілення ідей К.Маркса, Ф.Енгельса, Леніна;

- підготовку та ведення завойовницьких війн, терористично-диверсійних акцій за межами держави.

11. Винуватців злочинів комунізму потрібно судити й притягнути до кримінальної відповідальності у відповідності до міжнародного права, як й винуватців злочинів німецького націонал-соціалізму через майже повну аналогію у скоєних злочинах та завданнях, які мали два людиноненависницькі, тоталітарні режими.

12. Людиноненависницька ідеологія, яка спричинила до страшних злочинів у Світі має бути заборонена на державному рівні. Для цього повинні відбутися громадські й офіційні судові слухання на яких людиноненависницька комуністична ідеологія повинна бути засуджена, партії й організації, які сповідують таку ідеологію заборонені, а носії ідеології та виконавці злочинів мають бути притягнені до кримінальної відповідальності.

13. Комуністична партія України у своїх програмних документах обґрунтовує свою подальшу діяльність виключно ідеями К.Маркса, Ф.Енгельса, Леніна, які спричинили у 20 столітті багатомільйонні жертви, а це несе загрозу не лише суверенітету України її державоутворюючому етносу, але й несе потенційну загрозу всьому людству.

14. Подальше перебування КПУ й партій, які використовують комуністичну ідеологію в незалежній Україні неможливо через несумісність вищевикладених людиноненависницьких та рабовласницьких ідей з загальнолюдськими демократичними цінностями, які передбачають вільний розвиток Українського народу.

15. Для отримання повної картини злочинів, скоєних КПСС та її сателітом КПУ в Україні з 1917 до 2007 року, потрібно створити державну комісію з розслідування діяльності ВКП(б), КПСС та КПУ в Україні й залучити до роботи у комісії громадських діячів.

16. Усунути від виконання обов'язків голови Держархіву представників КПУ, як зацікавлених у приховуванні (знищенні) документів - свідчень злочинів комунізму.

17. Матеріали з Круглого столу «Комунізм - загроза людству» подати Президентові України.

18. Звернутися до Президента України з проханням сприяти Ініціативній групі з підготовки суду над злочинами комунізму.

Ініціативна група підготовки суду над злочинами комунізму,

учасники Круглого столу

Президентові України п. Віктору Ющенкові

26 квітня 2007 року

вих. № 25/ іг

м. Київ

Шановний Вікторе Андрійовичу!

22 квітня 2007 року у приміщенні Київського міського Меморіалу імені Василя Стуса (вул.. М.Стельмаха, 6А) відбувся Круглий стіл «Комуністична ідеологія - загроза людству.

На Круглому столі було присутньо 59 представників від національно демократичних партій та громадських організацій, троє представників від комуністичної молоді, громадян, які зазнали репресій з боку комуністів, представники засобів масової інформації з України та Китаю.

Ведучим Круглого столу був відомий історик, професор Володимир Сергійчук

Учасниками заходу висловлено занепокоєння загрозою, яка закладена у ленінських ідеях й ленінському курсі сучасної КПУ. Ця загроза є реальною для України, як незалежної держави, тому, що містить у собі заклики до відтворення СССР й старого, комуністичного устрою з використанням випробуваних методів більшовиків. КПУ у своїй програмі відверто пишуть про мету КПУ:

«На другому етапі - після відновлення влади трудящих у формі Рад депутатів трудящих ліквідуються наслідки контрреволюції, … відновлюються основи соціалізму. Комуністи розглядають це (СНД) як передумову відродження на новій основі злочинно зруйнованого СРСР». «Сьогодні стає все очевиднішим, що сподівання антисоціалістичних сил на здійснення швидкого переходу до капіталізму виявилися зірваними». «Знову підтвердилося, що "національна ідея" не може бути творчим і консолідуючим фактором і е лише витонченою формою антикомунізму, засобом розколу багатонаціональної країни за національною і регіональною ознаками».

Програма КПУ суперечить Конституції України, а діяльність такої партії загрожує існуванню суверенної Української Держави й вимагає від українського суспільства й української держави її чільних діячів, зокрема і Вашого сприяння, пане Президенте, щоби:

1. Зняти з реєстрації КПУ

2. Розпочати розслідування діяльності КПСС та її правонаступниці КПУ на теренах України, заподіяні ними збитки, притягнути винних у злочинах до відповідальності.

3. На підставі розслідування злочинів КП СС - КПУ заборонити комуністичну ідеологію.

4. Підготувати та провести суд над злочинами комунізму на державному рівні із залученням посткомуністичних держав

5. Запровадити люстрацію

6. Використати всі наявні засоби для захисту незалежності України та української нації від потенційно можливих комуністичних злочинів, аналогом яких є злочини комунізму 20 століття.

Сьогодні перед нами постає питання - чекати, коли комуністи будуть продовжувати ленінський курс, а це призведе до нових мільйонних жертв, чи знешкодити КПУ, як особливо небезпечну для людства організацію з відповідною забороною їх ідеології?

Додаток: на 2 аркушах.

З повагою,

Голова Всеукраїнського товариства політичних в'язнів та репресованих Євген Пронюк

Член Проводу Спілки офіцерів України Ігор Лісодід

Засновник Громадського парламенту Вікторія Омельченко

< Попередня		Наступна >