ВИСТУП УЧАСНИКА РОЗГЛЯДУ СПРАВИ В ЯКОСТІ ТРЕТЬОЇ СТОРОНИ Олеся Гриба за заявою до вступу розгляду справи від 10.11.10р. на судовому слуханні ОКРУЖНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ М. КИЄВА

по справі позоау : Вітренко Н.М. до Президента України щодо визнання незаконним Указу Президента від 28 січня 2010 р. № 75/ 2010 «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ сторіччі».

Суддя Головань О.В. справа № 2а -6732/10.

Шановний суд! Судовий розгляд позову Позивача проти 75 Указу Президента здійснюється за умов протистояння державницьких сил незалежної України та її супротивників.

Заперечуючи 75 Указ Президента про вшанування борців за визволення України від іноземного панування з часів національно-визвольної боротьби 1917 року і до наших часів, Позивач намагається означити історію боротьби України за незалежність, як боротьбу українського народу за радянську владу і Совєцький Союз, неначе українці тільки те й робили, що чекали, коли їх будуть морити голодоморами, грабувати, розстрілювати, вивозити у Магадан і Соловки.

У збройному опору убивцям і ґвалтівникам Позивач вбачає лише злочини проти людства, розпалювання національної ворожнечі, ксенофобію та перекручення історії. Залишаючись вірною методології злочинної комуністичної партії, вирок якій підписала ПАРЕ, Позивач вдається до звинувачення борців за незалежність у масових убивствах, щоб відвернути увагу громадськості від злочинів проти людства, якими саме комуністи та їх послідовники кров'ю вписали власні імена в історію найкривавіших діянь проти людського суспільства. Позивача не зупиняють ні рішення ПАРЕ про злочини тоталітарного комуністичного режиму, - саме він і був силою зброї накинутий Україні ,- ні рішення Апеляційного суду Києва про злочини керівної верхівки комуністичної партії на чолі зі Сталіним /Джугашвілі/. У своїй ненависті до української незалежності він губить почуття міри і здорового глузду, відмовляючи у праві називатися борцями за незалежність України не лише Українській повстанській армії, але і УНР на чолі з всесвітньої слави академіком М.Грушевським.

Для Позивача неістотним є Універсали Центральної ради, яку підтримали перший Український національний конгрес, Перший військовий з'їзд та перший Всеукраїнський з'їзд Рад. Подібні позивачі хапається за 80 із 1500 делегатів , які, покинули з'їзд і подалися назустріч окупаційним військам Леніна - Троцького, що рушили «визволяти» Україну від українців. Позивача не турбує позиція В.Винниченка про відродження української нації і об'єднання національних сил першим Українським національним конгресом, скликаним за ініціативою В.Винниченка і М. Грушевського. Позивач хапається за помилки В.Винниченка у його поступливості більшовикам, від яких він, зрештою, вчасно втік, завершивши життя в еміграції, в той час як його колеги по Центральній раді завершували власне життя з більшовицькою кулею у потилиці.

Для Позивача борцями за незалежність були саме ті, хто кров'ю і убивствами означили нову еру марксистсько - більшовицької маячні. Втративши разом з розвалом Совєцького союзу соціально - економічну базу тоталітарного володіння державою засобами виробництва, землею і покріпаченими селянами та робітниками, опинившись у відновленій українській державі з правом приватної власності і свободою підприємництва, розлючений Позивач разом з хором таких же позивачів безнадійно хапаються за залишки комуністичної ідеології, за так звану «велику вітчизняну війну», щоб у безсилій люті звести рахунки з історією України, яка «забула спитати» дозволу у апологетів насильства і убивств про право української нації на збройний захист свого народу. Позивач не випадково обходить стороною вияв волі української нації до незалежності, висловленій у референдумі 1991 року, бо учасники референдуму власним волевиявленням завершили справу борців за визволення України. Самодіяльні «історики» різноманітних позивачів обертаються курйозом невігласів, які ігнорують навіть підручник Новітньої історії України, допущений Міністерством освіти за рішенням Колегії Міністерства освіти України від 23 березня 1998 року, протокол № 4/1 -18, видання друге за 2000 рік: цитується вступ: « У 1917 р. розпочалася українська національно - демократична революція. Її головний історичний зміст - боротьба українського народу за своє національне й соціальне визволення, створення власної соборної демократичної держави зі справедливим суспільним устроєм. Україна вступила в новітню добу своєї історії, що триває донині. У підручнику пропонується систематизований виклад подій від лютого 1917 р. до закінчення Другої світової війни.»

За цим підручником, узгодженим з Інститутом історії Академії Наук України, за десятиріччя здійснено випуск учнів з середньою освітою в обсязі до мільйона осіб, щоб ось аж тепер з'явився позов самодіяльного з дозволу сказати, «історика», якому не подобається те, що подобається мільйонам українців - незалежність їхньої Батьківщини в першу чергу від зажерливої Москви, інтереси якої явно захищає войовничий позивач. Вибір народу, збройний захист України - ось що викликає ненависть Позивача - кустарного історика хатнього вжитку. Герой Радянського союзу, партійний і громадський діяч у минулому, колишній комуніст, письменник Федір Моргун у своїй книзі «Сталінсько - гітлерівський геноцид українського народу» недвозначно вказує на конвульсійні спроби поновлення соціалістичного концтабору заходами його ідеологів - комуністів та прогресивних соціалістів, приналежність до останніх уособлює сам Позивач. /стр. 247/

До переваг демократії належить право на власну думку, навіть і на таку, що межує з абсурдом і невіглаством, тому суду та учасникам слухання доведеться пережити і цю нікчемну антиукраїнську війну.Отже, перше ніж приступити до дебатів про право називатись борцями за незалежність, слід, за порадою древніх латиняни, домовитись про терміни.

Кого вважати «Борцями за незалежність України у ХХ сторіччі?»

Боротьба за незалежність України розпочалася проголошенням 1У Універсалу Української центральної ради /УЦР/ від 22 січня 1918 року. Цей історичний документ є чинним і на сьогодні, і не заперечується до цього часу як відвертими, так і прихованими ворогами незалежності України. Він є фундаментальною підвалиною в оцінці фактів історії України та борців за її незалежність: цитується текст 1У Універсалу:

«А тим часом Петроградське правительство народних комісарів, щоб привернути під свою владу вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі свої війська красногвардейців - большевиків, які грабують хліб у наших селян і без всякої плати вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, вбивають неповинних людей і сіють скрізь безладдя, злодіяцтво, безчинство.»

Антисоціальні явища злодійства, убивства та пограбування військами чужої держави точно визначає Енциклопедичний словник - государственное научное издательство «Большая советская энциклопедия», Москва, 1953 год, том первый, стр. 140 як « бандитизм - организация вооруженных банд и участие в них с целью убийства, грабежа, политического террора» і далі : « Под бандитизмом советский закон понимает создание вооруженной банды и участие в ней в целях совершения убийств, грабежа или насилия».

Це визначення, як бачимо, точно називає збройне захоплення іншої держави чужої території, її пограбування та убивства з метою політичного терору бандитизмом, треба додати - бандитизмом на державному рівні.

Далі 1У Універсал прямо називає ворога української державності - російське ярмо,

яке Позивач силкується видати за благо для України.

«На грунті безладдя, неспокою в житті та недостачі продуктів росте невдоволення серед деякої частини людності. Тим невдоволенням користуються різні темні сили і підбивають несвідомих людей до старих порядків. Сі темні сили хочуть знов підвернути всі вільні народи під єдине ярмо Росії. Рада Народних Міністрів повинна рішуче боротися зо всіма контрреволюційними силами, а всякого, хто кликатиме до повстання проти самостійної Української Народної Республіки - до повороту старого ладу, того карати, як за державну зраду.»

ВИСНОВОК:

1.засновники незалежної Української Народної Республіки недвозначно визначили ворогів України -московсько-більшовицьких нападників - з якими до бою стали борці за незалежність. Український народ не потребує інших визначень ні з боку сусідніх держав, ні з боку їх агентів.

2. №75 Указ Президента знаходиться у повній відповідності до визначень засновників УНР, за якими статус «борців за визволення України» надається виключно тим , « що ставили за мету здобуття Українською державою незалежності».

Статус московсько - більшовицьких військ на території Української Народньої Республіки, з якими до бою стали борці за незалежність.

Енциклопедичний словник, т.2,
стр. 543: «Оккупация военная - временное занятие вооруженными силами государства неприятельской территории без приобретения суверенных прав на нее. Военная оккупация, производимая империалистическими державами, обычно сопровождается нарушениями норм международного права и грабежом мирного населения»

Факт окупації більшовицькою Росією території УНР підтверджує висновок Інституту історії Академії Наук України листом від 2006 р за № 126/262, прийнятий Київським національним економічним університетом 07.03.2006р №01/08 - 256:

« Повалення законного уряду УНР та захоплення території незалежної України з боку більшовицького уряду Росії було актом окупації», Копія листа додається до справи.

Вже згадуваний підручник «Новітня історія України» : стр.84. Визнання Леніним в телеграмі політики більшовиків: «Без этого обстоятельства /створення місцевих радянських органів на захопленій території України/ наши войска были бы посталены в окупированных областях в невозможное положение, и население не встречало бы их, как освободителей». Ленін у приватній телеграмі прямо називає акцію проти України більшовицьких військ ОКУПАЦІЄЮ, прикриттям якої за визнанням цього геніального до шахрайства лицеміра було створення місцевої безумовно більшовицької, безумовно класової з відповідними розстрілами влади.

Закон УЦР від 9 березня 1918 р., №85,третій розділ, видання Наукова думка, Київ, 1997 р. «Українська центральна рада» документи і матеріали, том другий, стр. 180:

«Закон /Уряду УНР/ про покарання всіх учасників війни і повстання проти Української Держави:

1.Усім, кому судом буде доведено, що вони після дня 12 січня / опублікування Четвертого Універсалу/ брали участь або допомагали в війні Росії з Україною і повстанні проти Української Народньої Республіки, тратять право на громадянство УНР і караються висилкою за її межі.

2. У разі самовільного повороту сих осіб на територію УНР, вони караються тюрмою на 5 / п'ять/ літ.»

Законодавство УНР ніким не скасоване і по сьогдні. Позивачеві слід остерігатися відновлення проголошеної Української Народньої Республіки і її законодавства.

1922 року силою зброї був утворений Совецький Союз , без найменшої згоди українського народу, що суперечить положенням Гаагзській конференції від 1902 року:

ОТДЕЛ III.
О ВОЕННОЙ ВЛАСТИ НА ТЕРРИТОРИИ НЕПРИЯТЕЛЬСКОГО ГОСУДАРСТВА

Cтатья 45

Воспрещается принуждать население занятой области к присяге на верность неприятельской Державе.

Cтатья 46

Честь и права семейные, жизнь отдельных лиц и частная собственность, равно как и религиозные убеждения и отправление обрядов веры, должны быть уважаемы. Частная собственность не подлежит конфискации.

Cтатья 47 Грабеж безусловно воспрещается.

ВИСНОВКИ:

Всупереч положенню Гаагзської конференції на території УНР була запроваджена конституція, яка закріплювала «право» окупанта. Українському народу, громадянинам УНР був незаконно накинений статус «громадянин СРСР», народ був позбавлений права на власну релігію, приватна власність скасована, розпочались грабунки у формі реквізицій, село підпало під нову більшовицьку колгоспну панщину, проти чого повстали борці за визволення України.

Тільки прихильники окупаційної політики більшовицької Москви можуть заперечувати право українського народу на збройний захист власної держави.

Разом із запереченням 75 Указу про вшанування борців за незалежність довелось би заперечувати волю українського народу на власну незалежність, підтверджену референдумом 1991 року.

Повалення за допомогою військової сили законного Уряду УНР та приєднання України всупереч волі населення до території Росії є актом окупації.

Закон Центральної ради стосується всіх військових формувань, які боролись за незалежну Україну впродовж ХХ сторіччя під блакитно жовтим стягом, що сьогодні майорить над куполом ВР. Всі військові формування, що стали до бою під національним прапором, гербом Тризуб та Гімном «Ще не вмерла Україна», були борцями за незалежність, що історично правильно визначено в Указі Президента № 75.

Борці за незалежність проти нав'язаного окупантом тоталітарного режиму 1920 - 1991 років, режиму голодоморів і політичних убивств та масового порушення прав людини. Міжнародній осуд нелюдства окупантів:

Резолюція ПАРЄ про злочини комунізму та необхідність їхнього засудження посилається на резолюцію 1096 (прийняту у 1996 р) про заходи щодо знищення того, що залишили по собі (колишні) комуністичні тоталітарні режими.

2. Для усіх без винятку тоталітарних комуністичних режимів, які правили в Центральній та Східній Європі у минулому столітті, і які ще знаходяться при владі у декількох країнах світу, є характерним масове порушення прав людини. Ці порушення були різними у різних націях, країнах та в різні історичні періоди і включали як індивідуальні так і групові вбивства та страти людей, смерть у концентраційних таборах, голодомор, депортації, тортури, використання рабської праці та інших форм масового фізичного терору, переслідування з етнічних та релігійних причин, зазіхання на свободу совісті, право мати свою думку і висловлювати її, свободу слова і також відсутність політичного плюралізму.

3. Ці злочини виправдовували теорією класової боротьби і принципами диктатури пролетаріату. Інтерпретація обох принципів узаконювала /??? / «ліквідацію» людей, які заважали будувати нове суспільство, а тому були ворогами тоталітарного комуністичного режиму. Величезна кількість жертв у кожній з цих країн були громадянами цих країн. Особливо це стосується населення колишнього СРСР, де кількість таких жертв була найбільшою./ до 20 млн /.

Документи кінохроніки, сюжет №1: «Між Гітлером і Сталіним»:жертви комунізму, Армстронг про винищення більшовиками політичних супротивників, свідок Лущик про вимордування, винос трупів зі львівської в'язниці, документи про знищення 22 тис. людей, свідок Куделя про масові страти, Міжнародня комісія Червоного хреста при розкопках і ексгумації 66 могил у Вінниці, Дем'янів лаз- 1500, свідок Банник про розстріли родичів, Катинь, Биківня.

Резолюція ПАРЕ стала підгрунттям українському судовому рішенню по засудженню злочинів керівництва КПСС, дії якого були скеровані проти борців за незалежність України:

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2010 року
м. Київ

Суддя судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва Скавронік В. М., при секретареві Бондаренко М. С., за участю прокурора відділу прокуратури міста Києва Доценко О. М. здійснив попередній розгляд кримінальної справи № 1-33/2010, порушеної Службою безпеки України за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України,

За результатами досудового слідства 29 грудня 2009 року винесено постанову про направлення кримінальної справи до Апеляційного суду міста Києва для розгляду згідно з чинним законодавством, яку 31 грудня 2009 року погоджено із Заступником Генерального прокурора України, Державним радником юстиції 2 класу Голомшою М. Я.

т. 330, а. с. 258-289

Згідно з Листом Заступника Голови Служби безпеки України, генерал-лейтенанта юстиції Герасименка М. М. кримінальна справа 31 грудня 2009 року надійшла на розгляд Апеляційного суду міста Києва і в цей же день у порядку черговості передана у провадження судді судової палати у кримінальних справах Скавроніку В. М. т. 330, а. с. 290

Досудовим слідством встановлено, що керівництво більшовицького тоталітарного режиму - Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович - Генеральний секретар Центрального комітету Всесоюзної комуністичної партії більшовиків /ЦК ВКП(б)/, Молотов (Скрябін) В'ячеслав Михайлович - член ЦК ВКП(б), Голова Ради народних комісарів (далі - РНК) Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), Каганович Лазар Мойсейович - Секретар ЦК ВКП(б), Постишев Павло Петрович - Секретар ЦК ВКП(б), другий секретар ЦК КП(б)У, перший секретар Харківського обкому КП(б)У, Косіор Станіслав Вікентійович - член ЦК ВКП(б), Генеральний секретар ЦК Комуністичної партії більшовиків України /КП(б)У/, Чубар Влас Якович - член ЦК ВКП(б), член Політбюро ЦК КП(б)У, Голова Ради народних комісарів (далі - РНК) Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), Хатаєвич Мендель Маркович - член ЦК ВКП(б), другий секретар ЦК КП(б)У, в 1932-1933 роках на території УСРР вчинили геноцид частини української національної групи.

За даними, викладеними в постанові від 29 грудня 2009 року про направлення кримінальної справи до суду, злочин вчинено за наступних обставин:

Після повалення Української Народної Республіки в листопаді 1920 року більшовицький режим розпочав на її території активні дії щодо недопущення відновлення незалежної української держави шляхом жорстокої репресивної політики, спрямованої на встановлення комуністичного ладу і придушення будь-яких партій і рухів, які відстоювали ідею української самостійності.

Здійснюючи свої злочинні наміри, Сталін Й. В., Молотов В. В., Каганович Л. М., Постишев П. П., Косіор С. В., Чубар В. Я. і Хатаєвич М. М. застосовували на території України у мирний час репресивний апарат комуністичного тоталітарного режиму, прийняли рішення і штучно створили умови для винищення голодом частини української нації.

Так, 1 січня 1933 року Сталін Й. В. підписав і надіслав Косіору С. В. телеграму щодо подальшого посилення репресій до українських селян, у тому числі їх розстрілів.

Згідно з Висновком судової науково-демографічної експертизи Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи Національної академії наук України від 30 листопада 2009 року внаслідок вчиненого геноциду в Україні загинуло 3 млн. 941 тис.

а.с. 1-123, 124-246, т. 25, а. с. 106, 153

відповідно до вимог частини п'ятої статті 49 Кримінального кодексу України давність, як підстава для звільнення від кримінальної відповідальності (рівно як підстава для визнання факту вчинення злочину) «не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442 цього Кодексу»

Таким чином, немає жодних законних підстав для закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину чи за відсутністю в діях Сталіна Й. В., Молотова В. М., Кагановича Л. М., Косіора С. В., Чубаря В. Я., Постишева П. П. і Хатаєвича М. М. складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України (п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 6 КПК України).

За даними, що містяться у Листі ДЗНД СБ України від 25 грудня 2009 року № 5/1/1-22941 Сталін Й. В. помер 5 березня 1953 року, Молотов В. М. помер 8 листопада 1986 року, Каганович Л. М. помер 25 липня 1991 року, Косіор С. В. помер (розстріляний) 26 лютого 1939 року, Чубар В. Я. помер (розстріляний) 26 лютого 1939 року, Постишев П. П. помер (розстріляний) 26 лютого 1939 року, Хатаєвич М. М. помер (розстріляний) 27 жовтня 1937 року.

т. 329, а. с. 158-159; т. 10, а. с. 138

На підставі викладеного, керуючись п. 8 ч. 1 ст. 6, ст. ст. 240 і 248 Кримінально-процесуального кодексу України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити кримінальну справу, порушену за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках відносно Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича, Молотова (Скрябіна) Вячеслава Михайловича, Кагановича Лазаря Мойсейовича, Постишева Павла Петровича, Косіора Станіслава Вікентійовича, Чубаря Власа Яковича і Хатаєвича Менделя Марковича, в зв'язку з їх смертю, які за висновком органу досудового слідства - Головного слідчого управління Служби безпеки України - з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ними Голодомором 1932-1933 років, умисно організували геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб, тобто безпосередньо вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України.

Суддя судової колегії у кримінальних справах апеляційного суду м. Києва (підпис) М. В. Скавронік

Окупаційна сталінська влада фізично винищувала борців за незалежність України, що підтверджується речовими доказами: архівними документами, - порушеними ДПУ груповими кримінальними справами проти «Спілки визволення України» («СВУ», 1929-1930 рр.), «Контрреволюційної шкідницької організації в сільському господарстві України» (1930 р.), «Військово-офіцерської контрреволюційної організації» (1930-1931 рр.), «Українського національного центру» («УНЦ», 1930-1932 рр.), «Трудової селянської партії» («ТСП», 1931 р.), «Української військової організації» («УВО», 1932-1933 рр.) та інших;

т. 22, а. с. 121-144

ВИСНОВОК:1.Скоєння злочинів проти української людності супроводжувалось за законами організованого бандитизму на державному рівні з одночасною ліквідацією самих організаторів злочину з метою знешкодження свідків, як прийнято у кримінальному світі.

2. режим більшовицької окупації був скерований проти української нації і незалежності України як держави,

3. Совєцький Союз, створений силою зброї більшовицького московського окупанта, ніколи не був і не міг бути «батьківщиною» для українців та їх борців за незалежність.

4. Захист Позивачем антилюдського тоталітарного режиму є спробою виправдання злочинів комунізму.

Право борців за незалежність на статус «воюючої сторони»:

ПОЛОЖЕНИЕ О ЗАКОНАХ И ОБЫЧАЯХ СУХОПУТНОЙ ВОЙНЫ

4-я Гаагская Конвенция 18 октября 1907 года.

ОБ ОБЫЧАЯХ СУХОПУТНОЙ ВОЙНЫ

Отдел I.
О воюющих .

Глава I.
О том, кто признается воюющим

Статья 1

Военные законы, права и обязанности применяются не только к армии, но также к ополчению и добровольческим отрядам, если они удовлетворяют всем нижеследующим условиям:
1) имеют во главе лицо, ответственное за своих подчиненных;
2) имеют определенный и явственно видимый издали отличительный знак;
3) открыто носят оружие и
4) соблюдают в своих действиях законы и обычаи войны.

Статья 2

Население незанятой территории, которое при приближении неприятеля добровольно возьмется за оружие для борьбы с вторгающимися войсками и которое не имело времени устроиться, согласно статье 1 будет признаваться в качестве воюющего, если будет открыто носить оружие и будет соблюдать законы и обычаи войны.

ОТДЕЛ III.
О ВОЕННОЙ ВЛАСТИ НА ТЕРРИТОРИИ НЕПРИЯТЕЛЬСКОГО ГОСУДАРСТВА

Статья 43

С фактическим переходом власти из рук законного Правительства к занявшему территорию неприятелю последний обязан принять все зависящие от него меры к тому, чтобы, насколько возможно, восстановить и обеспечить общественный порядок и общественную жизнь, уважая существующие в стране законы, буде к тому не встретится неодолимого препятствия.

Cтатья 45

Воспрещается принуждать население занятой области к присяге на верность неприятельской Державе.

Cтатья 46

Честь и права семейные, жизнь отдельных лиц и частная собственность, равно как и религиозные убеждения и отправление обрядов веры, должны быть уважаемы. Частная собственность не подлежит конфискации.

Cтатья 47

Грабеж безусловно воспрещается.

Статья 50

Никакое общее взыскание, денежное или иное, не может быть налагаемо на все население за те деяния единичных лиц, в коих не может быть усмотрено солидарной ответственности населения.

ВИСНОВКИ:

1. Згідно IV Гаазької конвенції 1907 року про закони і звичаї сухопутної війни як армія УНР, так і всі військові формування, включно з УПА - перерахованих в Указі Президентом - носило відкрито зброю, мало свої державні та військові символи, свої військових керівників- С.Петлюру, Є.Коновальця, Гетьмана Павла Скоропадського, Омеляновича -Павленка, полковника Болбочана, Григора Тютюнника, Романа Шухевича , Кирила Осьмака, Степана Бандеру - і належало до регулярних військових формувань, тому з повним правом має статус воюючої сторони.

2. Боротися проти окупанта є обов'язком кожного громадянина будь - якої держави. Конституція України: Стаття 65: Захист Вітчизни, незалежності та територі­альної цілісності України, шанування її державних символів є обо­в'язком громадян України.

Борці за незалежність за свободу і рівність всіх народів

Постанови Великого Збору
Організації Українських Націоналістів (28 січня - 2 лютого 1929 р.)

III. Свою політику ми будуємо: а) на творенні й розбудові власних революційно-політичних і військових сил; б) на самостійницькій, ні від кого незалежній всеукраїнській політиці революційної боротьби; в) на використанні всіх можливостей і сил, що сприятимуть постанню Української Держави. Зокрема на створенні широкого фронту боротьби поневолених народів Сходу й Заходу Європи; (...) д) московсько-большевицькій міжнародній концепції - Інтернаціоналу й німецькій концепції т. зв. "Нової Європи" ми протиставляємо міжнародню концепцію справедливої національно-політично-господарської перебудови Європи на засаді вільних національних держав під гаслом - "Свобода народам і людині"; е) ми наголошуємо на ідеї Самостійної Соборної Української Держави, яка є життєвою необхідністю і вічним стремлінням Української Нації, вважаючи, що тільки справедлива розв'язка українського питання може зрівноважити сили Сходу Європи й зумовити вільне життя народів, поневолених Москвою. (...)

ВИСНОВОК:

1.Борці за незалежність України боролись за право всіх народів на власну державну самостійність.

Звинувачення Позивачем борців за визволення України у розв'язанні разом з Німеччиною Другої світової війни.

Позивач безапеляційно всупереч фактам і документам повторює затаскану аргументацію комуністичної каральної «охранки» про розв'язання війни гітлерівською Німеччиною вкупі з українськими озброєними формуваннями, щоб відвести увагу української спільноти від двох правдивих союзників і підпалювачів світової війни - гітлерівської Німеччини та сталінського Совєцького союзу.

Стр. 312 «Новітня історія України» -витяги з «Секретного додаткового протоколу» Молотова - Рібентропа засвідчує про підготовку війни і майбутній розподіл територій з боку СРСР і Німеччини.

Ось як готувалась Друга світова війна, Хронікальні німецькі кадри зафіксували планування і підготовку Другої світової війни СРСР та гітлерівською Німеччиною. Ці ж кадр дають відповідь, хто впроваджував ксенофобію та антисемітизм.

Хронікальні кадри №3: «Совєцька історія»: парад на честь 60 річчя перемоги, такий же парад на честь поділу Польщі, на трибунах члени ss і НКВД, тости за дружбу, промови під гітлерівським прапором, потиск рук, видача Гітлеру на знак дружби комуністів і євреїв, Молотов серед гітлерівців, вітання сов. бійців «Хайль». Історик Дейвіс про документи, Суворов про обмін досвідом ГЕСТАПО І НКВД, єврейське питання заради «дружби», сучасні російські діячі продовжують ту ж пісню про «єврейський фашизм» Документи, підписані Берією та Мюлером. Партійний діяч та історик Карпов про таємні угоди. Очистити синагогу.Литвинов. .

Позивач слушно цитує Статут Міжнароднього військового Трибуналу, за яким має постати індивідуальна відповідальність за скоєні злочини /противага так званій «колективній відповідальності», за:

а/ злочини проти миру, а саме: планування, підготовка та розв'язання або ведення агресивної війни або війни з порушенням міжнародніх договорів, угод та запевнень, або співучасть у загальному плані або змові, скерованих на здійснення із будь - якої вищенаведеної діяльності,

б/військові злочини, а саме порушення законів та звичаїв війни. До цих порушень належать убивства, знущання або уведення у рабство, або для інших цілей громадянського населення окупованих територій, убивства та знущання над військовополоненими або осіб, що знаходяться в морі; убивство заручників, пограбування громадської або приватної власності; позбавленого глузду зруйнування міст та сіл, не виправданого необхідністю та інші злочини

в/злочини проти людяності, а саме: убивства, знищення, обернення в рабство, висилання та інші жорстокості щодо громадянського населення до або під час війни, або переслідування за політичними, расовими або релігійними мотивами з метою здійснення або у зв'язку з будь -яким злочином, що належить до юрисдикції Трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були здійснені, або ні.

Нюрнберзський Трибунал зобов'язав національне правосуддя притягувати до відповідальності їх учасників.

Не зрозуміло, чому Позивач не наполягає на притягнення до відповідальності комуністичну владу за масові розстріли польських військовополонених, за жертви Биківні і всіх злочинів, перелічених у листі генеральної прокуратури за підписом Парового /надано суд/? Напевно, що і Нюрнберзський трибунал чомусь уникав притягати СРСР до відповідальності, хоч мав на руках відповідні документи по Вінниці, Биківні і Катині. Судді навіть «забули», що саме Совєцький Союз був виключений з Ліги націй як агресор.

Документальні кадри кінохроніки, сюжет №2«Совєтська історія»: Історик Дейвіс про боротьбу з «польським фашизмом», секретний додатковий протокол, Карпов правда про протокол, заперечення совєтами таємного протоколу, проти «фінського фашизму», свідок про напад на Фіндляндію, бомбардування Хельсінкі, опір, прапор Фіндляндії, бомби на дітей, розстріл мирного населення, виключення з Ліги націй, чотири агресори. Єдиний союзник Сталіна - Гітлер

Посилання Позивача на висновки Нюрнберзського процесу щодо ніби-то засудження ОУН і УПА як спільника Німеччини.

Позивач видає бажане за дійсне: після надання суддям Нюрнберзського процесу документа про розпорядження націонал - соціалістичної влади про знищення ОУН /б/ до питання , про яке так клопочеться Позивач, суд взагалі не повертався через відсутність підстав. Ніякого засудження ОУН /б/ суд не проголошував. Документ, наданий суддям Нюрнберзського процесу:

«Беззаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання в Райхскомісаріаті, ціль якого - створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери мають бути негайно арештовані і після грунтовного допиту таємно знищені як грабіжники. Протоколи Номер документу: 014-ussr (7). IMT, t. XXXIX, 269-270.- доказова база в 42 томах, так звана The Blue Series.»
Айнзацкомандо C/5 Поліції Безпеки і SD
До зовнішніх постів: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця.
Справа: ОУН (Рух Бандери) допитів слід переслати айнзацкоманді C/5. Цей лист командофюрер повинен знищити негайно після прочитання.

Підпис... СС-Оберштурмбанфюрер...

До суду подано текст оригіналу німецькою мовою.

Дата документу 25 листопада 1941 року.

Текст документу надрукований також у підручнику «Новітня історія України», стр. 337.

Історик Орест Субтельний: Уже в перші дні німецької окупації України конфлікт між інтересами інтегральних націоналістів і німців вийшов на передній план. ОУН-Б (при підтримці «Нахтігалю») пішла на зухвалий крок, що межував з безрозсудством, вирішивши без узгодження з німцями проголосити 30 червня 1941 р. встановлення у щойно захопленому Львові української держави. На посаду прем'єр-міністра було обрано близького соратника Бандери Ярослава Стецька.

Лише через кілька днів після проголошення держави гестапо заарештувало й кинуло до в'язниці Бандеру та його прибічників.

У вересні 1941 р. підрозділи СС заарештували й стратили багатьох членів похідних груп ОУН-Б. Десь через два місяці гестапо накинулося на ОУН-М, зосередивши удар на її впливовій київській групі. Було розстріляно понад 40 провідних членів ОУН-М, у тому числі поетесу Олену Телігу, закрито популярну газету «Українське слово». Київську пресу було передано проросійським групам, що слухняно виконували вказівки німців. Згодом нацистські власті стратили українського мера Києва Володимира Багазія й вигнали з органів управління, поліції та преси національне свідомих українців. Інтегральні націоналісти пішли в підпілля.

Повідомлення про знищення обох гілок ОУНу міститься у шкільному підручнику «Новітня історія України» стр. 331 - 332.

Позивач стверджує, що «боротьба ОУН не має ніякого відношення до боротьби народів за визволення.» Алн термін «визволення» у відношення до діяльності ОУН, на відміну від риторики Позивача, наводить навіть німецький генерал - свідок на Нюрнберзському процесі - Ервін Лахузен, на якого так охоче посилається Позивач:

«Якщо «мельниківці» всі надії покладали на допомогу гітлерівської Німеччини у визволенні України, то «бандерівці» створювали підпільні озброєні структури для найшвидшого визволення українських земель від більшовиків, також використовуючи зв'язок з німцями".

Підручник «Новітня історія України:

Стр.333: «Відтак оунівці прагнули перетворитися на своєрідну «третю силу», щоб об'днати всіх незадоволених як гітлеризмом так і сталінізмом".

Більшовицька дезінформація: стр.351 « В одній із радянських листівок, поширюваних в окупованих районах 1943 р., стверджувалось, що « Бандера прибув в Україну на німецькій тачанці» і « не так давно Бандера та його прихвосні влаштували були урочисту поїздку до німців у спеціальному поїзді» . Як відомо, в цей час С.Бандера був в'язнем німецького концтабору Заксенхаузен".

Кінохроніка, сюжет №4 «Між Гітлером і Сталіним»:

Історик Дейвіс про злочини саме Сталіна. Герінг в Україні, відновлення незалежності, документи, арешти і заслання до Заксенхаузена , вішання оунівців, Мельник, Ольжич, Климів, листівки совєтів і нацистів про оунівців, Нюрнберг - наказ на знищення оунівців.

ВИСНОВОК:

документ, що був представлений як доказ на Нюрнберзькому процесі засвідчує

а/ вигадку радянської пропаганди про співпраці Бандери з німцями, який просидів у Заксенхаузені чотири роки війни.

б/ Це - чи не єдиний випадок у світовій історії, коли борців за визволення не визнає Позивач - громадянин звільненої від окупанта країни навіть всупереч свідченню німецького генерала.

в/Позивач не визнає визвольної боротьби проти німецьких окупантів, а бойові дії проти московського окупанта вважає злочином. Але для тих, хто проголосував за незалежність, державні символи, затверджені Центральною радою, зв'язують всі військові формування в єдину когорту борців за державну незалежність України, зазначені в 75 Указові Президента.

г/ надії на обіцяну німецьку допомогу ще до початку війни, коли німецька армія ще не вчинила жодного злочину на окупованій території СРСР, вселяла надії на звільнення від більшовицького окупанта, були розвіяні через два тижня після 30 червня - відновлення незалежності України. Недвозначний наказ Беріна зобов'язував ГЕСТАПО знищити ОУН/б/. На цьому альянс з Німеччиною закінчується і стає пропагандивним міфом НКВД про «запроданство» німецьким окупантам» з намаганням перекласти власну провину за підготовку нової світової бійні на іншу сторону. Ось кілька прикладів результату змови двох союзників СРСР і Німеччини: танкову школу в Казані 1932 року закінчив німецький офіцер Гайнц Гудеріан- той самий гітлерівський танковий генерал, чиї панцирні й моторизовані дивізії вже через півтора року після того кремлівського прийому шматували наші Західний і Південно-Західний фронти.

А відомий ас гітлерівських люфтваффе Еріх Гартманн, котрий збив за роки Другої світової війни 352 літаки (із них 347 - на Східному фронті), проходив льотну підготовку в колишнього випускника липецької авіашколи Франца фон Левінськи.

Стосовно інших напрямів цього співробітництва, то з ними можна ознайомитися в книжці російських істориків Юрія Дьякова й Тетяни Бушуєвої «Фашистський меч кувався в СРСР» - чотириста сторінок документальних свідчень того, як Сталін готував Німеччину до війни...

Справжні нацистські колоборанти Росії.

Позивач явно «недобачає» військової угоди Сталіна і Гітлера, намагаючись за всяку ціну звинуватити УПА у співпраці з німцями, про що свідчать документальні кадри фільму «Совєтская історія».

Співпрацю з нацистами та увічнення діяльності офіцерів СС - росіян - наводлить украинский морской офицер Вадим Махно, составитель интереснейшего справочника о русских формированиях СС, написал в газете «Флот України»: «За веру и Отечество» - это надпись на мемориальной плите, установленной в 1994 году в городе Москве по адресу Ленинградский проспект, 73А, в храме Всех святых на патриаршем подворье с личного благословения патріарха Московского и Всея Руси, предстоятеля русской православной церкви Алексия II».

Привожу полный текст: «Атаманам Краснову, Шкуро, Павлову, Доманову, Фон Панвицу, Султан-Гирею Клыч, Зборовскому. Генералам Туркулу, Хольмстон-Смысловскому, Скородумову, Штейфону. Казакам 15-го Кавалерийского корпуса, павшим за веру и Отечество». Кто же эти атаманы и генералы?

Вадим Махно называет их немецкие звания и должности: генерал кавалерии Краснов (генерал-лейтенант вермахта), с 1944 года - начальник Главного управления казачьих войск главного управления СС, казнен в 1947 г. как военный преступник;

Генерал-лейтенант Шкуро, с 1944 - начальник Казачьего резерва главного управления войск СС, казнен в 1947 г. как военный преступник.

Группенфюрер СС, генерал-лейтенант войск СС Фон Панвиц - командир 15-го Казачьего кавалерийского корпуса СС, казнен в 1947 г. как военный преступник;

Генерал-майор Туркул, командир запасной бригады Казачьего резерва главного управления СС;

Генерал-майор Конюхов, командир 3-й бригады 15-го корпуса войск СС;

Генерал-майор вермахта Штейфон, командир Русского охранного корпуса вермахта в Сербии;

Полковник вермахта Зборовский, командир 1-го Сводного казачьего полка охранного корпуса Штейфона;

Генерал-майор Скородумов, сформировал Русский охранный корпус вермахта в Сербии;

Полковник вермахта Павлов;

Генерал-майор вермахта Хольстон-Смысловский, командовал особой дивизией «Россия» абвера, 1-й русской национальной дивизией вермахта, русской национальной армией вермахта;

Капитан 1 ранга Вадим Махно в конце публикации сообщил весьма красноречивый факт: «...в 2007 году в станице Еланская Ростовской области поставлен мемориальный комплекс (музей и архив) генералу Краснову...»

ВИСНОВКИ: «Борці за СРСР» не звинувачують російські війська у «співпраці», залишаючи це виключно для УПА.

Тимчасові військові союзи навіть протилежних сил у боротьбі проти сильнішого ворога не можуть розглядатись у плані «колективної відповідальності» всіх учасників, а потребують доведення вини в кожному індивідуальному випадку.

Звинувачення Позивачем борців за незалежність Української повстанської армії у заподіянні ворожій стороні втрат в живій силі та техніці.

Воююча сторона -Українська повстанча армія - згідно звичаям ведення війни мала природнє право на оборону власної людності шляхом бойових дій на знищення живої сили і техніки супротивника, включно із всілякими зрадниками та донощиками, з якими чинили кару як зі шпигунами. Кожна воююча сторона нагороджувала своїх бійців за кількість знищених ворогів, підірваних мостів, пущених під укіс потягів, знищення зрадників і т.п. УПА, серед цього не була виключенням і на вогонь окупантів відповідала вогнем.

Наведені Позивачем жертви взаємних бойових операцій не можуть бути за доказ «злочинів», оскільки вони постали як результат військових дій. Наприклад: арк. справи 154:

Підполковник судово - медичної експертизи на пенсії, загинув у сутичці з боївкою УПА 08.01.49р.

Напевно, в тому бою загинули і бійці УПА, чому це не занесено до списку злочинів з боку комуністичних карателів?

Трусов Олександр Дмитрович - теж співробітник УМВС 1926 р. загинув зі зброєю у сутичці з боївкою 04.12.47 р.,

Чемісов Федір Тихонович, 1914 р. - співробітник УМДБ, військовий Каджаський Микола Фомич, 1920 р. - з тієї ж категорії карателів.

Далі ідуть дивовижні «докази» злочинів -/а.с.155/ члени Буковинського куреня, Остафійчук і Тарнавський - вояки УПА, загинули в бою 1944 р. перший - в Тернополі, другий - Тарнавський /а.с. 87/ - про місце загибелі не вказується. Виходить на те, що жертви більшовицьких наскоків теж заносяться до загального списку «жертв».

Петрик Дмитро Васильович - колишній вояк УПА, загинув у 1946 році./а.с.87/ Можливо, він став зрадником - сподвижниками карателів з МГБ? Проте і він занесений до списку «жертв», щоб «побільше було»

Дмитрюк Дмитро Миколайович -боєць винищувального загону, винищував бійців УПА - доки і сам не був знищений в бою 08.09.45,

Зав'ялець Іван Михайлович- боєць винищувального загону. Знищений УПА 08.09.45.

Косован Іван, 1930 р.н. Повішений УПА. /а.с.89/,

Крицький Ілля Денисович, 1903 р.н. Голова колгоспу. Покараний УПА за співпрацю з окупантом 1944 р.

Харюк Іван Васильович, 1900 р.н./ а.с.109/ Голова сільської ради, покараний за співпрацю з МГБ.

Буднець Платон Євстафійович, 1894 р.н. Помічник прокурора, покараний УПА.

Іль'їн Михайло Онисимович, 1911 р.н., уродженець Дніпропетровщини, росіянин, третій секретар РККПБУ. Покараний УПА 24.03.45. /а.с. 109/

Максимчук Павло Юр'євич , 1929 р.н.,вояк УПА, розстріляний за невиконання наказу 13.08.47./а.с.85/

Мартищенко -дільничий уповноважений РВНКВС, покараний 16.12.45 / інформація фальшива, бо з 1944 р. НКВС було переіменовано у МГБ-Міністерство государственной безопасности/

Більшовицькі карателі засилали тих, хто прийшов з повиною, до загонів УПА як шпигунів та донощиків, яких воююча сторона-УПА - карала за законами війни. Кара зрадників є жорстокою необхідністю воюючих сторін:

Слежук Василина Пилипівна, 1924 р.н., зв'язкова УПА, покарана 16.06.45. за донос в органи НКВД/МГБ/,

Слежук Євгенія покарана за донос 16.06.1945./а.с.86/,

Слежук Катерина Пилипівна, 1926 р.н., покарана за донос 16.06.45.

Сара В.Д./а.с.87/ -боєць винищувального загону. Повішений бійцями УПА.

Радянські війська так само вішали полонених власівців без суду і слідства.

Списки загиблих мирних громадян наводяться без з'ясування причин і обставин загибелі але з обов'язковим звинуваченням УПА.

ВИСНОВОК:Знищення живої сили і техніки ворога є звичаєм ведення війни і не може розглядатись як «злочин».

Хроніка, сюжет №5. «Між Гітлером і Сталіним»:

Опір обом окупантам,1941 р. Трас Боровець, 1943 - загони Бандери поглинають загони Боровця. 1943 - командир Шухевич, підлягання УГВР. 40 тис бійців. 4 округи. Бій УПА -Північ з 25 тисячним військом німців. Лев Футула -учвсник боїв - про народною підтримку УПА.

Провокації МГБ як засіб знищення борців за визволення України.

Коли червоні партизани захоплювали населені пункти, вони без суду і слідства розстрілювали поліціантів разом з членами їх родин / так у місті Корюківка партизани з'днаня Федорова розстріляли начальника поліції разом з вагітною жінкою/, діставали кулю всі бургомістри, старости, службовці німецьких комендатур. Це - моторошний закон війни - убивати ворога і зрадника в першу чергу. Але справа мінялася докорінно, коли кара заскочувала совєцьких незваних гостей, вони із розряду карателів одразу ставали «жертвами»:

Я свідчу на тому, що влітку 1944 року у випадковому нічному бою поміж двома загонами МГБ в районі Пляшевої, Теслугова, Волковиїв через непорозуміння виникла перестрілка, яка завершилась смертю з обох боків, доки помилка не була з'ясована. Всіх забитих поховали в м.Козині Рівненської області як жертв «націоналістичних бандитів».

«Винятковою жорстокістю відзначали­­ся партизани Федорова [Чер­­нігівщина], - занотував письменник Микола Шеремет, якого прислали з Москви для прославляння героїчних партизанських чинів, - я був свідком, як поліцаїв били до крові, різали ножами, підпалювали на голові волосся, прив'язували за ноги й на аркані конем тягли по лісу, обливали гарячим чаєм, різали статеві органи…» Не відставали й загони Сабурова: «знищено родин зрадників із вилученням майна - 39», або «розстріляно старост, поліцейських, відповідальних станційних працівників та інших зрадників - 10».

Жорстокими були партизани й із німцями: «Після всіх розмов я розподілив німців по ротах: там їх били до смерті, а тоді закопали», - визнав Григорій Балицький, похований тепер у Пантеоні вічної слави в Кіровограді. Бували, щоправда, неприємності в бойовій роботі. Деякі помилки не вдавалося сховати від командування. «Ваша розвідка 50 осіб [на] початку грудня за р. Горинь знищила 48 мирних мешканців», - лютував начальник Українсько­­го штабу партизанського ру­­ху (УШПР) майор ДБ Тимофій Строкач у листі до командирів Волинського партизанського з'єднання імені Лєніна. Жертвами партизанів ставали цілі села. Ось ще одне свідчення: «Червоні напали на село вночі 19 грудня 1943 року. До ранку його майже знищили. Почали з південного боку. Вбивали всіх, кого бачили. Першими вбили Марчика Степана і його сусідку Матрону з восьмирічною донькою… В підсумку протягом тієї кривавої ночі без вини загинуло 50 людей», - ідеться про село Ляховичі Любешівського району Волинської області, знищене партизанами разом із мешканцями. Ці списки з обох сторін можуть продовжуватись до безконечності і без документального підтвердження, що за умов партизанської війни було неможливим.

Посилання Позивача на «докази» протоколів допитів МГБ, що відзначались жахливою жорстокістю по «вибиванню зізнань», можуть бути сприйнятними лише у царстві людожерів, а не цивілізованого суспільства. Посилання на звірства слідчих лише свідчить про мораль захисників «соціалістіческого атечества». Ось їхні «методи» документальні свідчення,

сюжет № 6 « Совєцька історія»»:

Безкарність,задоволення тваринних інстинктів, свідчення пані Рити, фото МГБ, трупи,малюнки, Дзінтаріс, свідки, повісилась жінка, сам Дзінтаріс - почесний ветеран, фото охоронників, Путін про СРСР.

Всі потуги звинуватити УПА на підставі «солідарної - т.б. - колективної відповідальності» засуджено Гаагською конференцією. Дезінформація та «контрпропаганда» з метою викликати ненависть до борців за незалежність у лавах Української повстанської армії зафіксована у листі до М.С.Хрущова.

Стр. 365-366 «Новітньої історії України».

"Совершенно секретно.

Военный прокурор войск МВД Украинского округа 15 февраля 1949 г.
№ 4/00134
Секретарю ЦК КПБ Украины тов. Н.С. Хрущеву.
Докладная записка
о фактах грубого нарушения советской законности
в деятельности так называемых спецгрупп МГБ.

Министерством госбезопасности Украинской ССР и его управлениями в западных областях Украины в целях выявления вражеского, украинско-националистического подполья, широко применяются так называемые спецгруппы, действующие под видом бандитов УПА. Этот весьма острый метод оперативной работы, если бы он применялся умело, несомненно, способствовал бы скорейшему выкорчевыванию остатков бандитского подполья. Однако, как показывают факты, грубо провокационная и неумная работа ряда спецгрупп и допускаемые их участниками произвол и насилие над местным населением не только не облегчают борьбу, но, наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности.

Например:

1. В марте 1948 г. спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ "Крылатым", дважды посещала дом жителя с. Грыцькы Дубовицкого р-на Ровенской обл. Паламарчук Г.С., 62 лет, и, выдавая себя за бандитов УПА, жестоко истязала его и двух его дочерей, обвиняя их в том, что якобы они "выдавали органам МГБ украинских людей".

На основании полученных таким провокационным путем "материалов" они были арестованы, причем, как заявили арестованные, сотрудники отдела МГБ во время допросов их также били и требовали, чтобы они дали показания о связи с бандитами.

2. В ночь на 22 июля 1948 г. спецгруппой был уведен в лес житель с. Ридкив Михальчук С.В., инвалид Отечественной войны. В лесу он был подвергнут допросу, во время которого его связывали, подвешивали и тяжко избивали, добиваясь таким путем показаний о связи с бандитами.

3. В ночь на 23 июля 1948 г. этой же спецгруппой из с. Подвысоцкое была уведена в лес гр-ка Репницкая Н.Я., рожд. 1931 г. В лесу она была подвергнута пыткам. Участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами,…, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии она была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении.

Не располагая достаточными материалами, так называемые спецгруппы МГБ действуют вслепую, в результате чего жертвой их произвола часто являются лица, непричастные к украинскому бандитскому националистическому подполью. Наряду с этим следует сказать, что этот метод работы органов МГБ хорошо известен оуновскому подполью. Не являются также секретом подобные "операционные комбинации" и для тех лиц, над которыми участники спецгрупп чинили насилие.

Подобные факты из деятельности спецгрупп МГБ, к сожалению, далеко не единичны и, как показывает следственная практика, если в отдельных случаях спецгруппам путем насилия и запугивания, все же удается получить "признательные показания" от отдельных лиц о связи их с бандитским подпольем, то добросовестное и проведенное в соответствии с требованиями закона расследование неизбежно вскрывает провокационную природу этих "признательных показаний", а освобождение из тюрьмы арестованных по материалам спецгрупп влечет за собой дискредитацию советской законности, органов МГБ и возможность использования каждого случая провокаций во вражеских, антисоветских целях украинскими националистами.

Выступая в роли бандитов УПА, участники спецбоевок МГБ занимаются антисоветской пропагандой и агитацией, идут по линии искусственного провокационного создания антисоветского националистического подполья. Кто может поручиться, что обработанные таким провокационным путем лица не уйдут из-под контроля органов МГБ и не совершат террористический акт.

Например: в ночь на 18 сентября 1948 г. в с. Ставкы Ровенского района участниками антисоветской националистической организации был разоружен боец самоохороны Ковалишин и совершен террористический акт над жительницей Кучинец Л.Ф., являвшейся секретной сотрудницей МГБ. Организаторами данной националистической группы и организаторами убийства гр-ки Кучинец являлись секретные сотрудники Ровенского РО МГБ.

Грабежи, как и другие нарушения советской законности оправдываются также оперативными соображениями и не только рядовыми работниками МГБ, но и самим министром тов. Савченко, который в беседе со мной заявил: "Нельзя боевки посылать в лес с консервами. Их сразу же расшифруют". Таким образом, грабежи местного населения спецбоевиками рассматривают как неизбежное зло.

Органы МГБ под руководством партии проводят огромную работу по выкорчевыванию остатков украинско-националистического бандитского подполья, в борьбе с которым хороши все средства и нужны хитрость и изворотливость. Но нарушения партийных и советских законов недопустимо, на что Вы, Никита Сергеевич, неоднократно указывали. Военный прокурор войск МВД Украинского округа полковник юстиции Кошарский".

Коментар з інтернету:

Интересно, сколько подобных акций МГБ было списано на "зверства" "бандеровцев"? Советский военный прокурор утверждает, что это были далеко не единичные случаи. Это была хорошо организованная массовая кампания террора под видом "бандитов" националистического подполья. Между прочим, подобная тактика не являлась изобретением названного периода. Сохранилось письмо В.И. Ленина, датированное началом 20-х годов (уже неоднократно цитировавшееся в прессе), где он рекомендует красным войскам на плечах отступавших белогвардейских отрядов ворваться в Эстонию, перевешать как можно больше офицеров, попов, чиновников, полицейских, а потом все это на белых и списать. Так что все происходило в русле старой большевистской традиции: провокации, ложь, клевета.

Если у кого-то еще остаются сомнения, на чьей совести львиная доля зверств в Западной Украине, то вот еще один документ.

"Совершенно секретно.».

Наркому внутренних дел СССР Л. Берии. 26.07.1945 г. №8/156451.Сообщение
об организации и результатах работы специальных групп
для борьбы с оуновским бандитизмом в западных областях Украины.

Часть бандитов УПА, которые явились с повинной, используют сначала как отдельных агентов-боевиков, а позднее в боевых группах особого назначения, названных нами специальными группами.

В тех случаях, когда агент-боевик, который влился в банду или в подполье ОУН, не имел возможности физического уничтожения или захвата руководителя-главаря, его заданием была компрометация главаря банды или местного подполья для усиления и активизации разложения банды или местной организации ОУН.

Комплектование спецгрупп при оперативных группах НКВД УССР проводилось по принципу подбора агентов-боевиков, которые были проверены на исполнении заданий ликвидации оуновского бандитизма (в том числе убийств населения, которое сочувствовало ОУН-УПА).

В Ровенской и Волынской областях в состав специальных групп вливались также бывшие партизаны-ковпаковцы, хорошо знакомые с местными условиями, которые имели большой опыт борьбы с оуновским бандитизмом.

По своему внешнему виду и вооружению, знанию местных бытовых особенностей, языка и конспиративному способу действий личный состав специальных групп ничем не отличался от бандитов УПА, что вводило в заблуждение аппарат живой связи и главарей УПА и оуновского подполья.

В случаях угрозы расшифровки или невозможности осуществления захвата определенных планом главарей ОУН-УПА участники спецгрупп уничтожают последних, к тому же во многих случаях создают такое впечатление в оуновской среде и среди населения, что уничтожение руководителей ОУН-УПА осуществлено бандитами СБ (Служба безопасности ОУН. - Авт.).

В состав каждой спецгруппы входит от 3 до 50 и больше лиц, которые в зависимости от легенды и задания представляют собой особую "свиту" вымышленного бандитского руководителя. По состоянию на 20 июня 1945 г. всего в западных областях Украины действует 156 спецгрупп с общим количеством участников в них - 1783 человека.

Нарком внутренних дел УССР - Рясный".

Така ж інформація за підписом наркома внутрішніх справ УРСР Рясного міститься у підручнику «Новітня історія України», стр. 366.

Коментар інтернету щодо права борців за незалежність взятися до зброї:

От отравленных боевыми газами тамбовских крестьян, доведенных до отчаяния коммунистическими грабежами и насилиями и восставших под предводительством Антонова, до узбекских дехкан, которые ну никак не хотели принимать красные порядки. Эти, считающие себя демократами люди, почему-то не дают себе труда подумать: мог ли режим, уничтожавший собственный народ, вести себя лучше в Западной Украине? И что должны были делать западные украинцы: покорно, как бараны на бойню, идти в сталинские ГУЛАГи? А они вот взялись за оружие и стояли насмерть. И потому - "бандиты".

Понятно, почему так люто ненавидят ветеранов ОУН-УПА коммунисты. Они ведь мало где получали такой серьезный отпор. Партийный актив чувствовал себя в Западной Украине уж очень неуютно. И пережитый ими страх до сих пор делает их самыми рьяными носителями соответствующих догм агитпропа, в первую очередь жуткого образа "бандеровца", который должен вызывать страх, ненависть и отвращение на физиологическом уровне. Этот более чем сомнительный в своей основе образ очень активно и, увы, успешно используется антиукраинской пропагандой как своего рода "страшилка" для этнических русских в Российской Федерации и Украине и для определенной части украинцев востока и юга. Это облегчается тем, что в названых регионах толкование истории украинского национально-освободительного движения отдано на откуп антигосударственным силам разной направленности, в первую очередь, коммунистам.

В их толковании, как и в большинстве российских публикаций (практически во всех), "бандеровцы" предстают как мастера самых изощренных пыток (хотя, в действительности, именно они часто были жертвами таковых), как носители зверских инстинктов, специалисты по разным издевательствам над русскими, евреями и поляками. Два последних этноса вряд ли вызывают искреннее сочувствие пропагандистов, но обязательно называются для придания "зверствам" большей универсальности.

Свідчення провокативної «роботи» карателів від МГБ надає і підручник «Новітня історія України» стр.359. На стр. 351 згаданого підручника подається матеріал, який засвідчує прагнення більшовицької влади не до спільних дій з ОУН в боротьбі проти німецьких окупантів, а до винищення борців за незалежність України - Української повстанської армії, яка була небезпечнішою для Москви, ніж війська Вермахту. Для припинення контактів з оунівцями Москва наказала по- злодійському вбити комісара «ковпаківців» Руднєва./ стр. 351/

На стр.358 підручник засвідчує чергову відмову С.Бандери про співпрацю з німецьким окупантом після його звільнення з табору Заксенхаух у 1944 році з пропозицією приєднатись до спільних дій проти наступу Совєцької армії.

Ось ще один документ - свідчення сталінських борців зо «совєцьку Україну». Майже з піною у роті нащадки окупантів кричать про фальшивість документу. Але сам перший секретар ЦККПСС М.Хрущов у доповіді на ХХ з'їзді інформував про задум виселення всіх українців. Див. виступ Хрущова на ХХ з'їзді КПСС , про що значиться у «Новітній історії України» стр.360.

СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО

Приказ № 0078/42
22 июня 1944 года
г. Москва
НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ
ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СОЮЗА
И НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ
ОБОРОНЫ СОЮЗА СССР

Агентурной разведкой установлено:
За последнее время на Украине, особенно в Киевской, Полтавской, Винницкой, Ровенской и других областях, наблюдается явно враждебное настроение украинского населення против Красной Армии и местных органов Советской власти. В отдельных районах и областях украинское население враждебно сопротивляется выполнять мероприятия партии и правительства по восстановлению колхозов и сдаче хлеба для нужд Красной Армии. Оно для того, чтобы сорвать колхозное строительство, хищнически убивает скот. Чтобы сорвать снабжение продовольствием Красной Армии, хлеб закапывают в ямы. Во многих районах враждебные украинские элементы преимущественно из лиц, укрывающихся от мобилизации в Красную Армию, организовали в лесах "зеленые" банды, которые не только взрывают воинские эшелоны, но и нападают на небольшие воинские части, а также убивают местных представителей власти. Отдельные красноармейцы и командиры, попав под влияние полуфашистского украинского населения и мобилизованных красноармейцев из освобожденных областей Украины, стали разлагаться и переходить на сторону врага. Из вышеизложенного видно, что украинское население стало на путь явного саботажа Красной Армии и Советской власти и стремится к возврату немецких оккупантов. Поэтому, в целях ликвидации и контроля над мобилизованными красноармейцами и командирами освобожденных областей Украины,

приказываю:

1. Выслать в отдаленные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов.
2. Выселение производить:
а) в первую очередь украинцев, которые работали и служили у немцев;
б) во вторую очередь выслать всех остальных украинцев, которые знакомы с жизнью во время немецкой оккупации;
в) выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии;
г) выселение производить только ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться одним и не дать знать членам его семьи, которые находятся в Красной Армии.
3. Над красноармейцами и командирами из оккупированных областей установить следующий контроль:
а) завести в особых отделах специальные дела на каждого;
б) все письма проверять не через цензуру, а через особый отдел;
в) прикрепить одного секретного сотрудника на 5 человек командиров и красноармейцев.
4. Для борьбы с антисоветскими бандами перебросить 12 и 25 карательные дивизии НКВД.

Приказ объявить до командира полка включительно.
Народный комиссар внутренних дел Союза ССР
БЕРИЯ

Зам. народного комиссара обороны Союза ССР,
маршал Советского Союза ЖУКОВ

«Шуцманшафт» - поліційні військові формування з числа військовополонених багатонаціонального складу Совєцької армії, що створювались німецьким командуванням в противагу до УПА.

В позові Позивача присутня спроба піддати збройну боротьбу українського народу саме «солідарній відповідальності». Особливістю звинувачення армії УПА у злочинах є навмисне змішування її боротьби з поліційними частинами «шуцманшафту», т. б. поліції, сформованої із багатонаціонального складу військовополонених радянської армії в протилежність до військ УПА з повним підпорядкуванням німецькому командуванню, яке використовувало їх для охорони концтаборів та каральних акціях.

Хроніка, №7 «Собор на крові»:

німці, відчувши реальну небезпеку у зростанні армії борців за відновлення незалежності, створили допоміжну поліцію, яка підкорялась лише нім. окупаційній владі і не мала відношення до боротьби ОУН. Шуцманшафт формувались із числа військовополонених багатонаціонального складу радянської армії і використовувалась для охорони концтаборів та у каральних акціях.

Маючи абсолютний моральний імператив у засудженні військових злочинців, судді Нюрнберга не уникли в частині визначення злочинців проти людяності певних політичних поступок злочинцю Сталіну та його керівній групі, проігнорувавши борців за незалежність батьківщини з числа представників різних національностей. Захід і США в особі президента Рузвельта у своїй скерованості проти Німеччини і Японії виявились байдужими до проблем національного визволення, поставивши їх на одну дошку з дійсними співпрацівниками з окупантом, чим порушили постанову Гаагзської Конференції про незастосування до населення «солідарної відповідальності». Саме цим викликано однобічний поділ воюючих на «борців антигітлерівської коаліції з гітлеризмом та їх колоборантами». Цим і користуються сучасні погромники борців за національне визволення та прославлення « великої вітчизняної війни.»

Лише зусиллями дружини Рузвельта Елеонори по два роки смерті чоловіка вдалося припинити злочинну видачу Сталіну на знищення всіх борців за незалежність , кому не подобався кривавий ГУЛАГ, хто, використовуючи зіткнення двох тоталітарних окупантів, взявся за зброю з метою звільнення спочатку від одного, а потім і другого. Щоб не піддатись в руки кривавим сталінським катам, донські козаки, з дружинами та дітьми воліли кінчити життя самогубством. Це стосується і бійців УПА, які з боями перетнули радянський кордон. Приналежність до певного військового союзу ще не є доказом порушенням правил війни і злочинних дій проти людяності.

Так Нюрнберзські судді мали на руках висновки Міжнародньої комісії Червоного хреста, запрошених німецькою прокуратурою на ексгумацію трупів польських офіцерів у Катинському лісі. Саме прокуратура гітлерівської Німеччини 1941 року / див. відповідь генеральної прокуратури України за підписом Парового, що надано суду/ почала розслідування таємного поховання трупів під Києвом у Биківнянському лісі, це стосується і таємного поховання жертв комуністичних репресій у Вінниці - Нюрнберзський Трибунал був знайомий з цими жахливими документами Червоного хреста, але не наважився перечити Сталіну. Така ціна угодовства за принципом «переможців не судять». Більше того, засудження до смерті генерала Йодля як військового злочинця за наполяганням сталінської прокуратури, виявилось помилковим, що було визнано пізніше після його кари через повішення.

Сталінська дезінформація та паплюження борців за незалежність досягла свого апогею у висновках радянської комісії з розслідування злочинів знищення тисяч полонених польських офіцерів у Катині. Комісія за підписом її голови послужливого письменника Олексія Толстого визнала винними з убивства полонених - німців./ див публікацію у «Правді» за 1949 р./ Чому б шановним благородним позивачам проти Указу Президента не взяти «на озброєння» і ці з трупним смородом комуністичні документи?

ВИСНОВКИ: Роль воюючих сторін необхідно визначати за метою їх вступу у війну. Факти жорстокостей і порушення правил ведення війни необхідно розглядати в індивідуальному порядку, а не за принципом «солідарної відповідальності» або приналежності до блоку воюючих сторін.

10. Борці за незалежність України у Другій світовій війні. Мета воюючих сторін.

МЕТА КОМУНІСТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ СРСР.

Промова Сталіна до Політбюро 19 серпня 1939 року

19 серпня 1939 року, за чотири дні до підписання радянсько-німецького договору про ненапад (Пакт Молотова-Ріббентропа) Сталін терміново скликав Політбюро ЦК ВКП(б)і керівництво Комінтерну. На цьому засіданні він виступив з промовою. Сталін прямо заявив:

МЕТА Німеччини під керівництвом НСДАП / націонал- соціалістична німецька робітнича партія/ - завоювання незалежних країн.

"Мені потрібна Україна, - відверто говорив А.Гітлер, - щоб нас не змогли ослабити голодом, як це було під час попередньої війни" [2]. А райхсміністр східних окупованих територій А. Розенберг так визначав роль України в третьому рейху: "Завдання України полягає в тому, щоб забезпечити продуктами харчування Німеччину і Європу, а континент - сировиною" [3].

МЕТА Польща з її Армією Крайовою - поновлення Речі посполитої з обов'язовим включенням до неї Західних земель України,

Відозва Краєвої Політичної Репрезентації до українського народу [30 липня 1943 р.]

«Ми розуміємо і цінимо прагнення Української Нації до створення Незалежної України. Однак освідчуємо, що не відмовимося від східних земель Речі Посполитої /Галичина/, у південній частині якої одвіку мешкають поляки поруч з українцями, де Польська Нація упродовж століть чинила велетенський цивілізаційний та економічний внесок.»

МЕТА Української повстанчої армії /УПА/ - відновлення незалежної України у її етнічних межах /

Із резолюції Третього надзвичайного збору ОУН Бандери 21 лютого 1943.

«Новітня історія України» стр. 349 - 350.

Тому для українського народу являється невідкличною вимогою вести боротьбу проти обох імперіялізмів на плятформі власних сил, а в основу своєї співпраці з другими народами класти їхнє визнання нашого права на власну державу й на цій площині шукати спільних інтересів, західних і східних народів у спільній боротьбі проти німецько-московського й інших імперіялізмів. (...)

14. В сьогоднішньому укладі міжнародних сил і в сучасній стадії визвольної боротьби українського народу всяка співпраця з німецьким окупантом і давана йому поміч у його конкуренційній боротьбі з московським імперіялізмом - являється на ділі піддержкою московського імперіялізму в Україні й назовні, та створює для нього можливості компромітувати в Україні й на міжнародному відтинку українську національно-визвольну боротьбу, як знаряддя німецького імперіялізму в його завойовницьких плянах. (...)

Серед воюючих сторін Організація українських націоналістів разом з іншими об'єднаннями продовжувала справу боротьби за незалежність України, не маючи жодних зазіхань на чужі території, і це відрізняє її від позицій урядів воюючих держав - СРСР, Німеччини і Польщі.

Степан Бандера «Перспективи української революції», Інститут національного державництва,Київ, 1999 р., стаття «До проблем політичної консолідації»,

стр.169 «…перевести визвольну боротьбу на таку платформу, що не Росія, не російський народ є ворогом самостійності України, а відокремлений більшовицький імперіалізм.»Окупантам та їх послідовникам нема чого протиставити доказам , окрім упертого заперечення.

Валерію Солдатенку - новопризначенму ПР директору Інституту національної пам'яті,- не залишається нічого іншого, як, не зважаючи на докази, майже механічно повторювати одне і те саме: людина, яка воювала проти СРСР не може бути Героєм України - типова позиція тих, хто намагається замовчати та виправдати окупацію України. /Стецько - герой комедії Квітки - Основ'яненка "Сватання на Гончарівці» в таких випадках безапеляційно заявляв,- хоч і не був директором Інституту національної пам'яті - : «Ви мені що хочте говоріть, а я вам казатиму: Дарма! Дарма! Дарма!»

Присяга Воїна УПА, стр. 348 «Новітня історія України»

Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянуся своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, Перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров'ю Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу, від Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя і буду боротися до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.

Із резолюції Третьої Конференції ОУН Бандери 21 лютого 1943.

ОУН стверджує: 1. Сучасна війна на Сході, що її розпутано в ім'я імперіялістичних інтересів німецького націонал-соціялізму й московського большевизму, ведеться за протинародні реакційні цілі, обернення країни й народів у предмет колоніяльної експлуатації і грабунку, що несе за собою духово-моральний, соціяльно-економічний і національно-політичний визиск і гніт, тобто за повне поневолення народів і людини. Це, насамперед, війна з приводу України, яку оба імперіялізми трактують у своїх загарбницьких планах як центральну проблему їх імперіялістичної політики на Сході Європи та випадову базу для дальших підбоїв. (...)

Україна знайшлася у сучасний момент між молотом а ковадлом двох ворожих імперіялізмів - Москви й Берліна, що в рівній мірі трактують її як колоніальний об'єкт.

Звинувачення Позивача УПА у винищенні польського населення в Україні.

Зверненя до поляків Української повстанської армії розкриває справжню суть спровокованої взаємної різанини двох народів, яких керівники воюючих держав використовували для своїх імперіалістичних планів:

Поляки!

Спільна доля, котра нас сьогодні пов'язала, і наша боротьба проти загарбництва Берліна і Москви за власну державу, вимагають порозуміння обидвох народів. Українська нація завше готова до такого порозуміння. Ми не виношуємо ворожих планів щодо польського народу і не хочемо й на палець польської землі. Ми визнаємо право кожного народу на самовизначення і на власну державу. Наше ставлення до польського народу засноване на приязні та бажанні співіснування.

На жаль, цієї нашої позиції не хочуть зрозуміти польські імперіалістичні провідники. Вони не визнають права української нації на власну державу, вони закликають польські маси до війни з українською нацією. Вони навіть використовують німецького окупанта з метою знищення української нації. Польські Sonderdienst, Bahnschutz, Biegenschaft, польські фольксдойчі допомагають німцям поневолювати український народ. Таким чином вони сприяють зміцненню Німеччини та полегшують їй терор також і супроти польського населення. Польські боївки на Холмщині, Підляшші, у Галичині, на Волині провокують німців до протиукраїнських акцій, стають німецьким знаряддям у боротьбі проти української нації. Якщо внаслідок цього доходить до взаємних сутичок між українським та польським населенням, німці задоволено потирають руки.

Уся ця робота польських імперіалістів, котрі втратили всяке почуття відповідальності, спричинена їхнім шовінізмом та глибокою ненавистю до українського народу. В результаті вона завдає шкоди обидвом народам. Тому треба з нею покінчити.

Поляки!

Українська нація, котра так само, як і ви, бореться за власну державу, прагне порозуміння з польською нацією та приятельського існування поруч одна одної вільних України й Польщі.

Водночас ми не допустимо, аби польські імперіалісти поневолили хоча б частину українських земель. Зокрема, у цю хвилину ми не будемо безкарно терпіти усі плани і терористичні акції польських імперіалістів, актів, керованих супроти життя та майна українських громадян.

Поляки, мешканці Східної України!

Ваші імперіалістичні вороги закликають вас до боротьби із українською нацією. Пам'ятайте, що ви живете поміж української більшості, а тому усяка спроба війни супроти української нації буде безрезультатна. Якщо ви послухаєтеся імперіалістичних намов, ви тільки викличете кровопролиття, позаяк українська нація із усією рішучістю боронитиме своє право на самовизначення та на власну державу.

Ми не хочемо нікого з вас поневолювати. На території української держави залишаться тільки ті з вас, хто добровільно освідчить, що хоче зостатися. Ми ґарантуємо їм цілковиту свободу, безпеку та рівні права, такі ж, як і в усіх громадян української національності.

Наше гасло: свобода народам і людині!

Хай живуть вільні національні держави українського та польського народів! До спільного фронту боротьби усіх поневолених народів!

Поневолені народи, єднайтеся у боротьбі супроти імперіалістів!

Смерть загарбникам!

[Переклад з польської мови. Опубліковано: Siwicki M. Dzieji konfliktow polsko-ukrainskich. - Warszawa, 1992. - T. 2. - S. 169-173.]

При організованому цькуванні одного народу на інший безглуздо перераховувати випадки взаємознищенн і звинувачувати один одного «хто перший почав».

Взаємознищення двох народів, інспіроване урядами воюючих держав СРСР , Польщі і виставляються як «злочини УПА».

Із резолюції
Третьої Конференції ОУН Бандери 21 лютого 1943

«Засуджуємо всі спроби індивідуальної чи збірної співпраці з окупантами, як шкідництво й зраду українському народові. Заплямовуємо, як зрадників українського народу, всіх агентів і наємників, секретних співпрацівників гештапо, НКВД і інших, що за юдин гріш продають батьківщину.

[ джерело: Сергей Ткаченко: Повстанческая Армия. Тактика борьбы.
- Минск-Москва, Харвест АСТ, 2000. ]

Узбеки, казахи, туркмены, таджики, башкиры,
татары, народы Урала, Волги и Сибиру, народы Азии!

Война, в которую вовлекла Вас Москва ведется за империалистические интересы. Москва и Берлин спорят между собой об этом, кому из них Вас грабить. Империалистическая Москва целыми веками грабила у Вас Ваш хлеб, Ваше железо, Ваш уголь, Ваш скот, Ваш хлопок, а во время войны брала с Вас - подать крови: Ваших сыновей и отцов на фронт.

Вам же за это присылала своих чиновников, которые издевались над народом, презирали Вашу культуру, насмехались над Вашим языком.

Сегодня хочет заменить империалистическую Москву - Берлин. Два хищника сцепились и кроваво дерутся между собой за добычу. В этой ожесточенной борьбе они уже падают из сил. Уж виден их конец. Фронт разваливается, наступает период национальных революций!

Это время должны использовать народы Европы и Азии для изгнания империалистов из своих территорий и восстановления национальных самостоятельных государств.

На территории Украины, борьбу за это дело уже подняла Украинская Повстанческая Армия (УПА). УПА ведет борьбу под лозунгом "Свобода народам, свобода человеку"! "За самостоятельные государства народов Европы и Азии"!

Порабощенные народы Восточной Европы и Азии!

Входите в связь с УПА!

Переходите с оружием в руках на сторону повстанцев!

Поднимайте общую борьбу с империалистами!

Да здравствуют самостоятельные государства порабощенных народов!

Да здравствует Самостоятельная Украина!

Ставка, июнь 1943 г.

ГЛАВНАЯ КОМАНДА
УКРАИНСКОЙ ПОВСТАНЧЕСКОЙ АРМИИ .

«Новітня історія України» стр.352 про взаємне знищення українців і поляків.

Стр.352 -листівка «За що бореться Українська повстанська армія»,

Масове виселення людей комуністично владою і боротьба воїнів УПА проти червоного окупанта. Виступ свідка Богдана Пелеховича.

«Образа» Позивача за батька - воїна Красної армії, який, на думку Позивача, ніколи б не сприйняв 75 Указу Президента. Але це нічим не підтверджується і залишається суб'єктивною позицією. Цілком можливо, що батько Позивача, якого вона ніколи не бачила, не лише підтримав би Указ Президента, але і приєднався до позиції Героя Радянського Союзу Федора Моргуна і його книги «Сталінсько - гітлерівський геноцид українського народу». Ось його свідчення:/стр.4/

Я,Федір Моргун, ветеран цієї найкривавішої трагедії людства, який пережив окупацію і визволяв Україну від Донбасу до Крпат, маю три поранення і дивом залишився живим, категорично протестую проти «не безневинної» спритності тих, хто замовив, профінансував і вже виготовив на підприємствах Санкт-петербургу пам'ятник Рузвельту, Черчіллю та Сталіну, який планувалося встановити біля Лівадійського палацу в Ялті.

По - перше,всі три герої меншою чи більшою мірою причетні до розв'язання Гітлером Другої світової війни: хто потуранням, а Сталін - прямою співучастю в її підготовці.»

Далі на стр.5 «Сталін такий же злочинець, як і Гітлер.»

На стр.307 : « Гітлер всіма засобами прагнув не допустити посилення авторитету генерала Власова , що прагнув самостійності Росії. Гітлер до самого кінця війни тримав у в'язниці Бандеру, не допускав появи в Україні національного уряду і самостійної вільної Української держави.»

На стр.301 Федір Моргун прямо заявляє: «Більшість істориків і юристів світу вважають головним винуватцем Другої світової війни Гітлера і командування німецької армії, за вироком якого були повішені головні фашистські злочинці. Але цей суд виявився однобоким і неповним. Такого ж суду заслужив Сталін і його банда, але вони опинились в «переможцях». Ці слова належать комуністу, герою Радянського Союзу , партійно - державному керівнику, присуд якого мав би хоч трохи протверезити носіїв бездумно - про вокативної більшовицької пропаганди. Його остаточний вирок стосується і позиції Позивача: /стр.247/ «Побиті міллю ярлики «бандерівщини», «дикого націоналізму» західних українців витягли з арсеналу сталінської пропаганди деякі «чорні політтехнологи» дектрих кандидатів у президенти на щойно відшумілих виборах. Особливо стараються декотрі лідери так званих прогресивних соціалістів і комуністів.»

Враховуючи наведені доведення третьої сторони в особі О.Гриба,

Прошу суд:

1.Визнати захоплення території незалежної Української Народньої Республіки АКТОМ ОКУПАЦІЇ

2. Визнати військові формування УНР та ї наступників воюючою стороною згідно визначень Гаагзської конференції,

3.. визнати армії УНР, УПА та всіх військових формувань України борцями за незалежність України,

4. Визнати уряди воюючих держав - суперниць Німеччини, Рад. Союзу та Польщі винними у створенні конфліктів з метою взаємних знищень поляків і українців для досягнення власних політичних цілей.

5.. Відмовити Позивачу у його позові проти Указу Президента № 75 про відзначення борців за незалежність України,

6.закрити справу за неіснування на сьогодні урядів названих країн та держави Радянський союз.

Учасник розгляду справи як третя сторона Олесь Гриб.

05.01.11р.



Наступна >