Козацький літописець Самуїл Величко у своєму "Сказанії о войне козацкой з поляками" цитує документ, що його вважають універсалом Богдана Хмельницького з року 1648. Універсал звернений до українського народу та його воїнів-козаків, які мають захистити Вітчизну, як це робили "славні і величні предки наші Рутени". Універсал, автором якого ймовірно був секретар Хмельницького Самуїл Зорка, нагадує, що у минулому у нас були славні воїни і полководці, які доходили аж до Риму. "Кгди ж ежели ветхий Рим (иже всіх европейских городов матерью нарещися может)...о 645.000 войска своего древле гордившийся... далеко меншим...величины Рутенів з Ругії   от   Поморія   Балтицкого   албо   Німецкого   собраніем,   за проводительством князя їх Одонацера року ... 470 бил взятий і 14 лет обладаемий, то нам тепер кшталтом оних древних Рутенів, предков наших, кто може возбранити діяльності воінственної і уменшити отваги рицарської".

 ВІД РЕДАКЦІЇ про українсько-єврейський конфлікт у канадській діаспорі: Для читачів, які не знайомі ще із предметом дискусії, коротко пояснимо, що українська громадськість Канади, через свій представницький орган КУК (Конгрес Українців Канади), уже багато років втягнута у конфлікт навколо планів уряду по побудові Канадського Музею Людських Прав (Сanadian Museum for Human Rights, CMHR) у Вінніпезі.

 Київ – Багато хто вважає, що українськомовним боротися за свої мовні права в Україні – це щось на зразок Сізіфової праці або ж донкіхотства. Мовляв, нахил до шляхетних, але нездійсненних ідеалів уперті, але позбавлені сенсу зусилля результату не дадуть. Часто такі скептичні міркування мають під собою ґрунт. Та не завжди. Про це свідчать численні приклади захисту своїх мовних прав десятками громадян України, зокрема й у судах.

 Здається, очікувати якихось сенсацій від дослідників комуністичних репресій, діяльності КДБ не слід. На перший погляд все давно вивчили і опублікували. Як виявилося, це дуже помилкова думка. Навіть за двадцять років після розвалу СРСР, лишилися гігантські білі плями історії, так і не дізналися про долі тисяч зниклих людей, більше того, і досі замовчуються трагедії рівня Катинської. Про таємні розкопки, і досі секретні операції радянських спецслужб, репресії, говоримо з редактором журналу "Музеї України" Віктором Тригубом.

 Шістдесятники - то був моральний спротив когорти Особистостей, які вже здатні були розгорнути великий національно-визвольний рух. Це розуміла й колоніальна влада, і з її точки зору удару по них було завдано дуже вчасно. Це сталося 12 січня 1972 року.

Газета "Радянська Україна" 15 січня 1972 року повідомила: "Органами Комітету державної безпеки при Раді Міністрів УРСР за проведення підривної антирадянської діяльності заарештовано туриста з Бельгії Ярослава Добоша. Ведеться слідство".

Тим часом уже 12 січня Україною прокотилася чергова хвиля арештів молодої української інтеліґенції. КГБ здійснював масштабну операцію "БЛОК", спрямовану проти українського національного руху.

 1946 рік українці Закерзоння зустрічали із тривогою за майбутнє. Сподівань на те, що він виявиться спокійнішим і безпечнішим, ніж попередній, було мало. Закінчення Другої світової війни не зупинило польсько-українського конфлікту, який почався в 1942 на Холмщині, в 1943 перекинувся на Волинь, а в 1944 охопив ще й Галичину. Конфлікт, жертвами якого стали тисячі людей із двох сторін, активними учасниками - підпільні рухи обох народів, швидко набув рис, характерних для війни. Кривавої війни у війні. Завзятість обох сторін у протистоянні забезпечила його тривалість і продовження в нових реаліях після відходу німецької окупації.

 Понад $10 млрд, які Україна вже заплатила Росії за постачання газу в 2011 році, можуть бути використані для будівництва газогону "Південний потік" в обхід нашої держави.

Таке припущення висловив директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін у ефірі "Ера ФМ".

"У 2010 році Україна, всі ми з вами заплатили російському "Газпрому" 9 мільярдів 167 мільйонів доларів за куплений у них газ. І ціна того року теж зростала. У 2011 року вона підвищувалась щоквартально. Москва з нас здирає останню сорочку, вже до шкіри дійшли. За 11 місяців цього року ми Росії заплатили 10 мільярдів 327 мільйонів доларів. Фактично, Росія за наші гроші побудувала "Північний потік". Вони думаю, що і "Південний потік" будуватимуть за гроші українських платників податків", - сказав він.

У 2011 році судили лідерів опозиції – Юлію Тимошенко і Юрія Луценка, судили чиновників, так чи інакше пов’язаних з українсько-російськими газовими контрактами 2009 року, як то Ігоря Діденка і Анатолія Макаренка, судили екс-президента Леоніда Кучму, судили тризубівців, які відпиляли голову Сталіну, судили підприємців, які нібито пошкодили плитку на Майдані, судили студентку, яка смажила яєчню на вічному вогні... Список можна довго продовжувати. 

Головуючі у гучних справах перетворилися на шоу-зірок. Кірєєви і Вовки дивилися на нас з екранів телевізора і шпальт газет.

Хто вони – ті, від рішень яких (а є підозри, що не ними писаних) залежить подальша доля підсудних, а іноді – і доля України?

УНІАН пропонує свій “рейтинг” служителів Феміди, які особливо відзначилися за минулий рік.

Ліна Костенко не відреагувала на заклики очолити список опозиції

­Заклики Юлії Тимошенко та Юрія Луценка до українських інтелектуалів очолити партійні списки опозиції на виборах до парламенту можуть зазнати фіаско. 

Такий висновок випливає із коментарів відомих людей, прізвища яких називали лідери опозиційних партій у листах з-за ґрат.

Юлія Тимошенко просила колег створити єдиний список опозиції і запросити очолити його "високоморальну та патріотичну людину рівня Ліни Костенко".

Одразу ж після оприлюднення цього заклику стало очевидним, що злиття опозиційних сил в один список є нереальним. Не лише представники інших політичних сил, але й очолюваної Юлією Тимошенко "Батьківщини" визнали, що об’єднання неможливе і що більшого результату можна досягти, ідучи на вибори кількома колонами, а вже у парламенті створювати коаліцію.

 Через призму окулярів Дзержинського, або що означають «культпоходи» в    історію

 У жовтні на саміті голів урядів СНД у Санкт-Петербурзі підписано угоду про зобов’язання країн-учасниць узгоджувати політику розсекречення колишніх радянських архівів. Досі, нагадаю, такого «культпоходу» в історію не було: кожна країна Співдружності мала право сама визначати, скільки правди про радянську добу мали знати її громадяни. Угода, ініціатором якої виступила Росія, це право нівелює: без згоди партнерів по СНД розсекречувати радянські архіви буде неможливо. Начебто жодної політики, суто запобіжний захід, необхідний для… «забезпечення національної безпеки кожної з держав-учасниць…» та «формуванням єдиних підходів до перегляду секретних відомостей, засекречених у період існування СРСР» (!). Таке пояснення лише посилює впевненість у невмирущості справи «залізного Фелікса»: вивіски «ЧК», «НКВС», «КДБ» начебто вже припали архівним пилом, а дух зловісних катівень ще й досі перекриває доступ до сховищ.

Сергій Кот

Буковинський курінь. Науковці про Другу світову

В історії похідних груп ОУН, які у 1941 році з початком німецько-радянської війни за дорученням Проводу ОУН були направлені у Центральну та Східну Україну із завданням відновлювати українське життя на колишніх підрадянських територіях та закладати основи відродження української державності, особливе місце посідає Буковинський курінь. Увага до нього викликана перед усім тим, що серед усіх формацій ОУН, що брали участь у легендарному «поході на Схід», саме Буковинський курінь був найчисельнішою похідною групою з усіх, які прибули та розгорнули свою діяльність на Великій Україні під час Другої світової війни. Разом з тим, Буковинський курінь став об’єктом звинувачень у співучасті у масовому знищенні нацистами єврейського населення в Бабиному яру 29-30 вересня 1941 року в окупованому Києві.

Детальніше...

Інна Спанчук

Венеціанська комісія не побачила гарантій захисту української мови в законопроекті Ківалова—Колесніченка

Венеціанська комісія, яка оцінювала проект Закону «Про засади державної мовної політики» народних депутатів Сергія Ківалова та Вадима Колесніченка, закликала до чесного балансу між захистом прав нацменшин, з одного боку, і збереженням державної мови — з іншого. Зокрема, фахівці комісії не помітили в законопроекті достатньо гарантій для використання та захисту української мови. Як повідомила голова Відділу демократичних інститутів і фундаментальних прав Венеціанської комісії Артеміда–Тетяна Кицька, це — одна зі слабких сторін нинішнього проекту.

У цілому ж, ідеться у висновку Венеціанської комісії, представлений проект закону кращий, ніж попередній проект закону про мови в Україні.

Петро ПРОЦИК

До 90-х роковин листопадового 1921 року рейду Повстанської Армії УНР в Україну

Українська, за назвою, влада впродовж усіх двадцяти років незалежності так і не спромоглась до системного відновлення в історичній пам’яті суспільства одного з визначальних етапів нашої боротьби за власну державність в новітній історії  – українських визвольних змагань 1917–1921 років.

Видається, що при відповідній державній політиці (якби ж то така була!) визвольна війна українського народу на початку ХХ століття, що велась без підтримки світової спільноти, на всій території сучасної України, часто-густо на 2-3 фронтах одночасно – проти білих і червоних російських військ та проти поляків, а ще й з тифом – мала б стати стрижнем формування національної самосвідомості та об’єднавчим фактором. Адже, тоді нашим опонентам не вдалось би протиставити схід і захід, штучно локалізувати та опорочити визвольну ідею й боротьбу. Бо тоді за волю України, за українську державність воювали предки нинішніх мешканців Поділля і Київщини, Слобожанщини й Запоріжжя, Херсонщини і Луганщини. Підтвердженням тому є зафіксоване у чекістських документах біографічні дані розстріляних повстанців листопадового рейду Армії УНР, про який йтиметься нижче. У списку страчених, що зберігся в архівах є вояки з усіх центральних, південних і східних областей України, особливо багато – родом з нинішніх Вінницької (58), Хмельницької (50), Київської (34), Полтавської (32) та Черкаської (25) областей.

Роман Круцик

СТАЛІН, ГІТЛЕР ТА УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ.

Агресивно-завойовницька політика фашист­ських держав з одного боку лякала Сталіна, але одночасно і притягувала. Йому дуже хотілося взяти участь у майбутньому поділі Європи. Переможцем у цьому зростаючому конфлікті він усе ж вважав фашистський блок. Напевно, тільки цим можна по­яснити його запобігливу політику щодо фашист­ських агресорів. Економічна співпраця нацистської Німеччини і комуністичної Росії набирала бурхливих обертів і згодом переросла у тісну політичну та військову співпрацю двох диктаторів.

Напередодні підписання пакту, 19 серпня, в Берліні була укладена торгово-кредитна угода між СРСР і Німеччиною, яку підписали з боку СРСР – зам. торгпреда Бабарін і з боку Німеччини уповноважений німецького уряду – Шнуре. За цією угодою Німеччина надала СРСР кредит у розмірі 200 млн. німецьких марок для закупівлі протягом 2-х років німецьких товарів, а сааме, станків та іншого устаткування. СРСР за цією угодою і в той же термін поставляє Німеччині різних товарів і сировини на суму 180 млн. марок[1].

Вартість нового німецького кредиту для СРСР склала 5% річних, що значно менше від раніше наданих кредитів.

Тарас Марусик, радіо "Свобода"

«Русскій мір» табачників, азарових і ко нахабніє

Київ – Щоб надати ваги якійсь події (якомусь політикові), безіменні українські авантюристи придумали багатозначну фразу «під патронатом Президента». Магічна формула легального патронату діє на декого, як погляд удава на кролика. Але є ще один різновид патронату – негласний. Подібну форму президентської підтримки не афішують, але цілеспрямовано і нахабно просувають свої ідеї під таким «омофором». Особливу активність у цьому демонструють чинний Прем’єр-міністр України Микола Азаров та міністр освіти, науки, молоді і спорту Дмитро Табачник.

Роман МАТУЗКО (доповідь на Міжнародній науковій конференції 5 листопада 2011 р)

 28 вересня 1939 року укладено Договір про дружбу і кордони між СССР і Німеччиною. В Договорі узгоджувалося наступне:

“Правительство СССР и Германское Правительство после распада бывшего Польского государства рассматривают исключительно как свою задачу восстановить мир и порядок на этой территории и обеспечить народам, живущим там, мирное существование, соответствующее их национальным особенностям. С этой целью они пришли к соглашению в следующем:

Статья I.

Правительство СССР и Германское Правительство устанавливают в качестве границы между обоюдными государcтвенными интересами на территории бывшего Польского государства линию, которая нанесена на прилагаемую при сём карту...”.

 5 – 6 листопада 2011 року Київська міська організація Товариства „Меморіал” імені Василя Стуса, Громадський інститут історичної пам‘яті, Національний університет „Києво-Могилянська академія”, Фонд !Україна 3000» провели міжнародну наукову конференцію „Співпраця між СРСР і Німеччиною у міжвоєнний період та в роки Другої Світової війни”.

Така конференція була обумовлена викликами сьогодення. Так, останнім часом у низці центрально- та східноєвропейських держав спостерігаються тривожні тенденції повернення до авторитаризму та, навіть, тоталітаризму. Особливо рельєфно вони проявляються в країнах, які ґрунтовно не усвідомили свого комуністичного минулого і не засудили злочинів комунізму. В більшості таких держав комуністичні партії діють відкрито, входять до парламенту, встановлюють пам‘ятники діячам тоталітарних режимів, а компартії низки комуністичних й комуністичних держав не відмовилися від ідеології, яка передбачає воєнну агресію, нищення націй, терор, та інші злочини проти людства вже не кажучи про спокуту за вчинені злочини.

Богдан НИЩУК. м. Івано-Франківськ

Прочитав у «Галичині» лист нібито від правління обласної організації «Меморіал» під назвою «Розкопки в Пшеничниках ведуть до «Нюрнберга-2». І стало прикро. Гетьманщина, гетьманщина... Хлопці і дівчата, що ви ділите, на чому сваритесь? На кістках? І вам не соромно...

 Я не є членом «Меморіалу» і не брав участі в розкопках, тож ті чвари особисто мене не стосуються. Довго думав, чи висловлювати в газеті свою думку стосовно цього. Я мовчав, коли бачив, як різні партії гризуться між собою, котра краща, але не можу дивитись, як це відбувається в «Меморіалі». Складається враження, що кожен тягне «ковдру» на себе, кожен хоче показати, що він кращий, націоналістичніший, а за всією цією мішурою проглядає банальне — дорватись до владного корита, отримати підтримку виборців і стати депутатом. Ніхто не може достеменно сказати, кого саме покатовано та закопано нишком біля села Пшеничників і в які роки це було: в 39-му чи в 45-му. Та чи таке вже актуальне це питання?! Там лежать невинно убієнні, там лежать українці!

Матвій - учасник визвольних змвгань 1939-1944

До 68 річниці Колківсткої Респуб ліки. Закінчення

КОЛКИ У ВОГНІ БОРОТЬБИ

Згадуйте предків своїх, щоб історія перед вами не згасла і золотої нитки не згубіть.

О. Кобилянська

2 листопада 1943 року німці напали на місто КОЛКИ обєднаними військовими силами - літаками, танками піхотою.

Можливо, що це просто історичний збіг обставин, а може історична закономірність і справедливість, що КОЛКИ, старовинне княже місто Романів, у ХХ ст., у неймовірних часах німецької окупації стали зародком Української державності. Від заснування кн. Романом Мстиславичем у ХІІ ст. знищені татарами, а вже у 1545 р. отримали Магдебурське право, а у 1940 році совєтською владою здеградовані до «смт», але, весною 1943 року стали осередком і символом боротьби за Українську державність. Тим більше, що тут в тридцятих роках ХХ ст. був осередок, з немалими впливами, КПЗУ. Якщо «СІЧ» в Свинарському лісі була військовою базою ВО УПА «Турів», то КОЛКИ були в свідомості населення столицею Повстанської республіки, виразником Української державності.

Євген Лупаков

22 вересня 1939р. - перший спільний військовий парад перемоги над Польщею в Другій світовій війні на честь "радянсько - німецького братства по зброї" - радянських і німецьких військ у Бресті та церемонія обміну прапорами. Його приймали: від Червоної Армії - комбриг С. Кривошеїн, а від німецького вермахту - генерал Хайнц Гудеріан. Подібні спільні паради Червоної Армії й вермахту відбулися також в Гродно, Ковелі та Пінську. А Й. Сталін в своїй телеграмі з поздоровленнями А. Гітлеру з приводу "перемоги союзників", зокрема писав:"дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров'ю…" Всі ці документи були таємними як для світової громадськості, так і для нас з вами, т. зв. радянського народу, зберігалися в особистій течці Й. Сталіна і оприлюднені лише у другій половині двадцятого століття.