Роман МАТУЗКО (доповідь на Міжнародній науковій конференції 5 листопада 2011 р)

 28 вересня 1939 року укладено Договір про дружбу і кордони між СССР і Німеччиною. В Договорі узгоджувалося наступне:

“Правительство СССР и Германское Правительство после распада бывшего Польского государства рассматривают исключительно как свою задачу восстановить мир и порядок на этой территории и обеспечить народам, живущим там, мирное существование, соответствующее их национальным особенностям. С этой целью они пришли к соглашению в следующем:

Статья I.

Правительство СССР и Германское Правительство устанавливают в качестве границы между обоюдными государcтвенными интересами на территории бывшего Польского государства линию, которая нанесена на прилагаемую при сём карту...”.

 

Лінія поділу державних інтересів Німеччини і СССР від 28 вересня 1939 року

(Мапу взято з: Герман Киндер, Вернер Хильгеман. Всемирная история. М. 2003)

 

 Згiдно з договором між Німеччиною і Совєтським Союзом внаслідок знищення державності Польщі встановлювався не кордон, а конкретна лінія “между обоюдными государcтвенными интересами”.

Публічно, для очей широкої публіки, цій лінії надавалася інша роль – лінія мала кваліфікуватися “в качестве границы”. І на публіку цю її роль винесли у назву укладеного договору – “…и границе”.

Протягом вересня-жовтня 1939 року укладено Пакти про взаємодопомогу з країнами Прибалтики – Естонією, Латвією і Литвою. З Литвою укладався Пакт про взаємодопомогу, у який внесено статтю про нові кордони між СССР і Литвою.

 

Совєтські публікації 1939 року

щодо встановлення нового кордону з Литвою:

 

 

Але мало хто давав собі звіт, що в межах визначених державних інтересів Німеччини і Совєтського Союзу, кордони держав, що ще існували, вже зникли.

В совєтській сфері інтересів, згідно договорів про “взаємодопомогу” з країнами Прибалтики їх кордони перестали існувати з введенням совєтських військ на військові бази, що розміщувалися на їх території. Остаточна ліквідація державності країн Прибалтики була тепер тільки питанням часу.

 

*     *     *

 

 У Другій світовій зiштовхнулися двi потужні сили, якi прагнули свiтового панування – комунiзм, що прагнув до нього з моменту виникнення, i націонал-соцiалiзм, що виник лише після Першої світової війни і тільки на початку 30-х років прийшов до влади у Нiмеччинi. Якщо гiтлерiвський нацiонал-соцiалiзм вiдверто ставив собi за мету панування у всьому свiтi “вищої раси”, то комунiзм Совєтської Росiї був складнiшим – його iдеологiя була бiльш витонченою.

Агресивна полiтика фашистського блоку, ідеологія гітлерівського нацизму у всьому світі висвітлена достатньо широко, вона отримала засудження на Нюрнбергському міжнародному суді.

У доповіді першу чергу розглядається мало відома сторінка теорії та практики комуністичної ідеології та комуністичної системи влади, яка за свої злочини засуджена ще не була, яка також прагнула розв’язати війну задля власного світового панування, яка планувала нову Міжнародну Громадянську світову війну задовго до виникнення і реалізації нацистської ідеології світового панування в Німеччині, яка за час свого панування здійснила безмежну кількість злочинів проти власного поневоленого населення та проти всього людства.

До того часу, поки основна частина українського населення буде й далі вважати, що вся Московська імперія, досовєтська і подальша, у складі якої тривалий час перебувала Україна, була виразником і захисником інтересів українського та інших поневолених нею народів, буде продовжувати вважати, що в цій імперії існував так званий інтернаціоналізм і дружба народів, до того часу соціально-економічний та політичний стан в Україні мало сприятиме прогресивному розвиткові Української державності, зростанню її добробуту.

Тому мета нашої конференції має бути значно розширена: ми не тільки маємо прийняти відповідні рішення, але й покласти в основу наших рішень обов’язковість поширення інформації та матеріалів з нашої конференції, а також проводити велику роз’яснювальну роботу антиімперського спрямування серед широкого загалу як в Україні, так і поза її межами.

Досвід останніх десятиріч неспростовно вказує, що у переважної частини українського населення відсутнє бажання отримувати інформацію з минулої Української історії, оскільки як для окремої особи, так і для переважної частини населення ці знання мало допомагають у подоланні існуючих проблем, оскільки від отриманої інформації матеріальний стан мас продовжує залишатися низьким.

Тобто, значні маси українського населення не в стані застосовувати отримані знання у справі розбудови Української Держав.

Наша конференція має показати масам, що тривале бездержавне перебування України в межах імперії мало настільки негативні суспільно-політичні наслідки, що без знання сукупності цього негативу подолання наслідків нашої бездержавності стає справою сумнівною, як і пов’язане з цим прагнення досягти загального високого матеріального добробуту.

Негативним фактором, що привів до значних втрат у матеріальному добробуті, стала Друга світова війна. Україна у планах розпалювання Другої світової війни відігравала чи не найважливішу роль.

У той же час витоки Другої світової війни закладалися набагато раніше, ніж з’явилися перші ознаки її невідворотнього початку.

 

 

 І. Політичні актори Другої світової.

Пунктирно розглянемо процес формування обставин, що закладали умови підготовки та розпалювання Другої світової війни.

До сьогодення основним і чи не єдиним винуватцем розв’язання Другої світової війни називають гітлерівську Німеччину. Досі пануючою думкою переважної частини суспільства, особливо в Україні, прийнято вважати, що початок Другої свiтової вiйни починається з нападу Нiмеччини на Польщу. Але окрiм Нiмеччини безпосереднiм пiдпалювачем Другої свiтової був i Cовєтський Cоюз, який також несе вiдповiдальнiсть за цей напад, оскiльки кiлькома днями пiзнiше вiн розпочав воєннi дiї проти Польщi, маючи союзнi домовленостi з фашистами. Пiдгрунтя цих дiй криються у глибинi рокiв, що передують Першiй свiтовiй вiйнi, коли самого Совєтського Союзу не було на полiтичнiй картi свiту. Але до XX cтолiття на полiтичнiй аренi вже виникли сили, якi прагнули до розв’язання Світової Мiжнародної громадянської вiйни. I одним з полiтичних акторiв цих сил була марксистська партiя та її загiн – партiя бiльшовикiв Росiї, що захопили владу в Росії у жовтні 1917 року. Своє політичне існування марксисти остаточно оформили публікацією Маніфеста Комуністичної партії у 1848 році. У цьому документі, за підписом К.Маркса i Ф.Енгельса, прямо говорилось, що комунiсти “вiдкрито заявляють, що їх цiлi можуть бути досягненi тiльки насильственим поваленням ВСЬОГО iснуючого суспiльного ладу”.

Далi в Манiфестi марксисти вдалися до вiдвертих погроз щодо всього iснуючого людства:

“Нехай пануючi класи тремтять перед Комунiстичною Революцiєю. Пролетарям нiчого втрачати в нiй крiм своїх кайданiв. А здобудуть вони ВЕСЬ СВIТ”. (“Манiфест...”. Київ. 1981. с.56. Тут i далi, якщо не зазначено окремо, курсив, пiдкреслення рискою та виділення ВИСОКИМ шрифтом мої. - Р.М.).

Невдовзі після оприлюдення Маніфесту Ф.Енгельс висловить наступне:

“Борющиеся разделились на два больших лагеря: на стороне революции оказались немцы, поляки и мадьяры; на стороне контрреволюции остальные, т.е. все славяне, кроме поляков, румыны и трансильванские саксы.

Откуда появилось это разделение наций, какими причинами оно объясняется?

Это разделение соответствует всей прежней истории данных народностей. Оно явилось началом разрешения вопроса о жизни или смерти всех этих больших и малых наций.

…Среди всех больших и малых наций Австрии только три были носительницами прогресса, активно воздействовали на историю и ещё теперь сохранили жизнеспособность; это – немцы, поляки, мадьяры. Поэтому они теперь революционны.

Всем остальным большим и малым народностям и народам предстоит в ближайшем будущем погибнуть в буре мировой революции”. Ф.Энгельс. Борьба в Венгрии. 8 января 1849 г.

Так хто закладав основи нацизму?

Чи не так звані інтернаціоналісти?

Спробуємо перенести себе у ті давні часи і співставти політичну вагу і значимість окремих відомих нині осіб.

Ким у ті давні часи був Гітлер?

 

Він був нікому не відомим простим громадянином Австро-Угорщини. У роки Першої світової війни у складі німецької армії воював на фронті. У своїй відомій книзі “Майн Кампф” А.Гітлер згадує наступне:

“В конце сентября 1916 г. моя дивизия приняла участие в боях на Сомме. Это был для нас первый из целой серии будущих боёв, где главную роль играла техника. Впечатление с трудом поддаётся описанию – не война, а настоящий ад!

…7 октября 1916 года я был ранен. Я счастливо добрался до перевязочного пункта и с первым транспортом меня отправили в глубь страны”. (Адольф Гитлер. Моя борьба. Вид-во “Свитовид”. Харьков. 2003. стр.190).

Інший нині відомий політичний діяч, сучасник Гітлера, у ті роки був політемігрантом і проживав за межами своєї країни, у м.Цюріх (Швейцарія). Цим діячем був Ленін.

У вересневі дні 1916 року В.Ленін завершує свою чергову публікацію під назвою “Военная программа пролетарской революции”.

Саме тодi, у вереснi 1916 року, коли Адольф Гітлер брав участь у боях на річці Соммі, загроза ДРУГОЇ свiтової вiйни виявляє себе як неминуча необхідність.

У цій роботi В.I.Ульянов (Ленiн) програмує необхiднiсть наступу на капiталiстичнi країни i тим розпочати нову свiтову вiйну під гаслом “освобождения народов”:

„…социализм не может победить одновременно во всех странах. – писав Ленін. – ...В этих случаях война с нашей стороны была бы законной и справедливой. Это была бы война за социализм, ЗА ОСВОБОЖДЕНИЕ других народов от буржуазии”. (Полн. собр. соч. т.30. с. 133.)

В цій роботі В.Ленiн закладає основне теоретичне обгрунтування неминучості Другої свiтової вiйни:

„Мы не хотим игнорировать той печальной возможности, что человечество переживет – на худой конец – ещё ВТОРУЮ мировую войну, если революция не вырастет из данной войны...”.

(Написано німецькою мовою у вересні 1916 р.)

 

Отже, „...социализм НЕ МОЖЕТ победить ОДНОВРЕМЕННО во всех странах”, – вказує В.Ленiн. Через це В.Ленiн програмує неминучість Другої свiтової, яку мають розв’язати бiльшовики. Ленін формулює, як слід пояснювати підготовку і безпосереднє розвязання війни. Він вказує, що війна має проголошуватися не як засіб для поневолення інших народів і захоплення колоній, а під закликом і гаслом значно привабливішим – „за освобождение других народов от буржуазии”.

І основна думка тут наступна: слід готувати „вторую мировую войну”, якщо „революція на виросте з цієї війни”.

На початку 1918 року значно змінилася політична вага названих осіб – якщо Гітлер продовжував воювати на фронті, то Ленін, образно мовлячи, через оту фронтову “гітлерівську” Німеччину перебирається до Росії, здійснює там переворот, захоплює владу і стає главою нової більшовицької імперії.

Наступають часи реалізації вимог марксистської теорії. І більшовики ламаючи все і вся на своєму шляху, під прикриттям Першої світової розпалюють нову Другу світову – Першу Міжнародну громадянську війну:

“Действительно революционной войной в настоящий момент была бы война социалистической республики против буржуазных стран с ясно поставленной и вполне одобренной со стороны социалистической армии целью свержения буржуазии в других странах”. (К истории вопроса о несчастном мире. Написано между 8 и 11 /21 и 24/ января 1918 г. Полн. собр. соч. т. 35. стр. 251.Тут і далі всі підкреслення і курсив мої. – РМ).

“Вот почему, товарищи, на все упрёки и обвинения нас в терроре, диктатуре, гражданской войне, хотя мы далеко ещё не дошли до настоящего террора, …на все обвинения в гражданской войне мы говорим: да, мы открыто провозгласили то, чего ни одно правительство провозгласить не могло. Первое правительство в мире, которое может о гражданской войне говорить открыто, – есть правительство рабочих, крестьянских и солдатских масс. Да, мы начали и ведём войну против эксплуататоров”. (Третий Всероссийский съезд Советов рабочих, солдатских и крестьянских депутатов. 10-18 (23-31) января 1918 г. В.Ленин. Доклад о деятельности Совета Народных Комиссаров 11 (24) января 1918 г. Полн. собр. соч. т. 35. стр. 268)

 

Напрям на повне і беззаперечне світове панування:

 

“Создаётся новый, невиданный в истории, тип государственной власти, волей революции призванный очистить землю от всякой эксплуатации, насилия и рабства. …мы закрываем исторический съезд Советов под знаком всё растущей мировой революции, и недалеко то время, когда трудящиеся всех стран сольются в одно всечеловеческое государство, чтобы взаимными усилиями строить новое социалистическое здание”. (Третий Всероссийский съезд Советов рабочих, солдатских и крестьянских депутатов. Заключительное слово перед закрытием съезда 18 (31) января 1918 г., Полн. собр. соч. т.35. стр. 287, 289-290).

 

З іншої промови В.Леніна:

“О необходимости готовить революционную войну – в случае победы социализма в одной стране и сохранения капитализма в соседних странах – говорила наша пресса всегда. Это бесспорно”. (21 /8/ февраля 1918 г., т. 35. стр. 351-352)

 

Отже, напрям на світове панування Москвою запрограмовано задовго до виникнення ідеї “мирового господства” у Гітлера, який у цей час продовжував битися на полях Першої світової війни. І цю так звану революційну війну, як бачимо, необхідно ретельно “готовить”…

 

У буремні дні повалення царського самодержавства започаткувався процес відновлення державності України. Третім Універсалом проголошено утворення Української Народної Республіки. Відновлена Українська Державність одразу стає об’єктом агресії з боку Совєтської Росії і Ленін висловлює впевненість, що процес загарбання України буде успішним:

“В победе Советской власти Украинской народной республики над украинской буржуазной Радой нет никакой возможности сомневаться”. (11 /24/ января 1918 г. (В.Ленин. Третий Всероссийский съезд Советов рабочих, солдатских и крестьянских депутатов. т. 35. стр.268)

Отже, вже з перших місяців існування “власті совєтів” Україна стає головним об’єктом агресії у новій, Другій світовій – Першій Міжнародній Громадянській війні.

 

 II. Перший тур Другої світової – Першої Міжнародної Громадянської війни

 Під кінець 1918 року змінюється геополітична ситуація у світі – Німеччина терпить поразку у Першій світовій війні.

Про останні місяці Першої світової А.Гітлер пише:

“Теперь, в октябре 1918 г., мы вновь, уже третий раз стояли на той же территории, которую некогда взяли штурмом.

…В ночь с 13 на 14 октября англичане начали обстреливать южный участок ипрского фронта газовыми снарядами. Они пустили в ход газы «жёлтый крест», действия которых мы ещё ни разу до сих пор не испытывали на своей шкуре.

…С небольшими перерывами обстрел продолжался всю ночь. Около полуночи часть товарищей выбыла из строя, некоторые из них – навсегда. Под утро я тоже стал чувствовать сильную боль, увеличивающуюся с каждой минутой. Около 7 часов утра, спотыкаясь и падая, я кое-как брёл на пункт. Глаза мои горели от боли.

 

…Спустя несколько часов глаза мои превратились в горящие угли. Затем я перестал видеть”. (Адольф Гитлер. Моя борьба. стр. 201)

Отже, 17 жовтня 1918 року від дії отруйних газів, що застосували на фронті, А.Гітлер сліпне. У ці жовтневі дні 1918 року, коли А.Гітлер сліпне, в Москві у період 17-22 жовтня 1918 року під гром овацій та оплесків проходить Другий з’їзд компартії України. Овації викликають виступи представників ЦК РКП(б).

20 жовтня 1918 р. на з’їзді виступив Прєдсєдатєль ВЦИК, член ЦК РКП(б) Янкель Свердлов. Він, зокрема, сказав:

“…Мы и сейчас, более чем когда либо, уверены в том, что недалёк тот момент, когда мировой социальной революции удастся завершить успешно борьбу с мировой контрреволюцией…

Если мы до сих пор и вынуждены вести работу вдали друг от друга, то каждый из нас должен отдать себе точный отчёт в том, что те крепкие узы, которые нас сковывали, как членов единой коммунистической партии, что эти узы не могут быть расторгнуты. (Взрыв аплодисментов).

Если в настоящее время мы ещё будем настаивать на том, чтобы формальная независимость Коммунистической партии Украины была сохранена, в то же самое время каждый из нас должен отдавать себе ясный отчёт в том, что это формальная сторона дела. По существу мы были и останемся единой Российской коммунистической партией.

…Из каких бы частей эта партия ни состояла, центр рассматривает эти разрознённые части как части единого организма. У нас нет разделения между товарищами, ведущими коммунистическую работу здесь, или на Украине, или Литве, или Латвии. Где бы мы не работали, мы везде делаем одно общее дело”. (стр. 105-106)

 

Отже, усі компартії різних країн – то частини “единого организма”, то “єдиная Российская коммунистическая партия”. Центр цієї єдиної компартії ставив завдання на світове панування. Першою державою, яка ствала жертвою агресії у цій новій Другій світовій, ставала Україна.

 

У доповіді основного доповідача від ЦК РКП(б) з поточного моменту Л.Камєнєва встановлювалися наступні завдання, які мали вирішити члени компартії України у справі встановлення світового панування Совєтської Росії:

“...из развёртывания международной обстановки, из понимания тех отношений, в которые вступил один империализм с другим, для нас совершенно ясны ближайшие задачи революции.

Они будут заключаться в том, чтобы ниспровергнуть господство оккупантов и господство гетманщины в Киеве, а через Киев мировая революция пойдёт дальше. (стр. 112)

…Мы, здесь, в Москве, пытающиеся сформировать и осуществить задачи мировой пролетарской революции, должны сказать вам, чего мы ждём в отношении борьбы и какие задачи мы поручили вам от мирового пролетариата выполнить.

Их нужно сформулировать ясно и точно.

Эти задачи сейчас заключаются в том, чтобы объединить Советскую Россию с Советской Украиной. Никакой другой задачи перед нами сейчас нет”. (стр. 115)

 

У другій співдоповіді з поточного моменту, з якою виступив представник ЦК РКП(б) тов. Я. Епштейн, делегатам з’їзду відверто заявлено було наступне:

“…Есть города и территории, которые нам придётся брать не при помощи внутреннего восстания, а путём долгой борьбы. Такие города, как Киев, нам придётся уничтожать, для того, чтобы их взять. Но не о таких городах идёт речь. (стр. 133)

Значення, яке мала Україна в планах Москви, грунтовно окреслив майбутній Прєдсєдатєль Совнаркому УССР Християн Раковський, який на зїзді виступив як представник румунської компартії:

“Товарищи! …Украина силою событий снова должна в процессе мировой революции сыграть самую революционную роль. Своей борьбой Советская Украина должна способствовать утверждению Советской власти в России. Она должна способствовать и торжеству Советской власти в Бессарабии, от имени которой говорил только что представитель бессарабских коммунистов.

Украина должна способствовать торжеству советской революции в Румынии и во всех странах. (Взрыв аплодисментов заглушает последние слова оратора).

Не нужно быть большим стратегом, чтобы понять, что торжество Советской власти на Украине является для всех нас вопросом жизни и смерти. (стр.13)

…Мы должны учитывать огромное значение (я говорю уже не как румынский коммунист, а как коммунист российский), громадное значение, которое представляет для нас Украина.

Когда на Украине будет Советская власть, тогда мы получим для нашей Красной Армии богатейшие резервы человеческого материала, …богатейшие ресурсы хлеба и съестных продуктов, богатейшие запасы оружия, снаряжения и артиллерии, и сверх этого мы получим неуязвимую линию обороны берега Чёрного моря”. (стр. 15).

 

Інший виступаючий від РКП(б) на з’їзді – Карл Радек поглибив розуміння значення, яке мала Україна в планах Москви і для якої мети Україна потрібна була Росії. Цю мету він окреслив досить красномовно. Він сказав:

“Украина получает… решающее значение для нашей советской политики в деле перенесения революционного пожара из России далее на юг и на запад. (стр.86)

…Русская революция представляет собою победу самого молодого рабочего класса, который, как вы сами великолепно знаете, ещё неопытен и неуклюж в деле строительства. То, что рабочим на западе легко сделать, нам – очень трудно. Наши рабочие не имеют достаточного организационного навыка, они в массе безграмотны.

…И поэтому во имя наших собственных интересов мы вынуждены идти на помощь германским рабочим. Но для этого мы должны организоваться. Мы должны усилить Красную Армию, мы должны создать для неё материальные резервы. Нам нужен для неё хлеб и всё остальное. Центральная Россия этого не может дать, она чересчур истощена и убога, и только тогда, когда украинские рабочие соединятся с русскими рабочими, только тогда мы будем иметь и достаточно человеческого материала, и достаточно хлеба и всего, что нужно, чтобы в момент решающих сражений пойти на помощь германскому рабочему. Украина, таким образом, получает значение самого главного фактора в нашей дальнейшей борьбе.

И это значение она получает ещё и в другом смысле. Украина, товарищи, это наш путь к европейской революции. (стр. 86-87)

…Поэтому наш путь на помощь рабочим центральных держав лежит имено через Украину, через Румынию, через Восточную Галицию и через Венгрию. (стр.87)

…Австрия является совершенно гнилым разрушенным домом, через который наша русская телега может легко пройти. Исходя из предпосылки мировой революции Украина является для Советской России и для мировой революции теперь первой степени важности местом. Украина теперь является главной дорогой, широкой дорогой, по которой русская революция может идти на помощь революции мировой”. (стр.88)

(Второй съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины.

 

17-22 октября 1918 г.: Протоколы. Киев. Изд-во “Україна”. 1991. Сторінки вказані)

Так, підготовкою до нападу та подальшою агресією проти Української Держави розпочалася нова Друга Світова – Перша Міжнародна Громадянська війна, яку за лаштнками розвязаної громадянської війни в самій Росії, у світі досі ніхто не побачив.

В цих умовах для України зберегти свю державність ставало справою досить проблематичною, особливо, якщо взяти до уваги, що проти України тотально були спрямовані усі можливі зусилля, для ліквідації її державності. Ми це бачимо з наступних телеграм В.Леніна:

 

10.XII. 1919 г.

В Оргбюро ЦК РКП(б)

По-моему, Фрунзе запрашивает слишком много. Сначала Украину взять до конца, а Туркестан подождёт, победствует”. (Полн. собр. соч. т. 51. стр. 89. Вперше опубліковано у 1942 році)

 

Хтось може сказати, що подібна телеграма не є визначальною у політиці совєтської Москви.

Тому читаємо далі:

 

“10.XII. 1919 г.

Шифром

Ташкент

Элиаве, Рудзутаку,

Куйбышеву

Ваши требования работников чрезмерны. Это смешно, или хуже, чем смешно, когда вы воображаете, что Туркестан важнее Центра и Украины. Вы не получите больше. Должны обойтись тем, что имеете, и не задаваться безбрежными планами, а быть скромны”.

(Полн. собр. соч. т. 51. стр. 90)

 

І останнє по цій тематиці.Телеграма і записка Леніна в Оргбюро ЦК РКП(б):

 

“Оргбюро

(Стасовой)

По-моему, в Сибирь больше не давать: у нас нет. Сибирь не погибнет. На Украину всё ”.

(Полн. собр. соч. т. 51. стр. 91.

Не пізніше 16 грудня 1919 р. Курсив Леніна. – прим. Р.М.)

 

Наступним етапом у новій Другій світовій – Першій Міжнародній громадянській війні після України стала Польща.

В Наказi Командуючого армiями Захiдного Фронту М.Тухачевського виданому по вiйськах від 2 липня 1920 року, № 1423, зокрема, говорилось:

“На западе решаются судьбы МИРОВОЙ революции. Через труп белой Польши лежит путь к МИРОВОМУ ПОЖАРУ. На штыках понесём счастье и мир трудящемуся ЧЕЛОВЕЧЕСТВУ. На запад! К решительным битвам, к громозвучным победам!”.

Тому й не дивно, що у ті дні В.Ленiн відверто визнавав що здійснюється реалізація планів на привнесення революції до інших країн світу:

“...Советская Россия летом 1920 года …выступила НА ДЕЛЕ как ВСЕМИРНАЯ сила, способная разрушить Версальский договор и ОСВОБОДИТЬ СОТНИ МИЛЛИОНОВ людей в БОЛЬШИНСТВЕ СТРАН земли”. (т.41.стр.354-355)

Похід Красної Армії на Вашаву у 1920 році – то складова частина тої нової Другої Світової, про яку світ, в умовах тільки що завершеної Першої світової, побачити був не здатний.

У зв’язку з катастрофiчним економiчним станом, що утворився вiд першого штурму фортецi свiтового капiталiзму, Совєтська Росія змушена була тимчасово вiдкласти у схови до кращих часів свої гасла свiтового панування комунiзму та “Международной Советской Республики”.

Основною загрозою світу була Совєтська Росія, яка відверто продовжувала готуватися до реалізації теоретичних вимог марксизму до світового панування.

То чи міг А. Гітлер в реаліях 1923 року бути першим у нацизмі і реваншизмі Німеччини?

Отже, постає дивне питання – хто ПЕРШИЙ німецький нацист?

Відповіді ми отримаємо, якщо уважно розглянемо відомі виступи В.Леніна.

Саме Совєтська Росія в особі свого вождя В.І.Леніна, закладала політичні та ідеологічні основи до виникнення і формування нацистскої і реваншистської ідеології в Німеччині. Провідником і основоположником формування таких поглядів у Німеччині став В.Ленін.

 

III. Версальський мир. Польща.

Ленін – перший німецький реваншист і нацист.

Из речи на совещании председателей уездных, волостных и сельских исполкомов Московской губернии 15 октября 1920 года:

“Германии был навязан мир, но мир этот был ростовщический, мир душителей, мир мясников, потому что они разграбили и раздробили Германию и Австрию. Они лишили их всех средств жизни, оставили детей голодать и умирать с голоду, это мир неслыханный, грабительский. Таким образом, что такое Версальский договор? Это неслыханный, грабительский мир, который десятки миллионов людей, и в том числе самых цивилизованных, ставит в положение рабов. Это не мир, а условия, продиктованные разбойниками с ножом в руках беззащитной жертве. У Германии отняты этими противниками по Версальскому договору все её колонии”. (Полн. собр. соч. т. 41. стр.353)

 

В.Ленин. Из речи на съезде рабочих и служащих кожевенного производства 2 октября 1920 г. (съезд проходил в Москве 2-6 октября 1920 г.):

“Вы знаете, что, разгромив Германию, союзные империалисты – Франция, Англия, Япония – заключают Версальский мир, который, во всяком случае, является несравненно более зверским, чем пресловутый Брестский мир, о котором так много кричали”. (т. 41. стр. 323)

 

“…Версальский мир превзошёл все жестокости, на которые был способен кайзер, когда он был победителем. Для всех побеждённых стран, для Германии, для всех стран, входивших в состав Австро-Венгерской империи, вмешательство английских и французских офицеров в хозяйственную жизнь доказывает, что жить при таких условиях нельзя.

Одной из причин, по которой держится этот чудовищный мир, является то обстоятельство, что Польша разделяет Германию на две части, так как польские земли выходят к морю. …Поляков, когда они притесняют германское население, поддерживают войска и офицеры Антанты”. (41. стр. 323)

 

“Версальский мир угнетает сотни миллионов населения. У Германии он берёт уголь, берёт молочных коров и ставит её в условия неслыханного, невиданного рабства”. (В.Ленин. Из речи на съезде рабочих и служащих кожевенного производства 2 октября 1920 г. т.41. стр. 325)

Ленін не залишав надій на світове панування, він вів свою новітню комуніс-тичну імперію до нових світових війн, які він сам та комуністична Совєтська Росія, мали очолити і розпалити:

“…во всех странах видят теперь, что Советская Россия есть сила, разрушающая Версальский мир. Окрепнет Советская Россия, и разлетится Версальский договор, как он чуть не разлетелся в июле 1920 года от первого удара Красной Армии”. (Из речи на совещании председателей уездных, волостных и сельских исполкомов Московской губернии 15 октября 1920 г. т. 41. стр. 356)

 

І далі:

“Мы кончили одну полосу войн, МЫ ДОЛЖНЫ готовиться ко ВТОРОЙ”. (т.42.стр.143).

Важливо, що безпосередньо у роки Першої світової війни розкрилася загарбницька сутність більшовиків, їх прагнення розв’язання “революційної” і Другої світової війни. Ось як про це писалося у 1927 році:

„Уже в конце 1915, когда впервые за время империалист. войны в России почувствовалось приближение революционной грозы, В.Ленин, набрасывая свои тезисы о революции, выдвинул вопрос о борьбе за мир: “если бы революция, — писал он, — поставила её (партию) у власти... мы предложили бы мир всем воюющим на условии освобождения колоний и всех зависимых, угнетённых и неполно-правных народов. Ни Германия ни Англия с Францией не приняли бы, при теперешних правительствах их, этого условия. Тогда мы должны были бы подготовить и повести революционную войну, т. е. не только полностью провели бы самыми решительными мерами всю нашу программу-минимум, но и систематически стали бы поднимать на восстание все иные угнетённые великороссами народы, все колонии и зависимые страны Азии (Индию, Китай, Персию и пр.), а также, и в первую голову, — поднимали бы на восстание социалистический пролетариат Европы против его правительств и вопреки его социал-шовинистам” (Собр. соч., т. XIII, стр. 209. Див.: БСЭ. т.7. М.1927. стр.438)

 

Отже, захопивши владу шляхом перевороту, більшовики приступили до вико-нання своєї ПРОГРАМИ підготовки і розв’язування нової світової, так званої революційної, війни. Навіть сам жовтневий переворот марксисти розглядали, як перший крок до нової світової, спрямованої на встановлення свого всесвітнього панування:

„Октябрьская революция сразу обнаружила своё международное значение как начало мировой социалистической революции”. (МСЭ. т.4. М. 1930. стр.173).

 

Ленінську тезу необхідності підготовки Другої світової війни досить прозоро нагадав у звітній доповіді ХІІ з їзду РКП(б) Зінов‘єв, де сказано було наступне:

“Будет ли новая война в той форме, какую имеют в виду вопрошающие? Разумеется, будет. Тов. Ленин нам говорил, если не ошибаюсь, на VIII съезде Советов: кончается первый тур войн, через некоторое количество лет начнется второй тур. Через сколько лет,— предвидеть нельзя, но что он будет,— это ясно”. (Двенадцатый съезд РКП(б). 15-17 апреля 1923 г. Стенгафич. отчёт. — М.: Политиздат, 1968. стр. 16)

 

Так говорилося у 1923 році, коли вага Гітлера була абсолютно відсутньою. Вона була настільки слабкою, що навіть за ТРИ роки до приходу Гітлера до влади, щодо його впливу на події в Німеччині, академічні видання в СССР кваліфікували, як незначний:

“ГИТЛЕР (Hitler), Адольф… В 1919 вступил в основанную 20 лет назад в Мюнхене национал-социалистическ/ую/ рабочую партию, состоявшую тогда из 6 человек.

…Национал-социалистическое движение, утратившее значение для буржуазии, после того как коммунисты осенью 1923 отступили без боя, с тех пор пошло сильно на убыль. В нём начались раздоры, и Гитлер перестал играть заметную роль”. (БСЭ т 17. М. 1930. стр. 124-125)

Зазначалося навіть, що Гітлер, використовував настрої зневіри і здійснював це, як сказано в БСЄ, “подобно Муссолини, которому он, однако, далеко уступает по силе ума”…

 

Отже, напрямок на світове панування розпочато Совєтською Росією, в умовах, коли Адольф Гітлер по своєму суспільному значенню практично залишався безперспективним політиком і його плани на світове панування Німеччини не мали ніякого практичного значення.

Навіть за 5 місяців до приходу А. Гітлера до влади, совєтська пропаганда продовжувала воювати проти європейської соціал-демократії. В брошурі виданій у вересні 1932 року щодо цього сказано:

“XI пленум Исполкома Коминтерна в резолюции об усилении угрозы военной интервенции против СССР указал:

«Долг каждой коммунистической партии, каждого отдельного коммуниста разоблачить социал-демократию как агентуру империалистической буржуазии в деле подготовки военной интервенции против рабочего класса СССР, разоблачить их лживый пацифизм как органическую составную часть военных приготовлений и оторвать от них рабочие массы».” (П. Лисовский. Маски долой! II Интернационал и угроза войны. Партийное изд-во. М. 1932. Подписано к печати 4/IX 1932. стр. 3)

Окрім цього підтверджується напрямок на «визвольний» похід, який мав “звільнити” народи світу та встановити світове панування комунізму:

“Приближается час решающих боёв против империализма. Приближается час расплаты за великое предательство 1914 г., за всю бесконечную цепь неслыханных предательств и измен послевоенного II Интернационала.

В тот день, когда победоносный пролетариат наступит своим сапогом на голову империалистической гадины и вырвет из её пасти ядовитое жало войны и интервенции, он раздавит заодно и гадину международного социал-фашизма. Этот день уже не за горами!” (П. Лисовский… Стр. 112)

Отже, основною загрозою, згідно більшовицької позиції, був не гітлерівський нацизм, що ось-ось мав прийти до влади в Німеччині, а безпосередньо та соціал-демократія, з якої начебто вийшли самі більшовики.

Тому споглянемо далі на ідеологію марксизма, як основи розпалювання Міжнародної Світової громадянської війни і порівняємо його з гітлерівською расовою теорією.

Щоб покорити весь свiт, гiтлерiвському нацизму потрiбна була теорiя НАЦIОНАЛЬНОЇ вищостi, РАСОВОЇ винятковості своєї нації. Ними творено формулу взаємин по лінії “Übermensch-Untermensch”, тобто, формула повноцiнних i неповноцiнних народiв.

 

Щоб поневолити весь свiт комунiзм винайшов теорiю класової повноцiнностi: почуття IДЕОЛОГIЧНОЇ винятковостi i вищостi, IДЕОЛОГIЧНОЇ повноцiнностi тих, кому було вигiдно утверджувати себе в якостi носiя “абсолютної істини”, почуваючи себе повноцiнним поряд з тим, хто не залучений у клас “свiдомого пролетарського гегемона”.

Марксизм здiйснює подiл населення усіх країн світу на повноцiннi i неповноцiнні частини суспільства, яким присвоєно “класове” означення – “революцiйнi” (тобто – повноцiннi верстви) та “контрреволюцiйнi” (неповноцiннi), до яких відносилася значна частина селянства - “отсталые слои крестьянства”.

 

“...ТIЛЬКИ ПРОЛЕТАРIАТ являє собою ДIЙСНО революцiйний клас”, – твердить Манiфест.

“...за большевиков голосовала НАИБОЛЕЕ сознательная, НАИБОЛЕЕ революционная часть рабочих, солдат и городской бедноты, которая активно поддерживала пролетарскую партию и проводимую ею политику”. –Так обгрунтовувала iдеологiчна пропагандивна машина СССР перемогу більшовиків на так званих виборах, утверджуючи “найбільшу” винятковість і повноцінність “свідомих” носіїв вимог Ідеологічного Нацизму.

(Див.: За власть Советов на Украине. Из истории борьбы большевистских организаций 1917-1920 годы. Киев. ИПЛ. 1988. стр.127).

“В 1980-1981 годах контрреволюционные силы в Польше попытались использовать недовольство рабочего класса сложившимися в стране социально-экономическим положением, нарушениями принципов социалистической демократии и поднять часть рабочего класса на борьбу против социализма. Некоторая часть наименее сознательных рабочих, действительно поддалась на провокацию. Польская объединённая рабочая партия, верные социализму силы государства, лучшая часть рабочего класса сумели отстоять социализм, разоблачить и разбить силы контрреволюции”. (Учение Маркса об исторической миссии рабочего класса в идеологическом противоборстве. М.1985.стр.7)

Ми бачимо, що на невеликому просторі тексту здійснено поділ суспільства на “наиболее сознательных” і “наименее сознательных”.

Поділом населення країн на повноцінні та неповноцінні класи справа не закінчувалася. Марксизм розділяє народи на класово повноцiннi i неповноцiнні нацiї. Цей другий, ідеологічний поділ народів має важливе геополітичне значення. Він творить підгрунтя до права ведення війни проти класово неповноцінних народів та їх країн, у звя’зку з чим загарбницька вiйна марксистських “повноцiнних” нацiй проти нацiй “неповноцiнних” оголошується справою принципово справедливою. Так, Ф.Енгельс щодо ведення вiйни проти “контрреволюцiйних” (неповноцiнних) нацiй, писав:

“...легко будет научить каждого годного ДЛЯ ВОЙНЫ члена общества, наряду с его другими занятиями, владеть оружием настолько, насколько это необходимо для защиты страны, а НЕ ДЛЯ ПАРАДОВ. И примите при этом во внимание, что член та-кого общества в случае войны, которая, конечно, может вестись только против антикоммунистических наций (курсив Ф.Энгельса. - Р.М.), должен защищать ДЕЙСТВИТЕЛЬНОЕ отечество, ДЕЙСТВИТЕЛЬНЫЙ очаг, что он, следовательно, будет бороться c ВООДУШЕВЛЕНИЕМ, со стойкостью, с храбростью, перед которыми ДОЛЖНА разлететься, КАК СОЛОМА, механическая выучка современной армии».

(Ф.Энгельс. Эльберфельдские речи. Речь 8 февраля 1845 г. К.М., Ф.Э. Соч. т.2. стр.539)

 

Так iснуюче (“действительное”) “отечество” спрямовувалося на пiдготовку “для войны” кожного пригодного i “повноцiнного” члена суспільства, причому, бойовi дiї проти “контрреволюцiйних” нацiй вони мали вести “с воодушевлением”.

Отже, марксизм – то, по сутi, є свого роду ідеологiчний нацизм, розколюючий суспiльство на частини: на так звану класово повноцiнну масу, що складалася з суми релiгiйно-фанатичних невiгласiв, впевнених, що вони несуть свiтло “абсолютної iстини”, та їх неповноцiнних “классовых врагов народа”.

Виходячи з ПРАКТИКИ марксизму можна зробити наступний короткий висновок: оскiльки полiтика НАЦИСТIВ була спрямована на знищення iнших НАЦIЙ, а марксистська теорiя – на злиття нацiй, (що мало на метi також ЗНИЩЕННЯ нацiй), оскiльки полiтика НАЦИСТIВ спрямована була на знищення “неповноцiнних” згiдно расової теорiї, а марксистська теорiя – на основi приналежностi до “iдеологiчного расизму”, що лежить в основi поняття “контреволюцiйнi нацiї”, то марксистську теорiю слiд вважати IНТЕРНАЦИСТСЬКОЮ.

Пiсля приходу до влади ця антинацiональна та iнтернацистська теорiя почала матерiалiзовуватися на практицi. Прагнення до свiтового панування на основi лiквiдацiї нацiй та їх злиття стали основою утворення нової iмперiї i пiдготовки її до розв‘язання свiтової (“мiжнародної”) громадянської вiйни. Тому можна утверджувати, що у випадку приходу до влади прихильникiв цiєї iдеологiї до влади, розв‘язання ними свiтової вiйни ставало неминучим.

Пiсля утвердження марксистiв при владi в Совєтськiй Росiї, напрямок цей отримає свiй розвиток у масовому розповсюдженнi руху за сумiсництво професiй, а також багатостаночного та багатоагрегатного обслуговування з метою оволодiння другими спецiальностями, щоб замiнити товаришiв, якi “с воодушевлением” мали бути мобiлiзованими для потреб ведення вiйни.

Так iнтернацизм пiд виглядом “визволення” свiту вiд “контрреволюцiйних” нацiй закладав основи вiйни за свiтове панування комунiзму, яка мала б сприйматися самими виконавцями цих планiв, жертвами цiєї вiйни “с воодушевлением”.

У руслі теоретичних вимог марксизму 1 травня 1939 року виступив і Нарком оборони СССР К.Є. Ворошилов. У промові, що відкривала військовий парад перед першотравневою демонстрацією трудящих, він чітко провів червону лінію від теоретичних вимог, закладених засновниками марксизму, до часу практичної готовності їх реалізації:

“Наш народ любит мир, ценит его великие блага и борется за мир во всём мире. Но он умеет и воевать. И не только умеет, но и любит воевать”.

(“Правда”, № 121, 3 мая 1939 г., стр. 1. Взято з: МСЭ. т. 10. М. 1940. стр. 263)

 

У тому ж руслі марксистских теоретичних вимог творилася нова більшовицька ідеологія, спрямована на розпалювання нової світової війни. Історія ВКП(б), що була опублікована у 1938 році, тобто – у переддень спалаху нової війни – наступним чином обгрунтувала совєтські плани ведення загарбницької війни під виглядом „освобождения”:

“война с п р а в е д л и в а я, незахватническая, освободительная, имеющая целью либо защиту народа от внешнего нападения и попыток его порабощения, либо освобождение народа от рабства капитализма, либо, наконец, освобождение колоний и зависимых стран от гнета империалистов”. (История Всесоюзной Коммунистической партии (большевиков). Краткий курс. Под редакцией Комиссии ЦК ВКП(б). 1938. стр. 161)

Наступні публікації у повоєнний період зберегли основу геополітичної тези щодо “визвольної місії” так званих “справедливих війн”, які мав розв’язати Совєтський Союз.

 

Публікації в СССР щодо реалізації “визвольного” походу давали наступне формулювання цієї “справедливої” місії:

“…Советская Армия своим великим освободительным западным походом помогла народам Центральной и Юго-Восточной Европы не только скинуть иго фашизма, но и избавиться от гнёта «отечественных» помещиков и капиталистов, создать режим народной демократии, стать хозяевами своей судьбы”. (Взято з: Рено де Жувенель. Интернационал предателей. Москва. 1949. Зі вступної статті. Л. Седіна. Стр. 6)

“Народная власть, выполняющая в странах Центральной и Юго-Восточной Европы функции диктатуры пролетариата, беспощадно уничтожает своих врагов, пресекает в корне замыслы реакционеров и поджигателей новой войны”. (Рено де Жувенель. Интернационал предателей. Москва. 1949. Зі вступної статті. Л. Седіна. Стр.7)

З укладанням договорів про взаємодопомогу з країнами Прибалтики почалася їх совєтізація, до чо Совєтський Союз прагув практично від часу виникеня Совєтсько Росії. Долю країн Прибалтики у Європі практично передбачили на початку 30-х, ще до приходу А.Гітлера до влади. Ось що ми читаємо в совєтській пропагандивній літературі:

“…В августе 1925 г. состоялся II конгресс С/оциалистического/ Р/абочего/ И/нтернационала/. …В числе резолюций, принятых Марсельским конгрессом, была также специальная резолюция «об угрозе войны на Востоке».

 

…Далее буквально говорится следующее:

«Коммунистический интернационал питает иллюзию, что освобождение рабочих будет принесено им на штыках красных армий и что необходима новая мировая война, чтобы вызвать мировую революцию. Коминтерн поддерживает революционные движения в Азии и Африке в надежде, опираясь на них, нанести капитализму при помощи войны смертельный удар».” (Стр. 98. Курсив мій. – Р.М.)

“…в официальной докладе Марсельскому конгрессу секретариата II Интернационала. В этом отчёте мы читаем:

«В заседании исполкома (II Интернационала) в Брюсселе (январь 1925 г.) представители лимитрофных государств были вынуждены констатировать, что отношение России к окружающим государствам коренным образом изменилось.

Если раньше вопрос стоял о том, чтобы добиться признания России державами и защитить её от капиталистической интервенции, ныне в такой же степени приходится думать о том, чтобы защитить соседей России от р у с с к о й и м п е-р и а л и с т и –

ч е с к о й п о л и т и к и и н т е р в е н ц и и... Каждая попытка русского правительства под ширмой революционных выступлений передвинуть границы России дальше на Запад таит в себе серьёзные опасности».” (Стр. 99. (П. Лисовский. Маски долой! II Интернационал и угроза войны. Партийное изд-во. М. 1932. Сторінки вказані. Розрядка по тексту. – Р.М.)

Практика довела, що в окупованих Москвою країнах творився відповідний режим, нова окупаційна влада, яка виступала в якості “народной власти”. Маємо промовистий опис геополітичного оформлення агресії – “великим освободительным западным походом помогла народам… скинуть иго… избавиться от гнёта… создать режим народной демократии” та виявити сутність та основний принцип діяльності комуністичної влади – “власть, выполняющая… функции диктатуры пролетариата, беспощадно уничтожает своих врагов”.

Висновок

 

Отже iнтернацизм проявив себе у образi ідеологiчного расизму, подiляючи свiдомiсть на “повноцiнну” i “неповноцiнну”, подiляючи на частини не тiльки суспiльство, нацiї, а й подiляючи на “наиболее” повноцiннi частини той самий “тiльки пролетарiат” та iншi так званi “революцiйнi класи”.

Іншими словами, злочинно ставилась мета штучно розколоти суспiльство з середини у будь-якiй державi (“разделяй и властвуй”), ослабити внутрiшнiй стан “в каждой национальности” – так званим “самоопределением пролетариата” (що то є?, чи маємо ми пiдставу, у такому випадку, впровіджувати поняття “самоопределения крестьянства”?). Пiсля цього шляхом iнтервенцiї з гаслом “iнтєрнацiональной помощi восставшєму (“самоопределившемуся”?) пролетаріату” захопити відповідні держави. (Подібний сценарій реалізовано у державах Прибалтики – Естонії, Латвії і Литві. У Фінляндії – не спрацювало).

 

Таким чином, у Другій світовій зiштовхнулися двi потужні сили, якi прагнули свiтового панування – комунiзм, що прагнув до нього з моменту виникнення, i націонал-соцiалiзм, що виник лише після Першої світової війни і тільки на початку 30-х років прийшов до влади у Нiмеччинi. Якщо гiтлерiвський нацiонал-соцiалiзм вiдверто ставив собi за мету панування у всьому свiтi “вищої раси”, то комунiзм Совєтської Росiї був складнiшим – його iдеологiя була бiльш витонченою.

Агресивна полiтика фашистського блоку, ідеологія гітлерівського нацизму у всьому світі висвітлена достатньо широко, вона отримала засудження на Нюрнбергському міжнародному суді.

До сьогодні совєтська марксистська ідеологія, її агресивна та антилюдська сутність – мало відома для широкого загалу. Ця ідеологічна течія, також прагнула розв’язати війну задля власного світового панування, яка планувала нову Міжнародну Громадянську світову війну (Другу світову) задовго до виникнення і реалізації нацистської ідеології світового панування в Німеччині. То була основа “iнтернацiональної” полiтики марксизму в теорiї.

Злочинність ідеології марксизму усвiдомити можна тiльки пізнаючи шлях його практичної реалiзацiї, одночасно співставляючи теоретичні постулати з їх реалізацією на практиці. Марксистська ідеологія, її парктика, за скоєні злочини засуджена ще не була.

Ми маємо не тільки його пізнати, а також розглянути практику його злочинної реалізації у Міжнародному Трибуналі і винести відповідні рішення, як це здійснено було у Нюрнберзі, що засудив злочинну практику нацистського режиму.

< Попередня		Наступна >