У Жовківському монастирі на Львівщині знайдено останки замордованих енкаведистами людей

Чомусь останнім часом минуле часто стукає в наші двері. Ми вже й не відчиняємо йому, бо насущні проблеми й клопоти так обсідають голову, що не встигаємо їх ні розв'язувати, ні позбуватися. А воно заходить то з одного, то з другого боку, намагаючись пробитися. Пам'ятай, що було вчора, інакше в тебе ніколи не буде завтра. Ось і недавно надійшло до нас сумне послання з минулого. Історія ця для України цілком звичайна, а тому, певне, ніколи не була б описана, якби не… Але спробуємо розповісти все за порядком.
У Жовкві є монастир отців василіян. Заснований давно, ще 1682 року, єпископом Й.Шумлянським при церкві Різдва Господнього. Через вісім років монастир згорів, однак згодом з допомогою польського короля Яна Собеського був відбудований. У монастирі зберігалися мощі св. Івана Сучавського. З 1753 року Жовківський монастир став архімандрією й одержав від князя Радзивіла маєтності в Бесідах. Ще через 30 років молдавани відібрали мощі св. Івана, а ченці на їх місце помістили мощі св. Партенія. Після зреформування Василіянського Чину монастир зазнав великого розквіту. 1895 року тут було засновано друкарню, де видавалася популярна література, а журнал "Місіонар", який виходив у 1897 - 1944 роках, мав найбільший наклад серед галицької преси. У 1907 році монастир і церкву реставрували, а в 30-х роках минулого століття Юліан Буцманюк розмалював її в неовізантійському стилі.
Після Другої світової війни, у 1946 році, внаслідок т. зв. Львівської унії, коли на силоміць скликаному Соборі у Львові греко-католицьку церкву було підпорядковано московському патріархатові, монастир закрили, а монахів відселили в Крехівський монастир. Пізніше монахи і священики змушені були перейти на православ'я, а тих, хто не підкорився, вивезли в Сибір. Щодо самого монастиря, то в ньому розмістився гарнізон військ МВД. Це були допоміжні служби КГБ, які контролювали прикордонні райони від Шегині до Белза, оскільки нечисленні на той час прикордонні війська не справлялися із завданням зовнішньої і внутрішньої безпеки.
Вибір монастиря як місця дислокації гарнізону мав подвійну мету: по-перше, годі було придумати більше приниження для святої обителі, як розміщення в ній брутальних солдафонів, а по-друге, географічне розташування монастиря давало можливість робити свої чорні справи без зайвих свідків.
У 1949-1950 роках в монастирі знайшло притулок медучилище. А пізніше, аж до початку 80-х, його пивниці використовувалися під склади овочеторгу. На початку 80-х років церкву віддали православним, а в 1995 році і церкву, і монастир знову зайняли греко-католики. Сьогодні частину монастирських приміщень займає школа, ще частину - відновлена друкарня отців василіян. Це знову потужна і популярна друкарня, виходить і журнал "Місіонар". І все було б добре, якби не з'явилася в монахів ідея вичистити підвали і перетворити їх частково у конференц-зал, а частково у спеціальні приміщення для внутрішньої молитви. При цій роботі і наткнулися вони на суцільну муровану стіну, верх якої був викладений аркоподібно. Останнє викликало зацікавлення: декоративні елементи на товстелезних стінах підвалу чи замурований прохід?
Вирішили розібрати частину стіни і відразу натрапили на коридор, засипаний піском і будівельним сміттям, серед якого були і людські останки.
Зрозуміло, забили тривогу, звернулися за порадою і допомогою в облдержадміністрацію та ЛОІПП організацію "Меморіал" ім. В.Стуса. Розповідає заступник голови Державної міжвідомчої комісії Львівської обласної адміністрації з питань вшанування пам'яті жертв війни і політичних репресій, голова правління "Меморіалу" Євген ГРИНІВ:
- Наша комісія відразу організувала розкопки, в яких беруть участь військові, студенти-медики, члени "Меморіалу". Із коридору вивезли два величезні самоскиди піску. Після цього з правого боку відкрилися входи до трьох келій. У першій келії ми знайшли пересипані піском останки людей, яких, судячи з поз тіл, скидали з 4-метрової висоти і пересипали піском у чотири поверхи - шар тіл, шар піску… Але це той висновок, який лежить на поверхні. Ситуація потребує детальнішого вивчення. Річ у тім, що з келії в келію є аркоподібний перехід розміром десь 1,5 х 1,5 метра, який теж заповнений останками, але тут, принаймні так виглядає, тіла щільно й акуратно укладали. У другій і третій келіях знову все перемішано. Натрапили ми на ще одну цікаву знахідку. В одній із келій - дощана підлога, а під нею - дуже багато порваних світлин. На світлинах - жовків'яни на параді. Можливо, це був жовтневий або першотравневий парад. Люди ідуть колонами, несуть плакати, транспаранти. На одній з фотографій виразно видно плакат: "Хай живе Радянський Союз", на другій - портрет Миколи Шверника, який з 1946 по 1953 рік займав пост голови президії верховної ради СРСР, на іншій - радянські солдати у повоєнній формі. Тут же знайдено рештки альбому фоторепродукцій картин радянських художників на воєнну і повоєнну теми: портрети Сталіна й інших радянських вождів, побутові сюжети. На репродукціях факсиміле авторів і дати - 1942 і 1944 роки. Самі репродукції, мабуть, були зроблені вже після війни. Цікаво, що альбом хтось також подер на дрібні клапті. Знайдено і кілька радянських монет, чеканки 1928 і 1946 років.
До речі, коли приміщення були доверху засипані трупами і сміттям, зверху було зроблено п'ятнадцятисантиметрову залізобетонну стяжку, на яку покладено плитку, що служила підлогою для підсобних приміщень.
- Таким чином, час сумної знахідки простежується чітко - 1946 - 1949 роки. Тоді як про трагедію, яка розгорнулася в стінах монастиря судити однозначно важко. Зокрема, мабуть, ще належить з'ясувати, чому одні тіла спеціально укладали, інші скидали як-небудь. Чи були останні ще живими? І знову ж таки: кому належали знайдені фотографії і репродукції? Якщо вдивитися в радісні обличчя жовків'ян на світлинах, можна серйозно засумніватися, що ці люди були прямими ворогами радянської влади. Скоріше, це були люди, які тішилися, що жахіття війни вже позаду, і намагалися якось пристосуватися до радянського побуту, в усякому разі вони не чулися винними перед новою владою. З другого боку, навряд чи серед галицьких поціновувачів мистецтва знайшлися аж такі ревні шанувальники большевицького політичного п'ємонту, що брали до тюрми репродукції портретів "батька народів". Знайдений альбом міг належати самим енкаведистам. Але тоді чому ж з таким оскаженінням все було подерто на дрібні клаптики? Що це: прозріння під тиском конкретних фактів чи навмисна інсинуація з метою "розвінчати" "ворогів народу"? І чи взагалі мають ці фотографії прив'язку до трагедії? І, зрештою, найголовніше: хто були ці люди і за що їх знищено?
Пане Гринів, я гадаю наші органи СБУ могли б допомогти знайти відповідні на ці запитання. А, може, у вас є власна версія?
- Запитань справді виникає багато і, судячи з усього, до закінчення розкопок і в процесі дослідження цих трагічних знахідок минулого їх буде ще більше. Поки що, крім дати смерті цих людей, безсумнівною є її причина: вони були знищені енкаведистами.
На сьогодні з підвалів Жовківського монастиря добуто останки 140 людей, серед яких 16 чоловік віком до 21 року (нема зуба мудрості), 70 дітей від 1 до 16 років, що легко розрізнити по малій товщині черепної тканини. Останки належать чоловікам і жінкам, серед яких були й вагітні (термін вагітності 6-7 місяців), оскільки знайдено недорозвинуті дитячі реберця і спинні хребці. Сімнадцять чоловік було явно застрелено з малокаліберної зброї, про що свідчать характерні отвори в черепах: вхідний діаметр менший за 0,5 см і вихідний - близько 1 см.
"Почерк" КГБ також простежується виразно. Це вже не перша така знахідка в Україні. Зокрема, торік у Городку, в монастирі францисканців, було знайдено останки 26 чоловік, серед яких були й діти. Експертиза показала, що це повоєнні жертви. Характерно, що в цьому монастирі після Другої світової війни також стояв військовий гарнізон.
Тепер щодо власної версії. Можна припустити, що загиблі були переселенцями-біженцями, які внаслідок сумнівної операції "Вісла" були вигнані з рідної землі і прагнули на неї повернутися. Але це тільки припущення, оскільки, ще раз підкреслюю, потрібне ретельне дослідження. І ми не одні будемо брати в ньому участь. Спеціальним розпорядженням губернатора області М.Янківа нам зобов'язані надати допомогу місцеві органи СБУ, МВД, прокуратури. І працівники їх щиро зацікавлені в тому. Інша річ, наскільки ця допомога може бути дієвою, оскільки в СБУ залишилися тільки судові справи. Всю оперативну інформацію з розвалом Радянського Союзу було відправлено в Москву. Ми ж знаємо, що багато справ до суду не доводилося. І все ж, сподіваємося, що нам допоможе інформація про тих, хто пропав безвісти. Принагідно хочу звернутися до всіх, хто володіє хоч мізерною інформацією про події, які відбувалися в Жовківському монастирі десь у 1946 - 1953 роках або, можливо, родичі чи знайомі чиїсь пропали безвісти в цій місцевості, повідомити нам на адресу: ЛОІПП організації "Меморіал", вул. Наливайка, 7, м. Львів, 79000. Досліджуючи розвиток людської цивілізації на різних історичних етапах, учені впровадили термін "соціальна нам'ять", який відбиває безперервність морального, інтелектуального, духовного життя людини, суспільства і людства. На підсилення цих процесів працюють різні інститути, у тім числі й музеї. Потреба створити такий музей історичної пам'яті українського народу давно на часі. Тут ідеться не тільки про національно-визвольні змагання як локальне явище на тлі світової історії, а про унікальні факти цілеспрямованого винищення народу офіційною владою. Факти, вивчення і переосмислення яких повинно стати запорукою майбутнього України. Це підкреслює і жовківське сумне послання з минулого, яке прийшло до нас більше, ніж через піввіку, як застереження, як дзвін, як благання: пам'ятай! Пам'ятай про це сьогодні, щоб завтра не бути рабом!

Шлях Перемоги, липень 2002 року